«Книга сновидінь» Керстін Ґір: коли сон перетворюється на нову реальність

Керстін Ґір. Зільбер. Друга книга сновидінь. — Київ: Видавничий дім Школа — 304 с.

Нещодавно у видавництві «Школа» вийшла перша частина підліткової трилогії німецької письменниці Керстін Ґір «Зільбер», що набула великої популярності серед підлітків. За сюжетом, старшокласниця Лів Зільбер переїздить до Лондона і потрапляє у вихор дивовижних подій. Удень на неї чекають нова родина та престижна школа, а вночі Лів блукає довжелезним коридором із незліченною кількістю дверей. Двері ті незвичайні — то вхід у чужі сновидіння.

Ми потримали в руках уже другу частину трилогії, тож у сьогоднішньому уривку з книжки ми дізнаємося про те, як часом сни стають реальнішими за саму реальність.

Мені було справді неважко знайти двері Чарльза: на них висіла його фотографія в повний зріст, із широкою посмішкою на губах та в білосніжному халаті, на нагрудній кишені якого красувався напис: «Лікарстоматолог Чарльз Спенсер», а нижче: «Найкращий, кого ви можете знайти для ваших зубів». Проте я не очікувала, що фотографія заспіває, щойно я торкнуся дверної ручки.

За зубками доглядайте,
Щедро посмішками сяйте,
Всіх довкола звеселяйте!

— заклично виспівувала світлина приємним тенором на мотив мелодії колискової «Сяй, сяй, маленька зіронько». Я перелякано огледілася в коридорі. Ох ти, Боже мій, хіба не можна трохи тихіше? Мене й без того увесь час не полишало відчуття, наче за мною стежать. Хоча крім мене та Фото-Чарльза нікого не було видно, тільки двері, всюди, куди не кинь оком. Мої власні розташовувалися за найближчим рогом, і, направду, я б воліла краще повернутися туди й облишити цю справу.

Докори сумління мало не доконали мене. Те, що я збиралася зробити, було схоже на читання чийогось таємного щоденника, тільки набагато гірше. Задля цього мені навіть довелося скоїти крадіжку, хоча можна й посперечатися, чи це насправді такий аморальний вчинок, як здається. Із правової точки зору це дійсно була крадіжка, але лише небагатьом пасує ця хутряна мисливська шапка-вушанка, котру я поцупила в Чарльза. Здебільшого люди виглядали в ній, наче тупі вівці, і Чарльз не був винятком, тож я, власне кажучи, навіть зробила йому послугу.

Сподіваюся тільки, що ніхто не зайде в мою кімнату й не побачить мене в ліжку в цій дурнуватій шапці. Тому що саме це я зараз і робила: лежала в ліжку і спала. Із вкраденою мисливською шапкою на голові. От тільки снилося мені не щось приємне, а що я за кимось шпигувала. Кимось, хто, можливо, якраз збирався розбити серце Лотті (за фахом найкращій заплітальниці-химерних-зачісок, випікальниці-печива, перекладачці-з-собачого та розрадниці-дівочих-душ у світі). Й оскільки ніхто в цілому світі не мав серця добрішого, ніж Лотті (офіційно, втім, наша няня), цього ні в якому разі не мало статися. Тож, сподіваюся, у цьому випадку мета все ж виправдовувала засоби. Хіба ні?

Я зітхнула. Ну чому все завжди має бути таким складним?

— Я роблю це не для себе, а заради Лотті, — впівголоса мовила я на випадок, якщо в мене був невидимий слухач, затим перевела подих і повернула донизу ручку.

— Ні-ні, не халтурити! — Фото-Чарльз підняв догори вказівного пальця і знову почав співати: «За зубками доглядайте, спереду і ззаду, і…»

— Е-е-ем… і між ними? — прошепотіла я, засоромившись.

— Правильно! Навіть якщо це набагато приємніше звучить, коли проспівати. — Доки двері відчинялися, Чарльз весело виспівував далі: «Зуби чищу я ретельно й посмішку щасливу маю!»

— Справді не можу збагнути, що Лотті в тобі знайшла, — пробурмотіла я, прошмигнувши за поріг, і востаннє огледілась у коридорі. Порожньо. Як і раніше, не видно ні душі.

За дверима, на щастя, виявився не стоматологічний кабінет, а освітлене сонцем поле для гри в гольф. І Чарльз, цього разу у 3D, у картатих штанях розмахував ключкою. Зітхнувши з полегшенням, що не опинилася в якомусь непристойному сні (адже, згідно з дослідженнями, понад тридцять п’ять відсотків усіх снів людини — про секс), я швиденько підігнала своє вбрання відповідно до оточення: теніска, полотняні штани, туфлі для гольфу і — просто не змогла втриматися — стильне кепі. Намагаючись поводитися якомога природніше, я ступила вперед.

Двері в коридор плавно за мною зачинилися і тепер маячили посеред газону, ніби дивовижний витончений витвір мистецтва. Після приземлення м’яч Чарльза прокотився по елегантній кривій і влучив прямісінько в лунку, а супутник Чарльза, чоловік його віку з напрочуд гарними зубами, тихо вилаявся.

— Ну, що ти скажеш на це? — Чарльз повернувся до нього з тріумфальною посмішкою на губах. Затим його погляд зупинився на мені й він посміхнувся ще ширше. — О, привіт, крихітко Лів! Ти це бачила? Це був хоул-ін-ван. Тож я виграв нашу маленьку партію з розгромним рахунком.

— М-м-м, так, просто блискуче, — схвально погодилась я.

— Так, правда ж? — Чарльз розсміявся і поклав руку мені на плече. — Дозволь відрекомендувати? Цей тип, що так гнівно зиркає на нас, — мій давній товариш по навчанню Ентоні. Але хай це тебе не турбує, з ним все гаразд, він просто не звик мені програвати.

— Авжеж ні. — Ентоні потис мою руку. — Я з такого типу друзів, які завжди й в усьому кращі: у мене були вищі оцінки, я їздив на розкішніших автівках, вів успішнішу практику і завжди клеїв гарніших дівчат. — Він засміявся. — І на відміну від Чарлі у мене й досі все волосся на місці.

Ага, тож це був сон такого роду. Тепер мені було ще більш прикро, що довелося його порушити. Тим часом Ентоні швидко скуйовдив п’ятірнею свою пишну шевелюру, і з обличчя Чарльза щезла переможна посмішка.

— Є жінки, які вважають чоловіків із лисинами цілком привабливими, — пробурмотів він.

— О, так! — швидко підтакнула я. — Наприклад, Лотті.

І моя мама. Зрештою, вона ж закохана в лисого брата Чарльза Ернеста. Щоправда, мабуть, все-таки не через лисину, а радше незважаючи на неї.

— Хто така Лотті? — поцікавився Ентоні, і я з не меншим нетерпінням чекала відповіді, ніж він. От зараз і з’ясується, чи
Чарльз серйозно ставиться до Лотті.

Принаймні він знову посміхнувся, промовляючи її ім’я.

— Лотті… А це ще що таке?

Його перервав різкий звук, що раптом пронісся над полем для гольфу.

Як навмисне, саме зараз.

— Для будильника ще в будь-якому разі зарано, — стривожено пробурмотіла я.

— Як на мене, це швидше нагадує димовий сигнал, — додав

Ентоні.

Трохи запанікувавши, я обернулася до дверей. Якщо Чарльз зараз прокинеться, то весь сон розпадеться і я провалюся в порожнечу. Вельми неприємний досвід, котрий я аж ніяк не хотіла повторити ще раз. Тим часом пронизливий звук все наростав і небо вже прорізали перші тріщини. Я кинулася назад до дверей і схопилася за ручку саме тієї миті, коли земля почала зникати піді мною. Одним широким стрибком я перемахнула через поріг і замкнула за собою двері.

Врятувалася. Але моя місія, безперечно, зазнала поразки.

Я так і не з’ясувала, що Чарльз відчуває до Лотті. Навіть якщо він і посміхнувся при згадці її імені. Фото-Чарльз знову затягнув свою пісеньку про чищення зубів.

— Стули вже пельку! — гаркнула я, і Фото-Чарльз ображено замовк.

І тоді серед раптової тиші я почула це: добре знайомий зловісний шелест, лише за якихось кілька метрів від мене. І хоча нікого не було видно, а голос розуму в моїй голові нашіптував, що все, що відбувається, тільки сон, я не могла опиратися страху, який охопив мене, такому ж моторошному, як і цей шелест.

Не до кінця розуміючи, що роблю і від кого тікаю, я знову кинулася бігти.

Читайте також: Геть обмеження! 4 причини читати дитячі книжки в дорослому віціГеть обмеження! 4 причини читати дитячі книжки в дорослому віці