«Ахаб та Білий кит»
«Ахаб та Білий кит» — дебютна книжка-картинка іспанського ілюстратора Мануеля Марсоля, що на неї його надихнули «Мобі Дік» і власні дитячі спогади про життя біля моря. Це візуально драматична історія, занурена в атмосферу загадковості, яка розповідає про нав’язливу мрію, яка переростає в одержимість і все це на тлі величі океану. У творчому пошуку художник шукав засоби, аби передати настрій тривожної тиші, захоплення і страху перед незнаним.
На відміну від класичного пригодницького підходу, Марсоль розгортає історію без поспіху, пропонуючи читачеві перш за все споглядати, а не зразу слідкувати за сюжетом.
Цікаво було дізнатися, про те, як працює Марсоль: це був процес радше інтуїтивний, коли він давав змогу «випадковості» провадити сюжет. Спочатку виникає зображення — одне-єдине, але таке, що визначає тон усієї книжки. Лише після цього він підлаштовує текст, який має відповідати графічному ритму.
Художник глибоко заангажований у тактильну природу образів. Він прагне, аби читач буквально «відчував» сторінки через текстури: шорсткість риб’ячої шкіри, облуплену фарбу рибальських човнів, слизьке каміння з водоростями. Це результат тривалих спостережень за природою, дитячих занурень у води Мар-Менора, страху перед медузами й відчуття зачудування перед невідомим.
Спочатку Марсоль створює ілюстрації створено в традиційних техніках — туші, колажу, акварелі, кольорових олівців і навіть емульсійної фарби. Потім додає цифрову обробку, під час якої експериментує з кольором і тональністю. Для підводних чи нічних сцен він розробив зворотну техніку: малював у неприродних кольорах, а потім інвертував зображення у Photoshop — так червоний восьминіг став синім, а темрява немов оживала.
Цей баланс створює в книжці відчуття присутності й магічності. Ілюстрації Марсоля емоційно віддзеркалюють історію: кожна пляма, тріщина чи перехід кольору передає смисл.
Загалом, «Ахаб та Білий кит» — це історія про одержимість і щось таке, що вабить, але приховане у темних глибинах. Інтерпретація ця дуже авторська, але водночас універсальна: напевно, кожен з нас пам’ятає цей дитячий страх, але й водночас захват, з яким ми вдивлялися у темряву — у шафі, під ліжком чи в глибину водойми, намагаючись збагнути те невідоме, що лякало й притягувало одночасно. Це відчуття формує естетику книжки: загадкову, стриману, з поетичним ритмом.
La feria abandonada Пабло Ауладеля
La feria abandonada («Покинутий ярмарок») художника Пабло Ауладеля — не класична книжка з фабулою, а радше концептуальний альбом: поетичне розмірковування про втрати, плин часу та зникнення знайомого світу. Вона сповнена меланхолії та тихого смутку. Це книжка-відлуння, візуальний монолог про те, що залишилося після свята.
Центральна метафора — покинутий карнавал — передана через символи зниклих місць, тіней тих, хто більше не поряд, і решток святкувань: порвані прапори, зламані атракціони, порожня карусель. Ці образи несуть у собі і культурний, і особистий підтекст — художник прямо говорить про відчуття «занепаду світу», що завжди здавався сталим.
Ілюстрації не супроводжують текст, а ведуть власну лінію, ніби настінні фрески з відголосами давніх свят і старих снів. Ауладель прагнув створити «середземноморські» візуальні образи, що тяжіли б до фактури мінералів, теплого пилу, зістареного штукатуркою кольору. Його стиль виростає з іспанського живопису та естетики народних свят, але не має нічого спільного з яскравістю чи навмисною екзотикою. Це вицвілий спогад про свято, стертий під вплиовм часу образ.
Художник працює дуже просто: олівець, пастель, вугілля, трохи подряпин і фактур, які він буквально «ліпить» на папері. У цих скромних засобах відчувається свідома стриманість і водночас за словами самого художника «самогубна пристрасть».
В чому загадкова особливість книжки La feria abandonada, що її можна не стільки читати, скільки дивитися й згадувати. Її слід повільно гортати, вдивляючись у фактуру вицвілих образів, ніби роздивляючись знімки з ярмарку, де вже давно порожньо. Це книжка-прощання, оформлена з глибоким тактом і візуальною витонченістю.
Los sueños de Helena: скульптури зі снів
У книжці Los sueños de Helena зібрано серію коротких оповідей, які уругвайський письменник Едуардо Ґалеано написав, надихаючись снами своєї дружини. Це невеликі тексти: тендітні, химерні, сповнені поезії, але водночас занурені в глибоку рефлексію над реальністю. Їх можна було б залишити на рівні літературних мініатюр, якби не візуальне аранжування, яку додав до цього проєкту Ісідро Феррер — один із найвідоміших іспанських ілюстраторів.
Феррер перетворює сни на об’ємні обʼєкти, такі собі мініскульптури. У його руках шматок дерева, мотузка, гайка чи прищіпка стають очима, руками, крилами. Він поєднує ці речі в колажі, додає трохи фарби — і ось перед нами зʼявляється цілий театр метафор дотепних образів.
Феррер любить працювати в техніці, що балансує між графічним дизайном, театром предметів і скульптурою. Його роботи мають обʼєм, матеріальність, текстуру. Це ілюстрації, яких хочеться торкнутися, перевернути їх та зібрати як пазл.
Ісідро Феррер навчався драматичного мистецтва, і цей театральний бекграунд відчувається в кожному його проєкті. За свою карʼєру він створював плакати, книжки, анімації, ляльки, предметний дизайн, текстиль.
Як у будь-якого талановитого ілюстратора, У Los sueños de Helena Феррер не зображує сни буквально, він передає матеріальну форму властивості мріяти, здатності бачити інакше, шукати нове у звичному. Як писав сам Ґалеано, сни його дружини були настільки чудернацькими, що заслуговували бути не лише прожитими, а й намальованими. І Феррер цю обіцянку виконав.
Naixements Bestials Аїни Бестард
У книжці Naixements Bestials («Дикі народження») художниця Аїна Бестард запрошує нас до захопливого міркування про початок життя у світі тварин. Ця пізнавальна книжка про біологію, яка візуалізує процес народження як трепетний процес.
Книжка створена на особливому папері — напівпрозорому рослинному пергаменті, який дозволяє «зазирнути всередину» того, що зазвичай приховані від ока. Так кожне нове життя поступово відкривається перед читачем: від зародка до народження, від ікри до першого дихання. Прозорі сторінки нашаровуються одна на одну, створюючи враження органічного розвитку.
Персонажі книжки різноманітні: морський коник, черепаха, кішка, пташка. Кожен вид має свій спосіб появи на світ, і кожен. Авторка з повагою, уважно й лагідно відтворила спостереження за природою.
Стиль ілюстрацій Бестард — вишукано декоративний, з елементами природничої графіки. В її роботах відчувається досвід текстильної дизайнерки: точність ліній, ритм, структура, витримана палітра. Але водночас книжка дуже жива — вона дихає, рухається, змінюється на очах. Це дуже цікаве поєднання наукової точності з візуальною ніжністю.
Naixements Bestials повертає відчуття подиву перед, на перший погляд, звичними речами.
Así es la dictadura
Як говорити з дітьми про диктатуру? Не спрощуючи, не моралізуючи, не залякуючи. Іспанський ілюстратор Мікель Касаль знайшов власну відповідь: він пропонує говорити з гумором, іронією й точністю театру абсурду.
Коли Франко помер, Мікелю було десять. Він ще не міг знати всього, але вже відчував: репресії не зникають у повітрі, їх слід передається через мовчання родини, напругу вулиць, приховану памʼять міста. Саме тому, отримавши запрошення оформити дитячу книжку про політичні режими, Касаль сприйняв це не лише як професійне, а як глибоко особисте завдання — і як батько, і як громадянин.
Замість похмурого реалізму, Касаль обирає естетику фарсу. Усі ці диктатори з орденами, блискучими чоботами й погрозливими вусами — гротескні, карикатурні, майже клоунські. І саме в цьому — його правда про диктатуру: вона страшна не тільки своєю жорстокістю, а й абсурдністю.
Попри сатиричний стиль, Касаль не знецінює теми. Його малюнки працюють як візуальні запитання: чому ці постаті настільки схожі? Чому одні мають червоні прапори, а інші — зелені, але методи ті самі?
Окрему увагу він приділяє форзацам, де показана енциклопедія диктаторів, зі спробою зобразити їх з різних країн світу, але ми з вами знаємо, кого там ще бракує…. Це історія про владну патологію, яка повторюється в різних країнах і століттях.
Así es la dictadura це своєрідне візуальне щеплення від бажання підкорятися сліпо. Касаль доводить, що дітям можна і треба говорити про серйозне. Просто треба говорити відверто, з повагою і якомога більш творчо.
