Роса Монтеро (Rosa Montero)

«Завжди кажу, що я не щаслива людина, а радше людина з природною схильністю до радості. – розповіла письменниця в одному з інтервʼю. – Радість – це звичка, бо її можна вдосконалювати та розвивати, але також можна мати до неї природну схильність». Попри сказане не слід очікувати, що проза Монтеро буде легким читвом.

Перша книжка авторки вийшла 1979 року. Роман Crónica del desamor («Хроніка нелюбові») став революційною книжкою, центром іспанської феміністичної літератури. Його головна героїня, молода журналістка, живе в Мадриді, намагаючись поєднати роботу, материнство, любов і пошук себе. Розмитий стиль оповіді, що поєднував риси хроніки, щоденника і репортажу, емоційна мова, тематика – все це дало підстави називати Crónica del desamor свіжим ковтком в іспанській літературі, яка відчула дух свободи після смерті диктатора Франсіско Франко. Загалом Роса Монтеро написала двадцять романів, чотири книжки для підлітків, видала більше десятка нон-фікшну. Її найновіший роман, Animales difíciles («Складні тварини»), вийшов цього року. Це футуристична історія про детективку-кіборга й більше – послання сучасникам, яких Монтеро хоче переконати в тому, що людське майбутнє під загрозою через неминучу появу штучного суперінтелекту, але ми ще маємо час це змінити. 

Марта Санс (Marta Sanz)

Уродженка Мадриду, докторка філософії, протягом кар’єри Марта Санс працювала як у науковому середовищі, так і у сфері культурної журналістики,  зокрема, була редакторкою журналу Ni hablar. Літературну кар’єру розпочала у 1995 році з дебютного роману El frío («Холод»). Відтоді Санс опублікувала ще десять художніх книжок, які потрапляли у фінал престижних премій, були високо оцінені критиками. Крім прози письменниця видала дві поетичні збірки, а також книжку есеїстики.

Як авторка Марта Санс зосереджена на дослідженні ідеологічної сили культурних уявлень і мови. У своїх текстах вона прагне оголити приховані механізми впливу через оповіді, символи й слова. Її стиль вирізняється грою тонкою іронією, а іноді і їдким сарказмом. Санс експериментує як із мовою, так і з жанровими рамками. Наприклад, роман Un buen detective no se casa jamás («Хороший детектив ніколи не одружується») є пародією на нуар. Навіть у найнестандартніших літературних формах Марта Санс порушує теми соціальної й політичної нерівності, гендеру, влади.

Однією з найкращих книжок письменниці ввжажається Daniela Astor y la caja negra («Даніела Астор та чорна скринька») – емоційна, соціально гостра історія про роль жінки в Іспанії 1970-х років, суспільстві, в якому відсутнє прагнення майбутнього. Критики назвали роман літературним задоволенням, яке затягує й демонструє майстерність авторки, яка змогла поєднати феміністичну тематику з оптикою етичної трансформації суспілства загалом. 

Давід Уклес (David Uclés)

Письменник, музикант, ілюстратор і перекладач. Літературну діяльність розпочав з короткої прози. Оповідання Уклеса отримали нагороди різних літературних премій Іспанії. Після цього настала черга романів. У доробку Давіда Уклеса їх на сьогодні три. Emilio y Octubre («Еміліо та Октубре»), що вийшов 202 року, – вправляння у магічному реалізмі, антиутопія, в якій мешканці Європи, керованої авторитарними диктатурами, мають здатність проникати у картини. Роман El Llanto del León («Крик лева») був високо оцінений критиками, отримав Premio Complutense de Literatura 2019 року. Це історія останньої подорожі, прощання смертельно хворого батька із сином, заклик письменника до співпереживання. І нарешті – La península de las casas vacías («Півострів спорожнілих будинків») , один з найбільш продаваних в Іспанії романів 2024-го. Книжка увійшла до короткого списку Літературної премії Європейського Союзу. 

La península de las casas vacías Давіда Уклеса – епічний роман про долю однієї родини під час Іспанської громадянської війни, над яким автор працював п’ятнадцять років. Події починаються у вигаданому андалузькому селі й охоплюють весь Іберійський півострів, показуючи драму поколінь на тлі воєн та суспільно-політичних змін. Автор поєднує історичні факти й уявне, епічне та буденне, створюючи історію з елементами магічного реалізму. За словами Уклеса, йому хотілося створити роман, який би показав, наскільки різними є іспанці та їхня культура. 

Маруха Торрес (Maruja Torres)

Легендарна особистість, яку в Іспанії називають еталоном журналістики. Маруха Торрес починала в Барселоні як оглядачка світського життя. Переїхавши до Мадрида, працювала в El País, де за два роки опублікувала низку інтервʼю з кінозірками, письменниками, публічними інтелектуалами: Меріл Стріп, Ентоні Берджессом, Джоном Ле Карре, Сюзен Зонтаґ тощо. Після цього взялася за справжні журналістські розслідування, була військовою кореспонденткою у Лівані, Панамі та Ізраїлі… 

Повправлятися у письменницькій майстерності вирішила 1986 року, тоді вийшов перший роман Торрес – ¡Oh es él! Viaje fantástico hacia Julio Iglesias («О, це він! Фантастична подорож до Хуліо Іглесіаса») – гротескний репортаж-пригода, де межа між журналістикою, вигадкою, фарсом і критикою розмивається, дослідження попкультури з її кліше. Загалом її твори вирізняються поєднанням сатири, феміністичної чутливості та соціальної критики. Її стиль – це емоційне письмо, сповнене іронії, сарказму й глибокого людського болю, який Торрес вміє подати крізь призму гумору. 

Її остання на сьогодні книжка, Cuánta más gente se muere, más ganas de vivir tengo («Чим більше людей гине, тим більше мені хочеться жити») – мемуари Торрес, в яких письменниця та журналістка постає вразливою, навіть крихкою у свої вісімдесят років, але як завжди активною та зануреною у події, що змінюють світ. 

Мануель Вілас (Manuel Vilas)

Мануель Вілас переконаний, що зі старістю приходить свобода, стверджує, що пристрасть до життя зберігає завдяки рок-н-ролу, й наголошує на важливості класової свідомості в сучасному суспільстві. Та головне, що Вілас пише поезію, есеїстику та художню прозу. Романи він почав видавати ще у 2000-х, але справжньої літературної слави зажив 2018-го, коли вийшла книжка Ordesa («Ордеса») про стосунки між батьками та дітьми крізь призму особистих переживань автора. Мануель Вілас прагнув осмислити смерть матері. Менше ніж за рік в Іспанії було продано 100 000 примірників видання. Ordesa стала найкращою книжкою 2018 року за версією El País, El Mundo тощо, була перекладена англійською, французькою, італійською, німецькою, польською… Продовження роману під назвою Alegría («Радість»), увійшло до фіналу престижної та вже згадуваної тут Premio Planeta de Novela. До цієї книжки увійшли роздуми автора про радість як акт спротиву, внутрішнє оновлення, пошук сенсу після травми. 

Після того було ще два романи та збірка поезії. І нарешті – роман Nosotros («Ми»).  Книжка отримала престижну Premio Nadal de Novela, одну з найстаріших літературних відзнак країни, що вручається з 1944 року. Nosotros розповідає історію втрати кохання та подорожі, яка починається після смерті дорогої людини. Головна героїня книжки, пʼятдесятирічна Ірен, овдовівши, починає мандрівку різними містами. В кожному жінка знаходить коханця чи коханку. Ці пригоди для Ірен – спосіб повернути до життя те, що вона відчувала з померлим чоловіком… Несподіваний фінал, заглиблення в емоції персонажів, інтимність і розмитість оповіді – риси книжки, яку іспанські критики назвали «екзистенційним трилером». 

Хуан Гойтісоло (Juan Goytisolo)

1971 року у видавництві «Дніпро» вийшов переклад українською роману «Острів» представника іспанських пʼятдесятників, літературного критика Хуана Гойтісоло. На цьому поки все. А шкода, бо 2014 року письменник був відзначений премією Сервантеса, найвищою нагородою в іспаномовній літературі, бо бірку есеїстики Гойтісоли Espacio en movimiento («Простір у русі») відомий американський літературний критик Гарольд Блум включив до свого списку західного канону, бо саме цього автора називають одним з найкращих іспаномовних романістів початку XXI століття. Між іншим, чому не іспанських? Бо Хуан Гойтісоло поїхав з Іспанії 1956 року через репресії режиму Франко, цензуру та інші «особливості» диктаторського режиму. Відтоді письменник мешкав у Парижі, Танжері, Марракеші, викладав у Бостоні та Нью-Йорку… Громадянин світу, Гойтісоло-професор протягом усього життя віддавав належне іспанській мові та літературі. 

Знаковим періодом творчості Гойтісоли стала друга половина 1960-х. Вихід роману Señas de identidad («Ознаки ідентичності») засвідчив, що письменник остаточно перейшов на бік постмодерністських експериментів з жанром і стилем. Глибоко особисте, але водночас і політичне осмислення вигнання, пам’яті та втрати іспанської ідентичності – ця книжка стала знаковою не лише для самого автора, а для іспанської літератури в цілому. Між іншим, популярне медіа El Mundo включило його до списку 100 найкращих іспаномовних романів XX століття. Крім Señas de identidad варто згадати наступні романи: Makbara («Макбара») – твір, натхненний арабською культурою, в якому автор торкається теми орієнталізму та змішання культур, Paisajes después de la batalla («Краєвиди після битви») – один з найскладніших текстів Гойтісоли про імміграцію, занепад Європи, творчість, що поєднав внутрішній монолог з колажною оповіддю. Звісно, перелік є неповним, як і проза цього автора – невичерпною. 

Як видно з нашого матеріалу, про сучасних іспанських письменників можна писати багато. Маючи свій розподіл на покоління, специфічні суспільно-політичні умови, що впливали на теми й форми творів, колоніальне минуле, потужну традицію, література королівства намагається збагнути сьогодення із проблемами сучасної людини. Тому книжки іспанських авторів будуть близькими й українському читачу, можливо, навіть більше, ніж ми уявляємо.