«Казимир Малевич. Київський період» з Олександром Манукьянсом

«[Про] читання міста» – спільний проект «Читомо» і фестивалю CANactions, серія «утилітарних» рецензій на книжки, які можуть перетворювати міста, створювати нові простори та розширювати естетичний та інтелектуальний горизонти містян – словами й руками архітекторів та урбаністів з найкращими українськими та світовими книжками з архітектури, мистецтва та урбаністики. Утилітарна рецензія в цьому проекті означає «смерть рецензента»: жодне видання з цього проекту не потрапить у руки професійних критиків. Про найважливіше розповідають практики, які використовують ці книжки у роботі. Перший матеріал – прогулянка з «Малевичем» та архітектором, дизайнером, викладачем і куратором Олександром Манукьянсом, автором національного стенду України у Франкфурті у 2016 році.

Про навчальну літературу й академічну освіту

Я мало читаю художньої літератури, але обожнюю енциклопедії та підручники. Книгу я сприймаю дуже утилітарно, мені нецікаво щось читати заради емоції чи враження, тож віддаю перевагу підручникам, завдяки яким я можу чогось навчитися. А ще дуже люблю книжки як об’єкт. Це видання в усьому нагадує Малевича, – ви помітили? – навіть у своїй структурі. Колір, прямий зріз блоку... це як брила, площина, бокс з інформацією. Сам по собі об’єкт мені дуже подобається.

Усі попередні видання, які я бачив про Малевича – його давно відома біографія, живопис чи маніфести. Але тут я вперше побачив матеріали про його роботу в Києві і про його відносини з освітньою системою. Він розумів її проблеми і мав бачення, як їх потрібно вирішувати.

10 фактів про мистецтво від Казимира Малевича

Тут ідеться про те, що для мене досі залишається дуже актуальним. Я сам з Донецька, закінчив бакалаврат в Донбаській національній академії будівництва і архітектури. Але ще з художньої школи я постійно чув: тобі потрібно їхати вчитися в Київ / Харків. Це були місця паломництва для архітекторів, живописців, скульпторів, і всі намагалися переїхати для навчання туди, а в ідеалі – взагалі в Москву або Санкт-Петербург. Але я вважаю, мені певною мірою пощастило: тоді я не переїхав у Київ, і залишився на архітектурному факультеті в Макіївці, де одержав непогану базу, якою досі користуюся. Працюючи в освітніх проектах, я спілкуюся з випускниками, і знаю, що і я, і вони, маємо суттєві пробіли в освіті. Є безліч альтернативних курсів, але проблема академічної освіти залишається величезна.

«Казимир Малевич. Київський період» як керівництво для архітектора, скульптора, дизайнера

НАОМА завжди була й для мене місцем паломництва, і ось зараз я читаю про Київський період Малевича і дізнаюся, що він тут два роки викладав і намагався змінити цю систему. До того ж, схоже, у нього навіть щось виходило.

Мене дуже зацікавив один момент: тут, в НАОМА, Казимир Малевич відкрив експериментальний кабінет для, так би мовити, лікування. Ідея створити власну лабораторію виникла у Малевича одразу із запрошенням працювати у Київському художньому інституті. Це спроба напрацювання нових педагогічних методів, спроба реформування художньої освіти. Він порівнював викладання в експериментальному ІЗО з клінічною практикою: він лікував людей від проблем кольору, проблем форми. Він сам досліджував ці проблеми і намагався їх вирішити.

Київський проект українізації Малевича, спроба №2

Я й сам розумію, що «хворий», і було б непогано й мені потрапити у такий кабінет. У нас же насправді дуже багато «хвороб». Наприклад, проблема знебарвлення. Ще навчаючись в інституті, на кольорознавстві (а Малевич для мене – ще й кольорознавець) прекрасна викладачка Єлизавета Андріївна завжди згадувала, що радянський період – це час тотального знебарвлення, і що ця проблема досі актуальна.

Ні, це не питання розфарбовування будинків, питання в тому, що художник, – а найбільше, певне, архітектор, – бояться експериментувати, вони часто не аналізують, де доречні той чи той колір, форма, фактура. А це все взаємопов’язані речі. На практиці багато в кого є ці проблеми. І коли я читаю, що Малевич прицільно працював над рішеннями цих проблемам, і навіть намагався створювати свої мікрокурси, мене це дуже радує, і мені здається, що це актуальний напрямок руху і зараз. Минуло вже майже сто років, але ж проблеми залишились. Для когось це може здатися подекуди заскладним, але ця книжка і публікації Малевича – дуже класний інструмент. Це підручник, керівництво для архітектора, скульптора, дизайнера. Коли ти десь заблукав, ти береш цей підручник, обираєш потрібний розділ, і освіжаєш це в голові. Звісно, велика увага приділена живопису, але є й окремо архітектура, скульптура. Я, наприклад, зосереджувався на архітектурі та монументальному мистецтві.

Поруч з НАОМА є Лікарня для вчених – вона дуже мені нагадує ідеї Малевича і ті ж вертикальні архітектони. Це цікавий зв’язок між часами. Архітектони – це супрематичний експеримент Малевича. З фокусом на архітектуру. Це модель формування простору у вигляді такого от макету. Їх не дуже багато, вони досить схожі між собою: він показував горизонтальну і вертикальну форми, динамічну і …. Тобто це архітектурна конструкція. Цим можна користуватися у власних проектах, і я цим керувався, коли проектував національний стенд України на Франкфуртському книжковому ярмарку. Я використав лише деякі символи з концепції Малевича.

Серед вхідних даних були: орієнтація стенду на дві сторони, височенна стеля та колона, яка стояла посередині стенду. Величезний порожній простір, а посередині – ось ця свічка. Це константи, які я не міг змінити, але з якими можна було працювати, тому й композиція стенду побудована навколо них. Колону я використав як елемент вертикального архітектона, підтримав цю форму меншою конструкцією на рецепції, а сам стенд розділив на дві частини стелажами. І колір... На обкладинці, як бачите, теж є жовтий.

Наскільки я знаю, жовтий – дуже важливий для Малевича, як і для всього українського живопису

Про утилітарну архітектуру

Ще до того, як я зайнявся стендом у мене з’явилася ось ця книжка (витягає з наплічника книжку «Малевич», Родовід – Читомо), я дуже захоплювався Малевичем, але потім я трохи втомився від нього, його стало якось всюди забагато. Тоді я відкрив для себе італійського експериментатора Бруно Мунарі. Його експерименти були також дуже близькі до Малевича. І ось у мене з’явилася ця книжка, про київський період, і я розумію, що в навчанні я знову повертаюся до Малевича.

Коли ви запросили мене на прогулянку з Малевичем, я саме працював над проектом для Книжкового Арсеналу (так, книжкова тематика останнім часом у мене має провідну роль у роботі, як бачите) – горять дедлайни, роботи купа, а в мене якийсь ступор. Вирішив перемикнутися на читання Малевича. І мені здається, зараз розумію, як закінчити.

Новий шрифт Malevich: три сотні супрематичних символів

Малевич не критикував утилітаризм як такий, він показував дві формули: утилітарну та естетичну, їх сполучення. Але іноді зловживання однією з формул та ігнорування іншої може призвести до виникнення будинків-коробок. Це ж і зараз справжня проблема для міста. В одній із своїх статей у «Новій генерації» Малевич на прикладах Татліна та Родченка показав перехід кубосупрематизма до функціонального конструктивізму. Трохи раніше я бачив ці роботи на власні очі, але вони викликали в мене виключно естетичні враження. Тобто я відчув лише емоційну складову цих робіт, а Малевич розклав все по поличках і розмежував інтуїтивне і закономірно логічне. Малевич не каже про ВРАЖЕННЯ, він – про логіку. Він все розкладає по поличках і розмежовує інтуїтивне і щось закономірно логічне. Якщо живопис побудований більше на чуттєвому враженні, то архітектура – ні.

Утилітарна архітектура, мені здається, не може бути інтуїтивною

Знаєте, де є прямі відсилки до Малевича? На спальних районах. Наприклад, я живу в районі Виноградаря – це класно закомпоновані блоки в просторі, комплексний великий проект. Ми звикли вважати, що безліч міст по Радянському Союзу були однакові. Але чи потрібні якісь інші форми спальним районам? Це хороше універсальне рішення, не однієї людини, а маси людей, що випрацьовувалося роками. Тут залучені й напрацювання самого Малевича.

Ми, звісно, можемо розглянути архітектон Малевича як Ctrl+C / Ctrl+V з якогось боку. Але однакові блоки можуть бути закомпоновані по-різному, і працюють вони по-різному. До того ж, закомпоновані не блоки, а простір між ними. Тому в деяких спальних районах дуже комфортно знаходитися – і це не лише моє спостереження. Але мова не про ті райони, де блоки бездумно тикалися Ctrl+C / Ctrl+V, а про проектні рішення, про райони, що побудовані за одним проектом – Виноградар, збудований у 1975–1985 роках за проектом архітектора Едуарда Більського, або Русанівка, що з’явилася трохи раніше за проектом архітекторів Генріха Кульчицького та Вадима Ладного, тощо.

Мій київський період триває трохи більше за період Малевича, і хоча це зовсім малий проміжок часу, можу впевнено сказати, що окрім «хвороб» в архітектурному середовищі Києва відбувається чимало позитивних зрушень: формується діалог, будуються зв'язки, з'являються прогресивні проекти та ідеї.

• Матеріал для дослідження:
• Казимир Малевич. Київський період 1928-1930 /
• упоряд. Т . Філевська. — К. : Родовід, 2016. — 288 с., іл.

• Текст: Олександр Манукьянс

• Фото: Євгенія Перуцька