Автор: Микола Леонович
Ілюстратори теж люди. Наші ілюстратори — теж українці, як і ми. З початку повномасштабного вторгнення теми війни, ідентифікації, переживань травми є неуникними та спільними для більшості громадян. Як це виявляється в ілюстраціях та міняє роботу ілюстраторів, можна дізнатися у цьому огляді.
Новий етап війни росії проти України, що розпочався 24 лютого 2022 року (майже рік минув, правда?), можливо, не був несподіванкою для багатьох, але однаково став шоковим досвідом.
Анастасія Зміївська
Мені хочеться кричати, але тільки болить.
Ольга Гищак
Три місяці, як триває війна в Україні, і чесно кажучи, біль за мій народ ніколи не відступає.
Грася Олійко
Російська агресія проти України.
Повторюване, із часом те, що викликало шок, стало частиною нашої буденності.
Вероніка Котик
Завтра буде краще.
Пропоную подивитися, як досвід війни змінив практики українських ілюстраторів — від щоденникових замальовок до мистецького осмислення.
Якщо говорити про щоденник як документ безпосереднього переживання, то найвідвертішими я б назвав сторінки ілюстратора Олександра Шатохіна, які він публікував навесні, коли став внутрішнім мігрантом.
Олександр Шатохін
9 березня розпочав вести такий собі ілюстрований репортаж того, що відбувається навколо мене та моєї сім’ї.
Втім, щойно Олександр зміг відновити свою ілюстраторську діяльність, то продовжив роботу над досить різними проєктами.
Цьогоріч у Видавництві Старого Лева вийшла його «тиха книжка» Жовтий метелик, яка незабаром також має вийти у США.
Це також добра ілюстрація того, що для українських митців успіх це результат не додаткової видимості, а системної роботи.
Ілюстратор Сергій Майдуков, який уже не один рік регулярно отримує замовлення від провідної американської преси, у травні так само опублікував короткі нариси перших днів війни. Втім, його дальша практика також трансформувалася. Нині більшість своїх воєнних ілюстрацій Сергій малює з натури, уникаючи роботи за фотографіями.
Сергій Майдуков
Різниця в сприйнятті війни через стрічку новин і наживо — колосальна.
Загалом щоденникам (які ви певен, читали чи вели коли-небудь) властива фрагментарність. Події в житті повторюються циклічно, але безсистемно, не перетворюючись самі собою в розповіді чи серії. Але митці, осмислюючи події, часом переказують їх як цілісний наратив. Так, Читомо вже писало про комікс Юлії Вус та Івана Кипибіди.
Юлія Тверитіна працює над щоденниками війни для проєкту об’єднання ілюстраторів Pictoric «Навіть у темні часи є світло». У ній скоріше ідеться про узагальнення досвідів багатьох людей — близьких та далеких, візуалізацію їх історій в естетично цілісній серії.
Юлія Тверитіна
В безпосередній близькост.
Загалом Pictoric давно і системно працюють над експортом української ілюстрації в інституційному середовищі. Саме тому серія ілюстрацій Анни Сарвіри з’явилася на сайті музею сучасного мистецтва MoMa.
Анна Сарвіра
Якби це була війна Путіна, вона закінчилася б швидко.
На межі щоденника й арт-проєкту знаходяться малюнки художниці Алевтини Кахідзе. Замість передачі деталей побуту чи воєнного стану вона фіксує власні думки та настрої.
Алевтина Кахідзе
Я втомилась від того, що ви не вірите, чим є росія, і хто такі росіяни насправді.
Візуальні щоденники, як спосіб документувати побутування у новій, шоковій реальності для більшості ілюстраторів перейшли в непублічну площину. Ми намагаємося повернути собі відчуття буденності й дистанціюватися від постійного моніторингу новин та сирен.
Але наскільки це можливо?
Ольга Гищак
Сьогодні у коридорі.
Якщо ж говорити про щоденну творчу практику, насамперед варто згадати Максима Паленка. Багатьом відомий як дитячий ілюстратор, він на цей час перетворився у дуже продуктивного політичного сатирика. За їдкість малюнків його періодично блокують соціальні мережі, але нові роботи з’являються майже щоденно.
Максим Паленко
Росіяни в Європі.
Так само із разючою частотою публікує нові карикатури Олексій Кустовський.
Олексій Кустовський
Помста єнота.
Коли актуальна політична сатира це ніби продовження гніву (і вона має значно більший відгук в аудиторії, ніж «джинсова» карикатура, де гротеск це лише технічний прийом), то гумор — це наче рух до встановлення комфорту. У скрутних ситуаціях я шукаю того, що мене доведе до сміху і зменшить напругу.
Так, повідомлення ворожих пропагандистів викликають різні емоції, але часом настільки абсурдні, що це вражає до смішного.
Олександр Шатохін
Ну все, окупантам і всім рашистам точно хана.
Коли з наростанням тривоги щодо можливої загрози ядерного удару, суспільство відреагувало потоком жартів щодо останньої оргії на Щекавиці, а ілюстратор Сашко Даниленко навіть розробив для цього заходу мерч, перетворивши серпневий провал агенції Банда у дотеп.
Сашко Даниленко
Щекавиця 2022.
При перегляді українських арт-інстаграмів вражає патерн — як після святкових та кумедних, мирних малюнків різко міняються теми та тональність у лютому. Можна не малювати про війну, але неможливо від цього дистанціюватися.
Грася Олійко
Дякуємо нашим захисникам і захисницям.
У багатьох творчих людей «одібрало мову» з початком вторгнення. Інші висловились, викричались, і продовжили боротьбу в іншому полі. Але, оприявлена чи ні, війна залишається нашим спільним досвідом.
Тому тут не лише ті ілюстратори, що взяли на себе задачу працювати з війною як темою для малювання. Є й інший мотив: у житті ми, як правило, не сприймаємо мистецтво ізольовано: влучна графіка, яка моментально розходиться мережею, знаходиться в «експозиції» поруч із повідомленнями про наші перемоги й втрати, про збори на допомогу, свідченнями нашої незламності й тієї таки буденності.
Оля Гордієнко
Робота до виставки у Польщі «Я можу говорити лише про війну / Я можу говорити не лише про війну».
Українці відкрили для себе новий вимір людяності, нову спільну травму, яку, до певної міри, можна назвати травмою усвідомлення.
Максим Журавчак
Я каждий новий день, каждий.
Якщо говорити про українських ілюстраторів, то найбільша глобальна зміна — це саме оприявлення великої спільноти. З будь-якої точки світу можна працювати на глобальному ринку, тож чимало ілюстраторів одразу мають англомовні профілі в соцмережах і глобальне ж портфоліо. За кілька місяців після вторгнення чимало таких ілюстраторів не лише додали український прапор до своїх нікнеймів, а й наочно висловили свою позицію.
Навіть ті ілюстратори, що реалізувалися і давно живуть за кордоном, переживають нове усвідомлення ідентичності, як от аніматорка Ната Метлух.
Ната Метлух
Скажений собака.
Останніми роками кількість активних українців у Twitter зростала поступово, а за час активного протистояння — це просто бавовна. Якщо ви хочете відкрити для себе нових (і часто дуже потужних) ілюстраторів, неодмінно зверніть увагу на теги #УкрАртПідтримка та #артКозацтво — вони насамперед для взаємної підтримки та просування.
Любов Мяу
А ми ж тую червону калину та піднімемо.
Весь цей рух синкретично поєднаний із перевідкриттям українцями власної культури та історії, із неофітським захопленням нашою культурною спадщиною (скільки намальованих відьом повбивали окупантів — неможливо порахувати), з активним пошуком та підтримкою своїх. Але це тема для іншої історії.
Я тим часом сподіватимусь, що рано чи пізно побачу у своїх візуально-інформаційних стрічках замальовки й іншого ґатунку — про не вимушені, а омріяні подорожі, про вогні вечірніх міст, та й зовсім буденні речі, про які ми забули на час до перемоги.
Максим Журавчик
Дякую!
