Звісно, характеризуючи так званий «німецький дискурс України», можна було б просто сказати: «Що йому Гекуба, що він Гекубі?» Це була б доречна характеристика, зважаючи на нечисленність літератури, написаної цією мовою про цю територію. І в цій позиції був би певний сенс: перекресливши два попередні століття, відкинути вагу минулого і зосередитися на перспективі майбутнього. Тим паче, ну що там було написане німецькою про Україну?

Ну, переклав Фрідріх Боденштедт німецькою і видав збірку «Малоросійські пісні» 1845 року, ну, опублікував Юліус Платтер 1878 року наукову працю «Лихварство на Буковині», ну, з’явилися посеред Першої Світової війни 1915 року книжки «Прикордонні території європейської частини Росії, їх географічні особливості та значення у Світовій війні» Макса Фрідріхсена та «Україна і її значення для нинішньої війни з Росією» Володимира Кушніра.

Врешті-решт, ну, опублікував Фріц Вертгаймер після закінчення війни в 1918 році книжку подорожніх нарисів «Через Україну і Крим», наприкінці якої проспівав осанну гетьману Скоропадському (мабуть, для того, щоб потім, у розпалі Другої світової війни, 1943 року, вийшов фотографічний альбом «Бессарабська Україна – Крим. Переможний похід німецьких та румунських військ»). Десь кілька десятиліть по тому виходять «Русинська історіографія у Східній Галичині» Буркгарда Вьоллера і «Земля і свобода: махновщина і сапатизм як приклади аграрно-революційних рухів» Дітмара Дальмана. І що з того?

Дійсно, на тлі численних книжок як дослідницько-наукових, подорожньо-фактографічно-розважальних, так і художніх (від відверто жанрових до серйозніших), українська бібліотека має досить бідний вигляд. Але це доти, доки на стає помітним аспект єднання всього цього строкатого корпусу. Здебільшого всі вони так чи інакше обертаються в трикутнику «економіка-політика-війна» на певній terra nullus, екзотичній апріорі, визначаючи магістральний вектор погляду.

Було б легковажним не звертати уваги на те, що історія не припиняється. Принаймні історія «книжкового» вивчення земель не менш «нульових», ніж сто років тому. Тому варто поглянути на ті книжки, які німецьке книговидання випускає для ознайомлення читацьких кіл з Україною.

Динаміка смерті. Винищення євреїв у Бердичеві. Україна в 1941 – 1944 роках

Міхаела Кріст, Вид-во Фішер, 2011. 

Michaela Christ. Die Dynamik des Tötens. Die Ermordung der Juden von Berditschew. Ukraine 1941-1944

Для авторки, соціо- і культурологині, що нині живе у Фленсбурзі та є керівницею підрозділу діахронних трансформаційних досліджень Центру Норберта Еліаса, тема Голокосту і геноциду євреїв була не тільки полем наукового зацікавлення під час її докторантського навчання, а й стала матеріалом для першої монографічної публікації. І цей матеріал – не простий облік і каталогізування (подій/фактів/характеристик). Це намагання проникнути всередину віддаленого (хронологічно, топічно і ментально) простору реалізації смерті.

Територія, де проживають українці, євреї, а у воєнний час з’являються німці, стає одночасним місцем життя, ув’язнення і смерті.

Проговорювання смерті – точка перевірки на здатність пізнавати межі. Випробування починається саме тоді, коли факт розмови продовжується в часі, вимагаючи свого постійного розширення й уточнення в деталях – саме так, як це відбувається в книзі. Увага дослідниці зосереджується на системі трьох векторів: насильство – простір – тіло. Феномен масового вбивства, що триває в часі та примножене простором, виходить за межі відчаю й емоцій, вимагаючи пізнання. У цьому сенсі авторка іде за Солом Фрідлендером, який вимагав представлення Голокосту як інтегрованої історії, побаченої з багатьох поглядів та стадіально. Таке представлення авторка подає за допомогою тих етапів, котрі виділяє серед одного нерозривного процесу: це відрізки, в яких з’єднуються соціальні практики відчуження, насильства, відторгнення, залучення, вилучення і винищення.

Розкриття змісту жорстокості – це не апогей дослідження. Він виникає пізніше, коли встановлюються зв’язки і все зафіксоване логічно поєднується в послідовність, що одночасно відповідає векторам історії, логіки жорстокості та своєрідній «правді» людського суб’єктивізму. Смерть більш ніж 18 000 євреїв розташовується в цій системі координат таким чином: це спроба дати відповідь на питання смерті, що перебуває за межами простого вибачення.

Нерівні брати. Росіяни і українці – від Середньовіччя до сучасності

Андреас Каппелер. Вид-во Бек, 2017.

Andreas Kappeler. Ungleiche Brüder. Russen und Ukrainer vom Mittelalter bis zur Gegenwart.

Для швейцарського історика, який уже давно вважається одним із провідних спеціалістів із проблематики Східної Європи, Росії, України, мусульманського світу в Росії, ця книжка є логічним результатом попередніх досліджень. Адже вже 1994 року з-під його пера вийшла «Мала історія України», а у першу декаду 2000-х років Каппелер кілька разів повертається до порівняння двох держав, двох історій, розглядаючи це «братство/партнерство/констеляцію» як характеристику імпліцитної нерівності. Генералізація та перспективізація дають змогу осмислити картину цих травматичних стосунків – картину, побачену поглядом «ззовні», суб’єкта неприналежного ні політично, ні національно, ні культурологічно.

Від Київської Русі, монголів і поляків, через усі суперечливі моменти 17, 18 і 19 століть, на яких вибудовуються ідеології та історико-політичні константи як в Україні, так і в Росії, автор доводить історію до сучасності – до формування «ukrainian turn».

Україна: вакуум влади між Росією та Європейським Союзом

Вінфрід Шнайдер-Детерс. Вид-во Берлінер Віссеншафтсферлаг, 2012.

Winfried Schneider-Deters. Die Ukraine:  Machtvakuum zwischen Russland und der Europäischen Union.

Книга Шнайдер-Детерса, колишнього керівника бюро Фонду Фрідріха Еберта в Києві, належить до тих небагатьох книжок на українську тематику, яка  вже за два роки отримала друге видання. У зв’язку з подіями на Майдані актуальність тексту, його насиченість інформацією, а також наявність в ньому «ключів», так потрібних у Європі для розуміння специфіки подій, нітрохи не втратилися з часом. А значення роботи складно переоцінити, оскільки палітра книжок про процеси в Україні і так не надто велика. Сам автор є одним з очевидних симпатиків України, за що неодноразово отримував «компліменти» з боку прибічників інших позицій. Він має досвід роботи ученого-економіста практично у всьому світі: в центральній Азії, на Кавказі, в Латинській Америці, а також у Південній Кореї.

Ця велика 600-сторінкова праця має не лише виразний політико-економічний акцент, логічний для спеціальності автора. Її можна розглядати як «енциклопедичну» робота, присвячену особливостям перебігу подій в Україні протягом 21 столітті. Акцент у книзі зроблений на способи, шляхи, форми, неоднозначність, заплутаність, нелогічність процесів на межі політики й економіки, які, попри це, вкладаються у цілком визначену логіку.

Вона простежується крізь усю книжку, де визначаються ступінь «нульовості» держави, котра знаходиться в центрі Європи; внутрішня політика держави, яку автор характеризує як перехрестя «демократичного хаосу» і «автократичного порядку»; зовнішня політика держави (з усіма суперечностями – у дусі «це платний танець? – ні, безплатний? – чи все-таки платний?»); питання інтеграції до Європейського союзу– бажане/можливе/неуникне? «В геополітичному сенсі Україна, так би мовити, terra nullus», – початок книжки, зумовлений таким аксіоматичним твердженням, вимагає детального, заглибленого, розгорнутого висвітлення. І саме це автор забезпечує повною мірою.

Зрозуміти Росію. Боротьба за Україну і пиха Заходу

Ґабріела Кроне-Шмальц. Вид-во Бека. 2015

Gabriele Krone-Schmalz. Russland verstehen. Der Kampf um die Ukraine und die Arroganz des Westens.

Книжка очевидної симпатикині Росії (авторка, докторка історії, тривалий час була кореспонденткою в Росії, а пізніше – ведучою програми на німецькому каналі АРД) є неоднозначною і суперечливою. Та, тим не менш, вона подає думки, погляди й судження, що здебільшого опиняються поза полем уваги через їхню «очевидну» а/моральності. Жодна із трьох публікацій не стала приводом для спокійного і позитивно орієнтованого прочитання критиками, проте всі три стали популярними творами на межі бестселерів. Об’єкт уваги авторки – політичний світ Росії та формування його «позаросійського образу» – стає достатньо дражливим, щоб лишати його поза увагою. Але водночас це і той тип «етично-сумнівної» читацької «принади», яка забезпечує цікавість широких читацьких кіл.

Уже в передмові до книжки, зазначаючи: «Коли Володимир Путін, та і не тільки він, каже: «Розвал Радянського Союзу став найбільшою  катастрофою з часу після Другої Світової війни», варто серйозно поставитися до його слів», – авторка цілком конкретно цілить у дві категорії читачів. Вона умисно згадує саме те, що від автора-експерта (не)хочуть почути, і усвідомлює «виклик», з яким ця теза буде прочитана. Однак для професорки з питань телебачення та журналістики це так само логічно, як і часте вживання слова «війна», котре в тексті трапляється 70 разів. Воно маркує як сучасність, так і минуле. Наприклад, в авторському фантазмі можливого «інакшого» погляду Заходу на Росію, викладеному в апендиксі книжки – у розділі «Як би це могло бути інакше – концепт мовлення з 90-х років».

Далі авторка простежує події від осені 2013 року до початку 2015-го, використовуючи в описі (багато наснаженому риторичними фігурами, як це часто буває з популярними й популяризаторськими книжками) ті жести, за які після виходу книжки отримала численну й часто нищівну критику, адже засвідчила можливість довільного поєднання фактів та інсинуацій під індексом «неупередженості». Недотримання «рівновіддаленості» мотивацій, цілей і засобів стосовно Москви та Києва стало наріжним каменем претензій до авторки. Водночас більшість критиків зауважує наявність цінних міркувань і фіксованих моментів перебігу історії. Хоча, з іншого боку, що як не це може підтвердити, що інколи справа з’ясування – це лише питання вправно побудованого дискурсу?

Gas Games. Зміна європейської газової політики внаслідок кризи в Україні

Мартіна Ґрабау. Вид-во Шпрінгера, 2016.

Martina Grabau. Gas Games. Der Wandel der europäischen Erdgasaußenpolitik infolge der Ukraine-Krise.

На відміну від попередніх книжок ця є виключно науковим текстом, який швидко отримав не тільки свою реалізацію, а й часткову апробацію в зацікавлених колах. Нинішня співробітниця дослідницького колегіуму в університеті Міста Зіген, Мартіна Грабау 2016 року представила цей текст як дисертаційне дослідження. Чітка структурованість і широке охоплення фактажу роблять книжку саме тим, чим вона задумувалася: результатом розвідки, перевірки, систематизації й узагальнення масштабного і багатоаспектного моменту реалізації політико-економічних зацікавлень, яким є галузі енергетики.

Це відбувається в загальноєвропейському контексті, адже авторка постійно здійснює кореляцію в кількох зонах, охоплюючи усі найважливіші економіки, Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Нідерландів, Великобританії, Угорщини, Польщі та Чехії, а також не забуваючи про їхній спільний «дах», Єврокомісію.

Авторка викладає максимально деталізовану картину політики у сфері газової енергетики до «кризи в Україні» і переходить до ситуації, змін, а також ситуативних змін, пов’язаних із цією кризою. Її цікавить як хронологія подій, так і безпосередні наслідки, наприклад, припинення проекту «Південний потік» у 2014 році.

Робота засвідчує чіткий поділ ситуації на час «до» і «після». Події в політиці слугують допоміжними елементами та вказують на вектори реалізації інтересів, а також проблемні точки, які проявилися за час зміни ситуації в Україні, вплинувши на енергетичний сектор як окремих країн, так і ЄС загалом. Не полишаючи меж наукового дослідження, книжка здійснює те, чого часом не досягають більш «змістоорієнтовані» тексти: демонструє детермінацію політико-економічних чинників, що впливають на перспективи розвитку як окремих державних сегментів, так і загальної спільноти.

Українське літо

Марк Гепфнер. Роман. – Амазон Киндль, 2013

Marc Höpfner. Ukrainischer Sommer

Це досить несподіваний випадок розважального, ба більше – детективного роману, безпосередньо пов’язаного з Україною. Автор працював над книжкою за підтримки Фонду Роберта Боша для «Grenzgänger», дослідників меж і кордонів.

Мати головного героя зі слов’янським іменем; несподівана катастрофа літака, в якій вона гине; знайомство із роботою матері, що займалася допомогою постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи); таємниці минулого матері, пов’язані з вельми несподіваними сумами пожертв для постраждалих (і подвійна-потрійна бухгалтерія, яка ніде «не засвітилася»). Зрештою, поїздка в Україну, мандри Одесою та Бєлгородом, дивовижні картини цієї країни-пустки, де можливими стають найнеможливіші речі. Формат детективного роману інколи з елементами трилеру тут відіграє не вирішальне значення. Більшу увагу автор приділяє тому оновленню, яке переживає герой, який до всього ще й невдаха та особа, що втратила будь-яку здатність до життя.

Україна виступає тут простором ініціації, світом, де змінюються системи координат, а сам факт перебування і дотику до цього простору здатен перевернути уявлення про всі знайомі речі. Певно, саме це і могло стати приводом для такого деталізованого, часом понурого життя, напрямок руху якого постійно був під загрозою несподіваного повороту. Тут час не має тої стабільності й перспективи, як у Європі, зокрема Німеччині – але, певно, саме це і робить ці території такими принадними.

Так чи інакше, книжки останніх років, видані в німецькомовному просторі свідчать про чітке протиставлення Україна-Росія, а також про базовий вектор оцінки тутешнього простору – економіку. Прагматика остаточно витісняє поетику – і нам, читачам, варто б настільки ж прагматично оцінювати те, що духовні скарби – це, звісно, прекрасно. Але експортний продукт із цього навряд чи вдасться зробити.

І, напевне, було б самооманою вважати, що нам для кращого розуміння себе самих потрібно знати тільки те, що укріплює нашу віру у власну унікальність. Бо світ має достатньо усталені уявлення про нас, а також операційний підхід, котрий забезпечує систему координат для вимірювання нашої terra nullus.

І варто поставити собі питання: ми дійсно прагнемо знати про себе те, що думає світ – тобто, інформацію не на експорт, а для «внутрішнього вжитку»? І для чого це нам потрібно: для образ, для інтровертизації власної унікальності чи все-таки для спроби набуття «принципу реальності»?

Автор: Богдан Стороха