Французький книжковий ринок у цифрах і фактах

Щоб осягнути розміри французького ринку, достатньо поглянути на кілька табличок із будь-якого річного звіту Міжнародної асоціації видавців останніх років, наприклад, за 2015-2016. Франція незмінно входить у десятку країн із найбільшим книжковим ринком як за загальною сумою надходжень, так і за кількістю назв, а ще – за кількістю назв на душу населення, що далеко не для всіх країн корелює з попередніми двома показниками. Тобто французи – нація, яка справді багато читає.

«2,74 млрд євро становила загальна сума надходжень французьких видавництв 2020 року, а кількість проданих примірників сягнула 457 млн екземплярів»

Сумно, але не дивно, що ці цифри впродовж усього XXI століття потроху падають, як і середні тиражі, які нині становлять близько 4700 примірників, дослідження відзначають помітне зростання кількості назв і авторів, тобто збільшення різноманіття. Причому найстрімкіше це зростання відбувається серед малих, незалежних видавництв, зокрема й новачків на ринку. На жаль, малі видавництва часто не витримують конкуренції з гігантами (80% ринку припадає на 12 найбільших компаній і груп), які їх поглинають. Утім, історія цих самих гігантів часто починається з незалежних видавництв, які витворили історію літератури й книговидання Франції. Почнімо наш екскурс із видавничого ландшафту країни.

Хто і що видає

Франція має багату й насичену історію видавничої справи, а з трьох найбільших гравців на ринку, видавничих груп, на які нині припадає 35% ринку, лише одна – «Editis» – була створена в XXI столітті, до того ж і та відтоді викупила чимало старих видатних «видавничих домів» (наприклад, «Plon»). Третє місце посідає легендарне видавництво «Gallimard», засноване Ґастоном Ґаллімаром 1911 року: нині воно входить до групи «Madrigall», як і, зокрема, «Flammarion», заснований 1875 року. Проте «Gallimard» у цій групі на правах господаря: внукам Ґастона Антуану Ґаллімарові і його сестрі Ізабель (директорці ще одного знаного французького видавництва «Mercure de France») належить більша частина акцій.

Найбільший гравець французького ринку – справдешній гігант «Hachette», який починався 1824 року як компанія з видання й поширення книжок, а тепер як група видавництв об’єднує і ветеранів ринку на кшталт «Fayard» або «Calmann-Lévy», і потужні інтелектуальні «доми», як-от «Grasset» (Бернар Ґрассе був видавцем Марселя Пруста й запеклим суперником Ґаллімара), і різноманітні спеціалізовані компанії, що видають підручники, туристичні гіди тощо.

25,5% усіх видань – кишенькові, із них 54,5% – художня література

Найбільшу частку ринку займає художня література – 22% у 2020 році, – під якою найчастіше маються на увазі романи. Окрім цього, велика частина продажів розподілена між більш-менш рівнозначно між п’ятьма категоріями: шкільні підручники та освітня література, гуманітаристика, книги для дітей та юнацтва, комікси й прикладна література. Причому саме три останні групи розвиваються наразі найдинамічніше.

Пандемія COVID-19 не дуже радикально позначилася на прибутках і продажах видавців, які впали відповідно на 2,36% і 3,1% у порівнянні з попереднім роком. Натомість турбує падіння кількості новинок у порівнянні з перевиданнями, хоча його причини легко зрозуміти – навряд чи видавці готові були йти на ризик, і так перебуваючи в складних умовах.

Зате в «ковідний» 2020 рік стрибнули продажі електронних видань, які й без того потроху зростали останніми роками: вони зросли на 13,5% у порівнянні з 2019. Нині їхня частка становить понад 10% усіх продажів. Варто зауважити, що крім пандемії, до такого зростання спричинилася реформа середньої освіти, у рамках якої, зокрема, деякі регіони повністю перейшли на електронні підручники (ця категорія в порівнянні з 2019 роком зросла на 47%). Однак лідером – дві третини всіх електронних видань – залишається професійна та університетська література, і майже половина таких книжок продається саме в електронному форматі. Усього на ринку доступно понад 400 000 назв в електронному вигляді від півтори тисячі видавництв.

Продажі прав на переклад за кордон упали на 3,5% у порівнянні з 2019 роком, але кількість видань, на які продали права, все ще становить солідні 12 143 тайтлів, а дохід від цих продажів 2020 року склав пів відсотка від загальної суми надходжень видавництв. Цікаво, що майже третина, 28% договорів стосується електронних видань. Найбільше продають за кордон художню й дитячу літературу та комікси – на них припадає сукупно 72,2% від загальної кількості, причому беззаперечним лідером є комікси – в цій категорії 2020 року продали права на понад 4000 видань, тобто третину всіх найменувань.

Найбільше купує права на переклад французьких видань Китай (11% договорів у 2020 році); ще майже половину перекладають мовами сусідів – італійською, іспанською, німецькою, нідерландською та англійською (хоча крім сусідів сюди, звичайно, належать Північна й Латинська Америки, Австралія тощо). З іншого боку, другу половину продажів складають дрібні відсотки різних мов, а це свідчить, що французька книга має попит у багатьох різних країнах.

Протилежну ситуацію спостерігаємо у перекладених французькою іноземних виданнях, частка яких у загальному виробництві стабільно тримається на рівні близько 16%. Майже 90% договорів про продаж прав стосуються п’яти основних мов: беззаперечним і очевидним лідером є англійська (60%), що, мабуть, справедливо не лише для Франції, а й будь-якої іншої неангломовної країни; цікаво, що друге місце (16,6%) посідають переклади з японської; решта 14% припадає на німецьку, іспанську та італійську мови.

Близько 16% французьких видань – перекладні

Значну частку книжкового ринку Франції становить експорт виданих у країні книжок за кордон із загальною сумою надходжень 602,5 мільйона євро. Понад половина цієї суми припадає на сусідів-франкофонів – Бельгію, Люксембург і Швейцарію, – а також Канаду; ще майже 20% – на французькі заморські департаменти й держави колишніх колоній в Африці; також помітна частка (понад 15%) припадає на ширше коло іншомовних сусідів – Німеччину, Іспанію, Італію, Нідерланди й Сполучене Королівство.

Хто і що пише

Гаразд, книжок у Франції видають (і продають) чимало, але хто ж їх пише? За різними оцінками, на французькому ринку працює від 50 000 до 100 000 авторів книжок у широкому сенсі: сюди входять не лише письменники, а й автори коміксів, ілюстратори, перекладачі тощо. Утім, лише 2500 із них живуть на роялті та входять до AGESSA, Асоціації управління соціальним забезпеченням авторів. Виплата відсотків авторам становила 2020 року в середньому майже 11% від загальних доходів видавців, не враховуючи податку. І в порівнянні з минулими роками ця цифра помалу, але зростає.

Згідно з даними Інституту GfK, установі, що регулярно збирає статистику щодо продажів культурних продуктів, серед найбільш продаваних французьких романістів останніх років, з одного боку, – автори гостросюжетних трилерів і детективів на кшталт Ґійома Мюссо (до речі, абсолютного рекордсмена 2020 року з 1,5 млн проданих примірників), Жана-Крістофа Ґранже або Мішеля Бюссі; з іншого – авторки психологічних, побутових, жіночих романів, як-от Аньєс Мартен-Люґан і Віржині Ґрімальді. Багато з них можна почитати українською, творчість деяких на нашому ринку представлена доволі широко – скажімо, Мішеля Уельбека або Марка Леві. Деякі письменники на кшталт тієї ж Ґрімальді, Бернара Міньє або Франка Тільє представлені всього одним-двома виданнями, а інших, як-от Орелі Валонь або Марі-Бернадетт Дюпюї, українському читачеві ще належить відкрити.

На «високій полиці» сучасної французької літератури також чимало вартих уваги авторів. Окрім нобелівських лауреатів Жана-Марі Ґюстава Ле Клезіо й Патріка Модіано, це і вже відомі українському читачеві «гонкурівці» Матіас Енар і Ніколя Матьє, і ціла плеяда письменників арабського походження (як-от Лейла Слімані, Тагар Бен Джеллун або Венера Курі-Ґата), і авангардне «крило» авторів, які у своєму експериментальному письмі часто звертаються до автобіографічних моментів й інтимних переживань, а ще поєднують літературу з іншими видами мистецтва. Наприклад, прозаїкиня Клое Делом також займається перформансом, а в мисткині Софі Калль фотографії часто входять до книжок (які доцільніше назвати арт-буками), письмо ж, навпаки, стає частиною інсталяцій.

Хто і що продає, а також по чому

У плані каналів продажу книжок у Франції загалом спостерігається та сама тенденція до діджиталізації, посилена торік пандемією. Частка продажів у великих книгарнях і книжкових мережах, так званих «книгарнях 1-го рівня», невпинно падає: 2005 року в них продавали до 75% усіх видань, 2018 року – 33%, а вже 2020 – 22%. Паралельно зростає частка продажів через інтернет-магазини (з 16,5% 2018 року до близько 30% 2020 року). Помітний вплив пандемії й на розподіл продажів між великими культурними торговими центрами, які мусили зачинятися під час карантину (від 34% до 27,3%), і продуктовими гіпермаркетами, які залишалися відчиненими (від 7,5% до 14,2%).

Важливою особливістю книжкового ринку у Франції є закон про єдину ціну на книжки. Прийнятий 10 серпня 1981 року і поширений 2011 року на електронні видання, цей закон закріплює за видавцем право фіксувати ціну на свої книжки (вона вказується просто на задньому боці обкладинці). У неї закладено відсоток, який повинен відійти точці збуту, і книгарні мусять продавати видання за ціною, що становить від 95 до 100% визначеної видавцем. У законі, звичайно, є й винятки: розмір знижки може збільшуватися, якщо покупцем виступає держава, муніципалітет, освітній заклад або бібліотека за умови, що книжки не призначено для перепродажу, а також якщо йдеться про видання, які з’явилися на ринку понад 2 роки тому і які не постачали до конкретного продавця понад шість місяців.

Політика фіксованої ціни на книжки має багато переваг, і захист малих видавництв і книгарень від конкуренції з великими гравцями (які можуть знижувати ціну, заробляючи коштом великого обігу) – лише одна з них. Мотивація цього закону полягає в тому, що книжка – нетиповий товар, у якому зміст важить більше за матеріальну форму, пропозиція на нього доволі велика, а аудиторії дуже різноманітні; відповідно, мережа розповсюдження також має бути велика й різноманітна, що стає все важче забезпечувати останніми роками через складні умови, в яких опинилися невеликі незалежні книгарні. Закон вигідний і для споживачів, адже досвід Великої Британії показує, що скасування єдиної ціни призводить до зростання вартості спеціалізованої, не призначеної для широкого загалу літератури. Через зменшення кількості спеціалізованих точок збуту її стає складніше продавати, а отже, менш вигідно видавати: тиражі падають, і ціна зростає. До того ж кожна книжка – це ризик для видавця, тому видається справедливим, що саме він, а не роздрібний торговець, визначає ціну.

Ще один неочевидний наслідок фіксованої ціни на книжки полягає в стимулюванні ринку вживаних книжок. Цей сегмент і справді дуже популярний у Франції: приблизно чверть усіх продаваних книжок – це, як називають їх французи, «livres d’occasion». Вони доступні тим, кому нові книжки не по кишені; ціни на них вільні, а ще вживані книжки може продавати будь-хто, не лише бізнес.