1. Сільвен Тессон – «Сніговий барс» («La Panthère des neiges»)

 

У десятку книжкових бестселерів 2019 року, обігнавши новинки популярних романістів, увірвався тревелог про тварин – хоча насправді йдеться радше про гібрид інтимного щоденника, збірки поезії в прозі та філософського есею, натхненний пошуками цієї благородної потайливої кішки серед снігів високогірного Тибету. Спільна мандрівка з фотографом Венсаном Мюньє мала на меті лише створення підписів під світлинами в альбомі, а в підсумку вилилась у книжку, яка не тільки здобула престижну премію Ренодо, навіть не фігуруючи в попередніх списках, а й продалася накладом у близько пів мільйона примірників. 

 

Нескінченне очікування на лякливого барса, який ховається від людських очей, стає для автора нагодою поміркувати про пережиті втрати: смерть матері та розрив із коханою жінкою. Адже для того, щоб побачити їхні тіні в граційній тварині, чий вид нині перебуває під загрозою, непосидючому й балакучому автору доводиться опанувати свої пристрасті та написати цілу «оду тиші», «оспівування неспішності, терпіння, (…) ніжної любові», як охрестили книжку критики. Проте це не означає засилля пафосних випадів – на цих сторінках радше можна знайти пряму і спокійну відвертість.

 

2. Мішель Уельбек – «Серотонін» («Sérotonine»)

 

Уельбек – контроверсійна фігура у французькій літературі: мабуть, уся читацька Франція (та й не тільки Франція) ділиться на «люблю» і «ненавиджу» й ніхто не лишається байдужим, а кожен новий роман, навіть попри неоднозначні відгуки в пресі, неодмінно добре «вистрілює» на ринку. Так сталось і з «Серотоніном», який вийшов на початку 2019 року і посів четверте місце в рейтингу бестселерів за весь рік. Судячи з читацьких відгуків, роман задовольнив тих, кого зазвичай задовольняє Уельбек, і роздратував тих, кого він і так традиційно дратує.

 

Тож навряд чи буде сюрпризом, що головний герой роману – той самий білий цисгендерний чоловік середнього класу, а головні об’єкти його занепокоєності – печальне становище французьких сіл в умовах неоліберальної індустріалізації (він інженер-агроном, як і сам Уельбек) і власний член, становище якого опечалює Флорана-Клода (так, Флорана-Клода) через побічні ефекти антидепресантів (див. заголовок книжки). Зате критики відзначають у новинці, крім звичних уельбеківських депресивної іронії та чорного гумору, ще й напрочуд щирий меланхолійний тон, нуарний романтизм і навіть зменшену концентрацію мізогінії, в якій письменника часто звинувачують. Можна сказати, що Уельбек тримає марку, що й доводять 385 тисяч проданих примірників «Серотоніну» за рік.

 

3. П’єр Леметр «Дзеркало наших печалей» («Miroir de nos peines»)

 

Четвертий у списку найпродаваніших видань 2020 року (275 тисяч примірників), цей роман замикає історичну трилогію гонкурівського лауреата П’єра Леметра. Його дія відбувається 1940 року, в період так званої «дивної війни» – початку Другої світової на теренах Франції. Німецька армія підступає до Парижа, столицю охоплює паніка, і в великому потоку біженців, цьому «дзеркалі наших печалей і поразок», перетинаються долі таких різних, але однаково харизматичних героїв: самотньої офіціантки Луїзи, з чиєї пробіжки в костюмі Єви бульваром Монпарнасс і починається ця читацька авантюра, парочки дезертирів, крадія і шахрая з тисячею облич… Уміло виписані сюжетні арки елегантно з’єднуються в одному склепінні, ніби в готичному храмі.

 

Попри складні історичні обставини, в яких розгортаються долі героїв, роман зовсім не справляє гнітючого враження, а причин для сміху в ньому не менше, ніж поживи для роздумів: як не парадоксально, посеред смертельної небезпеки панує атмосфера фарсу й сюрреалізму. І читачі, і критики в унісон хвалять атмосферний, кінематографічний стиль Леметра і незмінну симпатію, з якою він ставиться до кожного свого персонажа. Ті, між іншим, по-бальзаківськи переходять зі сторінок однієї книжки до іншої: уперше з Луїзою читач має нагоду познайомитися ще в її дитинстві, в першій частині трилогії, «До побачення там, нагорі», наразі єдиній, яка вийшла в українському перекладі. 

Personnage reparaissant (персонаж, який з’являється знову) –
літературний персонаж, який діє або згадується у двох або більше романах автора. Хоча цей прийом використовував іще Рабле, вдосконалив його Бальзак у своєму колосальному (і, на жаль, незавершеному) циклі «Людська комедія».

4. Лейла Слімані – «Країна інших» («Le Pays des autres»)

 

Ще один роман з яскравим історичним тлом, який своїми 223 тисячами проданих 2020 року примірників доводить: феміністична та постколоніальна проблематика зачіпає не лише високочолих літературознавців, а й широке коло французьких читачів. У центрі сюжету – пара, яку міг об’єднати лише такий історичний землетрус, як Друга світова війна: мрійниця з буржуазної ельзаської родини та марокканський солдат у складі французької армії. А проте життя на марокканській фермі виявляється зовсім не таким, яким його уявляла собі Матильда, така собі молодша сестра Емми Боварі: неприйнята марокканцями як француженка і французами – як дружина марокканця, вона змушена самостійно долати сімейні та матеріальні негаразди.

 

Конфлікт двох світів, світоглядів, бекґраундів у подружжі розгортається на тлі історичних пертурбацій у Марокко, що виливаються в жорстоку боротьбу за незалежність країни. У цій сазі, яка має стати першою частиною трилогії, Лейла Слімані, також гонкурівська лауреатка, з хірургічною точністю препарує психологію своїх персонажів, які всі живуть у країні інших: колонізатори в країні колонізованих, жінки в країні чоловіків… Блискуча емоційна оповідь, водночас напрочуд пряма й позбавлена порожньої сентиментальності.

L’autre, l’autrui (інший/а) –
філософський, культурний і релігійний концепт, важливий, зокрема, для французького екзистенціаліста Жана-Поля Сартра. Узагальнена його суть у тому, що самопізнання, самоконструювання неможливе без пізнання іншого – і навпаки.

5. Амелі Нотомб – «Перша кров» («Premier sang»)

 

Гаряче люблена французами бельгійка Нотомб відома в Україні своїми «японськими» романами. У свіжій книжці, яка вийшла в серпні цього року, вона переносить читача в далеке, охоплене війною Конго 1964 року. Але прикметний її ювілейний, тридцятий роман не лише своєю широкою географією, яка сприяє скрупульозному вивченню міжкультурних зіткнень, а й темою: «Перша кров» – це данина батькові письменниці, Патріку, який помер на початку 2020-го. Нотомб уживається в роль батька-дипломата й розповідає його історію від першої особи. 

 

А розповісти є що: від дитинства, проведеного між Брюсселем і замком в Арденнах, до призначення 1964 року консулом у Конго, де саме триває деколонізація. У Стенлівіллі його, як і півтори тисячі інших європейців, беруть у полон повстанці, і наступні три місяці стають межовим досвідом для цього талановитого дипломата, який… до нестями боїться крові. Те, що могло б стати простою біографією, завдяки блискучому стилю й тонкому гумору Амелі Нотомб перетворюється на лаконічну й дотепну фантасмагорію. Фантасмагорію – бо авторка не боїться злегка увиразнювати історію та згущувати барви, разом із тим зберігаючи основний мотив: ніжну дочірню любов і повагу. Недарма роман підкорив не лише читацьку аудиторію – він і понині фігурує серед найпопулярніших бестселерів, — а й членів журі премії Ренодо.

 

6. Клара Дюпон-Моно – «Пристосування» («S’adapter»)

 

Таку історію могло б розказати лише каміння. У сім’ї народжується дитина з важкою інвалідністю, і її коротке лежаче життя змінює долі інших трьох дітей. «Дитина з чорними очима та поглядом, який блукає в порожнечі», може викликати не лише огиду й ненависть, як у сестри, а й щиру любов і прив’язаність – як у старшого брата. Кам’яні плити подвір’я їхнього загубленого в горах будинку переповідають родинну трагедію через призму кожного з трьох здорових дітей: їхніх емоцій, власних знехтуваних потреб, пристосування й шляху до примирення.

 

Попри складну тему, роман «Пристосування» залишає по собі світле, щемке враження. Він глибокий і психологічно переконливий. Можливо, саме тому його так одностайно хвалять читачі – як у відгуках у мережі, так і гаманцем: уже з пів року він, як і «Перша кров» Нотомб, тримається в топах продажів. До того ж книжка зібрала щедрий врожай нагород: Ґонкурівську премію ліцеїстів, премію Ландерно та «Prix Femina» 2021 року. Непоганий вибір для першого знайомства українського читача з новою, але вже визнаною на батьківщині авторкою.