«Акупунктура міста» Жайме Лернера
з архітектором Іваном Протасовим

 

«Читомо» і CANactions продовжують розповідати про книжки, які можуть перетворювати міста та розширювати естетичний та інтелектуальний горизонти – словами й руками архітекторів та урбаністів у спецпроекті «[Про] читання міста». Під час прогулянки Києвом Іван Протасов, архітектор, співзасновник креативної студії «Round», який може порівняти український й іноземний досвід (адже стажувався у Німеччині і Японії), гортає видання «Акупунктура міста» Жайме Лернера, бразильського архітектора, консультанта ООН із питань міського планування. Книжка з'явилася в українському перекладі у Видавництві Старого Лева та розповідає про соціалізацію у місті і прогулянки пішки, простори для комунікації і музику, що наповнює простір, та чому важливі зміни можуть мати невеликі бюджети і як кожен із нас може впливати на місто.

Про цінність взаємодії

Мені запам’ятався виступ одного учасника з Оболоні на одному із «Четвергів», щотижневих зустрічей від CANactions у Будинку архітектора, що відбувся декілька років тому. Його виступ був дуже короткий із головною ідеєю про те, як можна самому вплинути на людей, змінити середовище. Він вдався до експерименту: у радіусі 500 метрів від свого будинку почав вітатися з усіма людьми, і згодом його почали впізнавати на вулиці. Таким чином, відбувалась мінімальна, але взаємодія між людьми, що в свою чергу, робило всіх в цьому районі дещо ближчими. Виходячи з тези, що місто – це і є люди, такий формат змін безпосередньо сприяє соціалізації міста.

Книжка «Акупунктура міста» Жайме Лернера, мера Куритиби, столиці південно-східного штату Парана в Бразилії, власне, також про взаємодію у місті й роль соціальної комунікації у ньому. Це особисте бачення бразильського архітектора про те, яким має бути комфортний міський простір. Вона легко читається, за один вечір, у ній викладені базові речі про взаємодію жителів. Я би рекомендував її всім, хто не працює в архітектурній сфері професійно. Та, можливо, експертам вона видасться дещо наївною, у поетичному дусі.

Читайте також: прогулянка дахами Києва зі швейцарським урбаністом Урсом Томаном

Про акупунктуру

Під формою акупунктури можна розглядати будь-яку тему. Автор описує кожну голку як окрему важливу сферу й показує взаємозв’язок різних сфер. Зокрема це проблеми громадських просторів, інфраструктури, екологічності. Наприклад, коли люди більше пересуваються автомобілями у місті, ніж ходять пішки, вони менше відчувають це місто, менше звертають увагу на деталі, і тому навіть не усвідомлюють, що саме потрібно змінювати чи покращувати. Якщо ходимо пішки, дивимось, бачимо безпосередньо, що відбувається навколо, розуміємо, що тут, наприклад, має бути нерозбита плитка, тут не вистачає смітника, тут неправильно облаштовані місця паркування.

Якщо вийти за продуктами у більшості європейських міст, то тобі подобається сам процес, ти відчуваєш насолоду, можеш взаємодіяти із людьми по дорозі, ти можеш говорити з власниками крамниці, тобто відбувається власне соціальна комунікація. В той час, у Києві часто, багато процесів у місті, таких, як походи в магазин, пересування містом тощо, зведені до суто утилітарного набору дій. Це сильно залежить від міського середовища.

Цікаво, до речі, що в нас за правилами дорожнього руху можна паркуватися на тротуарах, порушенням є відстань, залишена для пішоходів, менша за 2 метри. Як ми бачимо, поки у Києві майже немає прикладів облаштування нормальних паркомісць уздовж дороги, як це робиться у світі. І паркування на тротуарі – це такий свого роду компроміс, коли ніхто не готовий зайнятися проблемою. Взагалі, система паркування у Києві поки що достатньо абстрактна. А така невизначеність шкодить всім. Я думаю, це також залежить від централізації влади, але, тим не менш, кожен із нас може змінювати середовище на своїх місцях, обговорити проблеми, організувати робочу групу, знайти рішення, налагодити процес впровадження.

Дійсно, не так давно у нас почали задумуватися, що потрібен транспорт із низькою підлогою, що дозволяє безперешкодно користуватися ним всіма верствами населення. У Куритибі зробили якісну мережу швидкісних автобусів (bus rapid transit) – система надзвичайно ефективна і значно дешевша за метро в експлуатації, а особливо, у спорудженні. Її суть у тому, що автобуси рухаються відділеними від іншого транспорту проїжджими частинами, повністю автоматизована система забезпечення квитками та контроль. Таким чином, користувачі швидкісних автобусів мають переваги, близькі до рейкового транспорту, але для міста це коштує відчутно дешевше. У Києві автобуси загалом витрачають найменшу кількість енергії серед громадських видів транспорту, вони все ще досить повільні. Хоча останнім часом ми теж можемо спостерігати появи як виділених смуг громадського транспорту, так і нових маршрутів. Думаю, це говорить про те, що ми рухаємося у правильному напрямку.

Про наповнення міста

Як на мене, для міста принципово важливо розуміти свій внутрішній контекст і розуміти своє положення у зовнішньому, світовому контексті. Потрібно знати свою історичну спадщину, знати ситуацію сьогодення і свідомо говорити про свій характер.

Місто – це сплетення величезної кількості сфер та складових, що разом формують складний механізм взаємодій.

Я не вважаю, що є таке поняття об’єктивно «ідеального» міста. Кожне місто має свої особливості, переваги в одній сфері, недоліки в іншій. Автор пише про загальноприйняті поняття комфортного проживання у місті, коли жителі можуть продуктивно працювати та з насолодою відпочивати. Адже чому так багато людей прагнуть переїхати у Нью-Йорк, чи Барселону, чи Берлін?

Музика, до речі, теж наповнює місто – як та, що лунає від вуличних музикантів, так і та, що звучить в окремих барах. Але нікому не подобається слухати нав’язливу рекламу з колонок, або дивитися на вивіски, які закривають архітектурну пам’ятку. Все має бути збалансоване.

Читайте також: прогулянка на березі Дніпра з урбаністкою Алею Драженко

Про мед і мурах

Жайме Лернер вдається до метафори мурах, які сповзаються на мед, так само люди сходитимуться на «медові місця» – атмосферні заклади, парки. Сенс у тому, що людям цікаво спостерігати, що роблять інші люди, але так само вони є об’єктами спостереження. Виходить, що людям потрібні люди. Навіть тоді, коли люди виходять на вулицю, вони вже утворюють модель взаємодії, фактичне творення простору.

Думаю, до найбільш виразних місць такого характеру в Києві можна віднести відомий спортмайданчик на Долобецькому острові у Гідропарку, людей, що грають у доміно у парку Шевченка, танці для літніх людей на Театральній, численну кількість закладів та просторів на Подолі. Парки, Труханів острів, мости Пішохідний та Рибальський вантовий – теж є своєрідними просторами комунікації.

Автор говорить про кінотеатри, які перетворилися на розважальні центри, але історія із «Жовтнем», підтримка громадськості показала, що люди розуміють цінність саме такого простору, не надто комерційного. І такі речі творять суть міста.

Про бюджетність змін

Лернер пише про те, що методи покращення простору необов’язково мають бути дорогими. Наприклад, будуючи у Куритибі новий музей, за проектом відомого бразильського архітектора Оскара Німейєра, вони відмовились купувати вкрай дорогу франшизу Гуггенгайма, вважаючи, що і без цього музей принесе місту неабияку користь. П’ятнадцять років потому ми можемо спостерігати схожу ситуацію у Гельсінкі, де зробили фантастичний конкурс на музей Гуггенгайма, в якому взяли участь сотні зіркових світових архітекторів, але після закінчення місто проголосувало проти його будівництва, підкресливши, що це завеликі гроші для платників податків. Також нещодавно була схожа ситуація із заявкою Гамбургу на проведення Олімпійських ігор 2024 року, яку місто відкликало, аргументуючи тим, що люди надають перевагу міській політиці, що відповідає локальним базовим потребам населення.

Книжка про місто, у якого немає стільки грошей, але тим не менше в них є системне розуміння того, що можна зробити. Там був приклад того, як вулиця у центрі Курітіби була трансформована у пішохідну зону, і власники магазинів були проти, оскільки їм потрібно було закритися на 2 місяці. Вдалося значно скоротити термін виконання робіт, і після їхнього закінчення власник, що очолював петицію проти проекту, звернувся до мера із подякою. Кількість відвідувачів у пішохідних зонах зазвичай значно вища, ніж на звичайних вулицях.

Життєвий варіант трансформації міста в Україні починається з волонтерського руху й ідеї. Особливо, у сферах, які не потребують великих інвестицій, але мають неабиякий вплив на місто.

Так «Агенти змін» яскраво демонструють якісний низовий підхід у роботі над навігацією та покращенням простору міста. У книжці також ідеться про бідні райони, для яких будь-які зміни важливі, жителі починають цінувати їх.

Про час для змін

Час сприятливий завжди. Для змін і трансформацій зокрема. Загальна ситуація в Україні така, що люди останнім часом більше усвідомлюють, що вони здатні на щось впливати. Сквер Небесної сотні і Самосад – яскраві приклади задіяності громади. У нас недостатньо артикулюється теза, що люди відповідають за те, що відбувається навколо. У багатьох людей не виникає навіть думки, якщо в них виникла ідея, то вони можуть написати її план, знайти однодумців і спробувати її втілити – разом із міською владою, наприклад. Так само, яким складним є перехід від ЖКГ до ОСББ, такими ж повільними загалом є і процеси приходу до розуміння потенційної власної участі. Помітив, що люди, які не компетентні у змінах, часто стають їхніми противниками.

Але в останні роки українці почали більше їздити за кордон, відповідно почали бачити більше прикладів нового середовища, повертаючись, в людей з’являється краще розуміння свого середовища, розуміння своїх цінностей. У такий спосіб формується якісніший запит.

У будь-якому разі справді якісні та вартісні речі формуються, коли запит є із двох боків – з боку розробників, і з боку споживачів, зі сторони влади й зі сторони суспільства.

• Матеріал для дослідження:
• Жайме Лернер. Акупунктура міста
• переклад з португальської Катерини Скальської. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. — 160 с.

• Текст: Оксана Хмельовська

• Фото: Євгенія Перуцька