Некомікси: 7 французьких bandes dessinées про котів, роботів і міжгалактичні подорожі

Головні визначальні риси bande dessinée – мова (французька) та походження (франко-бельгійське). Лоуренс Ґроув у книжці «Комікси французькою: європейська bande dessinée в контексті» наголошує, що саме мова тут є найважливішою складовою, оскільки вона є носієм світогляду й традиції. Таким чином BD немов є органічним продовженням сюрреалізму у новому дев’ятому мистецтві.

Предтечею bande dessinée можна вважати гобелен із Байо – 70-метровий килим-комікс середньовічну пам’ятку, де зображено завоювання Англії норманами, а також битву при Гастінґсі. На гобелені вишиті не лише візуальні елементи, що поетапно розповідають про події, а й текст, який пояснює зображення. Звісно, цей історичний артефакт не можна назвати повноцінним графічним романом, адже в XI столітті не існувало таких явищ як комікс або bande dessinée, проте це дає нам підстави припускати, що «коміксове» мислення було притаманне людині завжди. Але офіційною відправною точкою BD прийнято вважати 1905-й рік. У тижневику «Сюзетт», що був надзвичайно популярним у дівчат, друкувалися пригоди бретонської служниці Бекассін, що постійно потрапляла в якісь кумедні оказії. Ця серія проіснувала до 1960-го року і вже у формі альбомів, а також вплинула, поміж іншого, на бельгійського коміксиста Ерже. Просто порівняйте зовнішність Бекассін і Тентена.

Загалом французькі мальовані історії розвивалися в сатиричному й пригодницькому ключах, не виключаючи й дитячий або молодіжний сегменти (журнали Le Journal de Mickey та Pilote, до прикладу), а також розвиваючись далі в різних жанрах і розкриваючи важливі проблеми. На 70-ті роки припав вибух у розвитку bande dessinée, і це заслуговує окремої розмови/статті. Та зараз зупинимося на найбільш примітних французьких мальованих історіях.

«Астерікс» («Astérix»)

Якщо ви знаєте людину, що не бачила в дитинстві мультиків про Астерікса, – швидше за все, ви приятелюєте з інопланетянином, оскільки цей твір став одним із найвпливовіших явищ у популярній (земній, звісно ж) культурі. Відомі мультфільми були створені на основі bande dessinée «Астерікс». Перша мальована історія з серії побачила світ у жовтні 1959 року в журналі Pilote під назвою «Астерікс із Ґаллії» (автор сюжету – Рене Ґосінні, художник – Альбер Удерзо), а згодом, у 1961-му, була видана окремим альбомом. І якщо перший альбом вийшов накладом 6 тис. примірників, то наступний – «Астерікс і золотий серп» – налічував уже 20 тис. одиниць, а третій – «Астерікс і готи» – 40 тис. 

В основу сюжету кожного альбому лягає невигадливий конфлікт – зіткнення хороших персонажів і поганців. До прикладу, в «Астеріксі із Ґаллії» він реалізується протистоянням маленького галльського села і Римської імперії, яке прагне захопити територію. І це насправді є цікавим і дещо дивним випадком, оскільки тут колишня імперія ніби намагається проговорити досвід постколоніальності за допомогою альтернативної історії. Але саме такі оповіді про невелику, але хоробру спільноту, що протистоїть світовим гігантам, зберігаючи власну ідентичність, і допомогли «Астеріксу» стати культовим й загальновідомим культурним кодом.

На подібному конфлікті  ґрунтується й найсвіжіший, 39-ий том — так, французи настільки люблять цих мальованих ґаллів, що доручили автору Жану-Іву Феррі та художнику Дідьє Конраду продовжувати серію в найкращих її традиціях. Новинка «Астерікс і Грифон», яка вийшла у Франції цієї осені, може бути особливо цікавою для українського читача, адже в ньому герої-ґалли вирушають в наші краї допомогти сарматам у протистоянні з римлянами. Безкраї засніжені степи надають мальопису флеру вестерна – чи, точніше, «істерна». А історичні дані про рівний із чоловіками статус і войовничість сарматських жінок, яка лягла в основу легенд про амазонок, дають змогу авторам підняти тему становища жінки в суспільстві.

«Валеріан та Лореліна» («Valérian et Laureline»)

Іще одна важлива річ, що дебютувала в Pilote 1967-го року, – наукова фантастика «Валеріан та Лореліна» П’єра Крістіна й Жана-Клода Мезьєра. Зокрема, перший альбом побачив світ 1970-го, а останній – 2010-го року. На перший погляд цей мальопис може здатися наївною та простою історією про агента, що мандрує в часі й просторі зі своєю напарницею. Проте чого ще варто чекати від популярних графічних історії 60-70-х? Тут Валеріан коментує кожен свій крок, а бабли перенасичені текстом – нічого незвичного для читачів олдових сюжетів. Та по-друге, відмітьмо, що це саме та річ, яка візуально вплинула на подальший розвиток жанру sci-fi, зокрема на «Зоряні війни», «Зоряний шлях», «П’ятий елемент» тощо, хоча екранізована була лише 2017-го року («Валеріан та місто тисячі планет» Люка Бессона).

Дія розвивається в 28-му столітті, в утопічному майбутньому, де земляни відкрили можливість подорожей у часопросторі. Проте таке відкриття, очевидно, може спричиняти парадокси, від яких агенти Валеріан і Лореліна захищають Усесвіт, потрапляючи в різні перипетії, з яких відносно легко виходять переможцями.

«Блексед» («Blacksad»)

Це саме той випадок, коли мова маркує графічний роман як bande dessinée. «Блексед» – серія, дія якої розвивається в США 50-х років, була створена двома іспанськими авторами – Хуаном Діасом Каналесом і Хуанхо Гварнідо, – але французькою мовою та для французьких читачів. Читачам, до слова, полюбилася особлива нуарна атмосфера видання, а згодом його творці отримали премію Айснера в номінації «твір мистецтва». Ця перемога є досить промовистою, адже стиль мальовки – деталізований і вишуканий – мало кого може лишити байдужим. 

З одного боку, це дуже стильні історії (не завжди складні, але такі, що заворожують візуальними рішеннями), прошиті тютюновим димом і наповнені запахом парфумів фатальних красунь. Та з іншого боку, часто пригодницькі, детективні й загадкові історії стають можливістю торкнутися серйозної теми. Зокрема «Блексед. Арктична нація» порушує проблему расизму.

Сьогодні «Блекседа» можна почитати й подивитися українською мовою – видавництво «Рідна мова» переклала такі частини серії: «Десь серед тіней», «Арктична нація», «Червона душа», «Мовчазне пекло», «Амарилло» – та інші історії.

«Піноккіо» («Pinocchio»)

Не зважаючи на те, що мальовані історії вже самі по собі включають літературний елемент, комікси і bandes dessinées часто послуговуються відомими літературними сюжетами, перекладаючи їх на візуальну мову. Найчастіше це намагання переказати традиційні сюжети за допомогою картинок, спростити їх для дітей або ж осучаснити, що, будьмо відвертими, не завжди гарно вдається. Проте є випадки, коли дев’яте мистецтво по-справжньому реінтерпретує знані сюжети, витворюючи абсолютно унікальне мистецьке явище. 

Венсан Паронно, знаний під псевдонімом Winshluss, відомий не лише своїми bandes dessinées, а й співавторством із Маржан Сатрапі. До прикладу, анімаційна робота «Персеполіс» є продуктом їхньої спільної праці. Та нині згадаємо його твір «Піноккіо» – оновлений недитячий погляд на дитячу казку. Це надзвичайно динамічна й химерна історія про винахідника Джепетто, що створює хлопчика-робота, якого хоче продати як воєнну машину для вбивства. І поки Джепетто презентує військовим свій винахід, його дружина використовує Піноккіо як секс-іграшку, але помирає в процесі, через що робот тікає з дому й переховується. А ще – на початку книжки вбивають кота. Тож, як бачимо, ця книжка не стала б найкращим подарунком вашому п’ятирічному племіннику чи племінниці, проте може бути чудовим вибором для вас.

«У голові Шерлока Голмса» («Dans la tête de Sherlock Holmes»)

«У голові Шерлока Голмса» Сіріла Льєрона та Бенуа Даана – bande dessinée, що нещодавно вийшла українською у видавництві Nashaidea. Власне, це ще одна інтерпретація продукту художньої літератури, проте за основу тут узято не якийсь окремий відомий сюжет авторства Конан Дойла, а нова історія, яка, звісно ж, багато в чому посилається на першоджерела. 

У центрі сюжету – розслідування загадкової справи, у якій потерпілий опинився на вулиці в нічній сорочці й нічого не пам’ятає. Ще більшої таємниці додають знайдені при ньому квиток і білий порошок на одязі. Та насправді у цій мальованій історії важить не так сюжет, як візуальна складова, що дозволяє зазирнути в найцікавіше місце всього Всесвіту – в місце, де формуються ідеї та розвиваються думки Шерлока. Тож тут панелі буквально перенесені в голову героя, де відбуваються різноманітні мисленнєві процеси. А мапи, вікторіанська бібліотека, морг та інші артефакти й локації допомагають якнайцікавіше організувати структуру оповіді, погратися з нею й створити справжнє свято для очей і для всіх шанувальників безсмертного героя.

«Мінливий Маніфест» («Uncertain Manifesto»)

Дітище французького ілюстратора й письменника Фредеріка Пажака не схоже на звичні для нас bandes dessinées, комікси чи графічні романи в сучасному вигляді. Візуально «Мінливий маніфест» радше нагадує «Історію пана Жабо» Рудольфа Тепфера 1833 року (або часопис «Перець»), де на перший план виходить чорно-білий малюнок, а текст, що пояснює візуальну складову, розташовується внизу, а не в баблах.

Це дуже особиста річ, що дозволяє зазирнути у голову і внутрішній світ Пажака. Автор іще з десяти років хотів створити книжку, яка поєднувала б і художнє, і літературне мистецтва. Дитяча мрія разом із читацьким і життєвим досвідом вилилися у біографію, мемуари або ж книжку есеїв, що осмислюють біографії та ідеї письменника Семюела Беккета, живописця Брама ван Вельде та особливо інтелектуала й філософа Вальтера Беньяміна – його подорожі до Неаполя та Ібіци, експерименти з гашишем і особисте життя. Це радше фрагментарне, нелінійне, інтелектуальне й, можливо, повільне чтиво оживлює завмерлі історії, які важливі насамперед автору альбому і з якими він захотів поділитися з читачами/глядачами.

«Війна Катрін» («La Guerre de Catherine»)

Перед тим, як говорити про наступну bande dessinée, згадаймо без перебільшення великий американський графічний роман «Маус» Арта Шпіґельмана, який у 1980-му році популяризував тему Голокосту в мистецтві, що згодом вилилося в такі популярні кінострічки, як «Список Шиндлера», «Хлопчик у смугастій піжамі», «Піаніст» і низку літературних творів. Принагідно згадаймо графічну адаптацію «Щоденника Анни Франк», яка побачила світ у перекладі українською у видавництві «Видавництво». Як бачимо, велика травма, породжує велике проговорення, що відбивається у різних мистецьких артефактах і культурних феноменах. Не виключенням є й «Війна Катрін» від ілюстраторки Клер Фовель та письменниці Жулії Біє, що, по суті, є мальованою адаптацією роману Біє, заснованого на реальній історії матері авторки.

Це розповідь про пошуки ідентичності під час кризи та світла під час темряви, а її події відбуваються в 1941-му році. Головна героїня – єврейська підлітка Рашель Коен, яка вчиться в школі-інтернаті та змінює своє ім’я на Катрін Колен, оскільки на окупованій нацистами Франції посилюються антиєврейські закони. Дівчинка фактично перебуває в ізоляції, абсолютно нічого не знає про долю своїх батьків і намагається пережити цей досвід за допомогою мистецтва – навчання фотографії на «Rolleiflex». Цей сюжет у поєднанні з яскравим легким малюнком витворює не лише надзвичайну біографію, а й контрастує з жахіттями Другої світової війни.