Франція може похизуватися розлогою мережею бібліотек: усього територія країни налічує близько 7700 закладів. Більшість із них нині називаються медіатеками, адже пропонують своїм користувачам, окрім класичних паперових видань і преси, музику й фільми на цифрових носіях і онлайн, відеоігри, планшети та електронні книги. Для того, щоб забезпечити людям із різних населених пунктів максимальний доступ до фондів, ця мережа має внутрішню ієрархію: у ній є бібліотеки департаментів, до яких прикріплені менші, місцеві бібліо- та медіатеки, і за запитом користувачів книжки та інші документи доставляють із районних закладів у муніципальні.

Асоціація бібліотекарів Франції навіть запустила 2019 року доволі амбітний проєкт – всесвітню інтерактивну карту бібліотек. Вона далеко не вичерпна, навпаки – організація закликає всіх бібліотекарів і відвідувачів додавати на неї заклади, відвідані впродовж останніх п’яти років. Передовсім карта призначена для франкофонних бібліотекарів, які бажають знайти заклади зі схожими викликами та особливостями, отримати порцію натхнення, здобути новий досвід або навіть спланувати «бібліотуристичну» поїздку. Втім, її буде цікаво погортати і простим бібліофілам, тим більше, що частина інформації там перекладена англійською. А якщо ви дотичні до якоїсь бібліотеки й володієте французькою (або знаєте когось, хто володіє), можливо, саме ви додасте на цю карту першу українську бібліотеку!

 

Бібліотуризм (le bibliotourisme) –
відвідування бібліотеки під час мандрівки. Окрім професіонального інтересу, зацікавити туристів може архітектура закладу (історична чи, навпаки, сучасна й вигадлива), виставка або інший захід, що саме проходить у його стінах, доступ до інтернету чи місцевої преси тощо.

Проте, можливо, найважливішою ініціативою згаданої Асоціації є Хартія про базове право громадян на доступ до інформації та знань через бібліотеки, яку французи з їхньою любов’ю до скорочень ніжно називають «Bib’lib» (від «bibliothèque» і «liberté» – свобода). У восьми її статтях лаконічно задекларовані права всіх громадян на доступ до знань, у тому числі й у цифровій формі, без дискримінації за будь-яким принципом. Більше того, будь-яка бібліотека може спільно з місцевою владою підписати документ, який засвідчує її зобов’язання дотримуватися Хартії, а за умови реальної відповідності цим ідеалам – ще й отримати відповідний сертифікат. На сайті Асоціації можна знайти текст Хартії, в тому числі й англійською мовою.

Та окрім високих ідеалів, бібліотеки мають ще й цілком приземлену потребу – приваблювати відвідувачів у ці непрості для них часи. Тож поговоримо про успішні заклади, які добиваються помітних результатів у цій задачі, і про ініціативи, які можна – і треба – брати на озброєння і в Україні.

 

Бібліотеки як «третє місце»

Усе більше французьких бібліотек – від 10% до 25% за різними оцінками – беруть на озброєння принцип «третього місця», що виник в англомовних країнах, – байдуже, декларують вони це свідомо чи діють інтуїтивно, не здогадуючись про існування терміну. Оскільки більшість часу люди проводять із сім’єю (так зване «перше місце») та на роботі («друге місце»), їм часто потрібно незалежне середовище для спілкування, де вони почувалися б невимушено й затишно. 

До цього і прагнуть бібліотеки: у таких закладах роблять акцент не стільки на книжках, скільки на приємній атмосфері та зручному спільному просторі з хорошим освітленням і комфортними меблями. Там можна їсти, пити й голосно спілкуватися (за виключенням спеціально призначених для навчання й роботи місць), дивитися фільми, грати в ігри й просто добре збувати час у товаристві. Із цією метою з бюджетів також виділяються кошти на розширення годин роботи бібліотек, наприклад, подовження робочого дня до 19 години або відкриття в неділю, коли найбільше людей мають змогу відвідати заклад.

 

Чимало медіатек мають консолі для відеоігор, якими власники абонементів можуть скористатися безкоштовно. Працівники частини таких закладів відзначають, що це сприяє зацікавленню гравців, власне, фондами бібліотеки, наприклад, поки вони чекають на вільну консоль. Медіатека Франсуа Міттерана в містечку Лез-Юліс, що неподалік від Парижа, спеціально для цього розширила свою колекцію за рахунок видань, присвячених відеоіграм, історії цієї індустрії, ігровим франшизам тощо.

У селах, як-от, до прикладу, в Макенаймі (Ельзас, населення 747 осіб), у бібліотеках влаштовують «зернотеки» (grainotèque), де люди можуть обмінюватися насінням і саджанцями. Унікальна медіатека Іва Коппанcа в селі Сіньї-л’Аббе, що в Арденнах, навіть має свій тренажерний зал, безкоштовний для користувачів бібліотеки. Там також проводять спортивні секції за додаткову плату (доволі скромні 70 євро на рік). 

 

Партисипативні бібліотеки: низові ініціативи на користь усій спільноті

У плані персоналу французькі бібліотеки доволі «економні»: заклади в невеликих селах і містах можуть налічувати лише одного-двох співробітників – решта потреб зазвичай покривається за рахунок команди волонтерів. Однак і цього навряд чи було б достатньо, щоб забезпечити багату й різноманітну програму заходів. З іншого боку, щоби справді стати центром суспільної взаємодії та спілкування, тобто тим-таки «третім місцем», бібліотеки мусять бути відкритими до бажань і потреб своєї аудиторії. На перетині цих реалій і виникає поняття «партисипативної бібліотеки». 

У такому закладі будь-який користувач може організувати й провести лекцію, майстер-клас, виступ – загалом будь-який захід, який зацікавить інших відвідувачів. Наприклад, у медіатеці Філеаса Фоґґа в Сент-Обен-дю-Павай (Бретань) усі охочі можуть пройти курс роботи з комп’ютером від колишнього співробітника відділу телекомунікацій у банку. Також тут проводять виставки й дебати, курси шиття та англійської, творчі майстерні й музичні вечори. 

У бібліотеці Луїзи Мішель у Парижі діє «café blabla»: у кафетерії закладу проводяться розмовні клуби для іммігрантів, які хочуть удосконалити свою французьку. У медіатеці Роман-сюр-Ізера (Овернь-Рона-Альпи) проводили комплексний захід для жінок-іммігранток: у його рамках вони давали кулінарні майстер-класи та відвідували письменницькі воркшопи, наслідком якого стала збірка авторських рецептів «Melting Popotes». 

Окрім сайтів і соціальних мереж бібліотек, спільнота може дізнаватися про подібні заходи, пропонувати власні та обмінюватися знаннями за допомогою спеціальних платформ, наприклад, французькій розробці «Steeple». Користувачі зареєстрованої на платформі бібліотеки можуть не лише ділитися своїми знаннями й матеріалами онлайн, а й використовувати портал для анонсів заходів або навіть просто повідомляти інших про години, в які їх можна знайти в бібліотеці для індивідуальної консультації.

Що стосується більш практичних порад бібліотекарям – наприклад, як заохотити користувачів проявляти ініціативу, – то Еліз Бретон, директорка паризького Центру підвищення кваліфікації, радить спершу звертатись із пропозиціями заходів радше до окремих відвідувачів індивідуально, аніж закидати абстрактні заклики до всієї спільноти. А ще – обов’язково показувати, що такі ініціативи в бібліотеці цінують, наприклад, розміщуючи інформацію та фото на спеціальному стенді чи сайті.

 

Цифрові технології: широкий спектр послуг для всіх

Франція доволі давно стала на шлях «держави в смартфоні», поставивши за мету до 2022 року перевести всі адміністративні послуги (страхування, соціальні виплати, комунальні послуги тощо) в онлайн. Безумовно, зручна й корисна зміна – проте з цим не погодяться близько 13 мільйонів французів, які повідомляють про труднощі в роботі з цифровими послугами, і попри всі стереотипи, це не завжди пенсіонери. Для таких громадян необхідно так чи інакше забезпечити «цифрову інклюзію», і бібліотеки стають ключовими вузлами боротьби з, як кажуть французи, «іллектронізмом».

Іллектронізм (l’illectronisme) –
термін, утворений за аналогією до слова «l’illetrisme» (неграмотність). Описово його можна перекласти як «цифрова неграмотність», тобто труднощі у використанні електронних пристроїв та інтернету.

Ідеться далеко не тільки про викладання навичок роботи з комп’ютерами з ініціативи самих користувачів. Скажімо, медіатека Іва Коппанса в Сіньї-л’Аббе має статус соціального центру, і будь-який користувач може за попереднім записом отримати персональну консультацію, під час якої спеціально навчена людина допоможе вирішити всі необхідні питання онлайн. І це лише один приклад, адже чимало закладів по всій країні пропонують такі послуги. 

Крупніші заклади не лише надають супровід окремим користувачам, а й активно діляться досвідом із колегами й широкою публікою. До прикладу, бібліотека департаменту Ендр і Луара з 2018 року провела 14 навчальних курсів для 10 бібліотек і 35 майстер-класів для різних аудиторій, а також надає підпорядкованим закладам дотації на оновлення матеріальної бази. 

Муніципальна бібліотека Ліона пішла ще далі: з 2017 року в місті щорічно проводиться «Весна цифрових технології» («Le Printemps du Numérique»). Захід, який починався з ініціативи однієї-єдиної бібліотеки району Круа-Русс, тепер об’єднує чимало закладів Ліона та його передмість. Фестиваль має на меті привабити максимально широку публіку: у його рамках проводяться як майстер-класи для бібліотекарів, так і навчання для новачків у цифровій сфері. 

Щороку обирається фокусна тема (скажімо, 2021 року вона звучала як «Цифрові утопії»), і під цим кутом висвітлюються найважливіші теми світу цифри. Молодь знайомлять з офісними програмами й малодоступними дорогими технологіями, як-от віртуальна або розширена реальність, батьків – із принципами коректної взаємодії їхніх дітей із новітніми технологіями, літніх людей – із найважливішими адміністративними послугами, віднедавна доступними лише онлайн, тощо. І це не рахуючи публічних лекцій і дискусій про медіаграмотність, свободу в інтернеті, піратство та інші актуальні речі аж до трансгуманізму й кіборгів. 

Турбуючись про цифрову інклюзію, французькі бібліотеки не забувають і про «просунутих» користувачів, пропонуючи різноманітний контент і для них. У Франції вже нікого не здивуєш медіатеками, де можна позичити цифровий контент на матеріальних носіях, але мірою того, як застарівають технології CD й DVD, бібліотеки роблять черговий крок уперед. 

Наприклад, бібліотека Ла-Маншу пропонує користувачам багатьох менших бібліотек цього бретонського департаменту «Цифрову Медіатеку»: записавшись до закладу-партнера, власник абонементу отримує доступ до спеціального додатку. У ньому можна безкоштовно дивитися фільми й пізнавальні програми, читати місцеву й національну пресу, проходити освітні онлайн-курси та слухати аудіокниги. Схожі сервіси є й в інших департаментах, наприклад, у Кот-д’Арморі.

Найбільш передові бібліотеки навіть створюють власний контент. Зразковим закладом у цьому плані можна назвати вже неодноразово згадувану паризьку бібліотеку Луїзи Мішель: тут випускають власний подкаст, виставляють на саундклауді аудіозаписи читання феміністських текстів, а ще ведуть свій блог на платформі WordPress, списки рекомендацій на Tumblr і навіть Ютуб-канал під назвою «Луїза і дикі качки». Окрім букблогерських відео та інтерв’ю з цікавими людьми книжкового світу, там можна побачити й своєрідні відеощоденники про життя бібліотеки, зняті з гумором і любов’ю.

 

Замість висновків хочеться додати, що описані вище заходи дають реальні плоди: у згадані бібліотеки записано набагато більше людей, ніж у середньому по Франції (16%). Наприклад, до бібліотеки Луїзи Мішель у Парижі записана понад третина з 20 000 мешканців округу, до медіатеки в Сент-Обен-дю-Павай – 400 людей з 800 мешканців села, а медіатека Іва Коппанса приваблює й жителів сусідніх комун, тому і налічує 1500 абонементів (у порівнянні з 1360 особами населення самого Сіньї-л’Аббе). І кількісні результати, і живі свідчення їхніх користувачів надихають. Можемо лише сподіватися, що українські бібліотеки все більше перейматимуть подібний досвід, аби також ставати культурними центрами своїх сіл, міст і районів, місцями для спілкування, взаємодопомоги та зміцнення соціальних зв’язків і фасилітаторами невідворотних суспільних трансформацій.