05.11.2019
Атмосфера Подолу – це щось особливе та невимовне; у неї легко закохатися – навіть легше, ніж загубитися на Нижньому Валу. Якщо ви хоч раз провели вечір на Подолі, то точно зустріли хоч одного вуличного музику. Андріївський узвіз – невеличка площа перед метро, Пейзажна алея та охайні рядочки дерев на Поштовій площі ховають скрипки, гітари, фортепіано та барабани, що задають ритм вашій ході.
Журналісти команди синіх під час онлайн-марафону «72 години на Подолі» виповзли на суботній Поділ, щоб поспілкуватися з тими, хто залишається за завісою.
Гроші на Halloween
Знайомтесь – київські студенти Влад, Анжеліка та Данило; їм лише виповнилось по 17 років. Саме сьогодні вони вперше вирішили спробувати себе в ролі вуличних музикантів. Батьки щодо такого хобі не заперечують. Наразі студенти-музиканти навчаються у Національному університеті кібернетики та комп`ютерних наук. Усі вміють грати на гітарі, Данило ще освоїв гру на саксофоні. Анжеліка на вторговані гроші планує відсвяткувати Геловін зі студентами свого університету, і головне – купити багато цукерок, тому компанія вмостилась перед одним з магазинів «Рошен». Через це музиканти дуже хвилюються – чи не зайняли вони чиєсь місце на площі й чи не буде проблем з поліцією. На прощання ми вирішили запитати у них, що для них є щастя.
Для Влада, щастя – то мати мету та досягати поставлених цілей. Для Анастасії – робити те, що подобається, але в рамках закону. Для Данила – займатись улюбленою справою, кохати та бути коханим.
Студенти на Подолі
Моя натхненниця, Галочка!
На Андріївському узвозі лунає мелодія акордеону. Чоловік поважного віку продає диски з власним аранжуванням пісень, на рекламній листівці – його життєве кредо: «Раз почув — назавжди запам’ятав».
Віналь Пароменський – білорус, родом із Вітебської області. Після служби в Німеччині він повернувся до Києва, і живе тут з 1965 року. Коли йому було 9 років, він почав грати на акордеоні, а згодом зайнявся аранжуванням. Улюблена мелодія, до якої музикант створив аранжування з художнього фільму «Дом, в котором я живу». Надихає пана Віналя до музичної творчості його дружина, з якою вони разом вже 40 років.
«Надихає пана Віналя до музичної творчості його дружина, з якою вони разом вже 40 років».
Кохана Галина – киянка, зі старовинного Подолу. Разом із нею вони прожили півстоліття, крокуючи звивистими вуличками Києва. «Немає нічого кращого, аніж гуляти парком поруч із коханою Галинкою». Місто змінювалося, але завжди залишалося атмосферно – загадковим і душевним. «Поділ неможливо не любити», – каже пан Віналь. Його улюблені місця відпочинку на Подолі — Володимирська гірка та Михайлівський собор.
На питання про таке незвичне, зовсім не схоже на слов’янське ім’я, пан Віналь усміхнувся: «Прадід чи дід мого батька знайшов це ім’я у польських книгах і для мене воно теж, до сих пір, незвичне».
Віналь Пароменський
Музика безцінна!
Поділ звучить по-різному. Наступні, хто розважає всіх запальною грою на Андріївському – музиканти Головної київської ресторації «За двома зайцями». Олег Опанасюк та Михайло Савеленко розказують, що грати на вулиці – це покликання їхніх сердець. В їхньому репертуарі – «Червона рута», «Ой, смереко», «Рідна мати моя», «Очі волошкові» тощо. Насправді київські музики уже 18 років виходять на майданчик навпроти ресторану, аби завести публіку і подарувати їй гарний настрій і естетичне задоволення.
Грають жваво і душевно – їм дійсно вдається потішити втомлених від підйому Андріївським узвозом людей. «Не заради заробітку», – говорить пан Олег, проте не зізнається, скільки він із колегою заробляють за день. «Музика безцінна, як і Київ, який неможливо не любити…».
Музика на Подолі як сам Поділ – для душі. Не існує однакових людей та однакових життєвих історій, але є те, що об’єднує – музика: різна за жанрами, формами, звучанням. Вона тішить, надихає, задає ритм рухатися вперед, таким відомим Подолом…
Над матеріалом працювали: Оксана Шикула, Оксана Свирида, Вадим Алтухов, Вікторія Чорба, Юля Марушова.
