Мета спецпроєкту – розповісти про втрати й силу стійкості української літератури і її творців. Проєкт вміщує серію статей про російські імперські спроби «стерти» українських письменників та інфраструктуру, пов’язану з написанням, друком, поширенням інтелектуальної думки, її оригінальним і унікальним звучанням, починаючи від царської росії, СРСР та завершуючи злочинами сучасної рф. Розпізнаючи та групуючи методи «колоніального стирання», кураторська команда була вражена їхньою різноманітністю: над впровадженням цієї політики працювали всі без винятку гілки влади, створювалися цілі інституції, організації, а виконавцями контролю і репресій ставало все більше людей. Завдяки привілеям і благам, що надавала система, та частіше через погрози та реальні загрози життю мимовільними співучасниками знищення української гуманітаристики ставали протагоністи авторитарного режиму. Система перетворювала у зручних жертв і «людей із подвійним дном» ревних борців за незалежність.
Про проект
Та завжди знаходилися «люди не зі страху», дисиденти, які гостро реагували на несправедливість і в усі часи запобігали стиранню слова.
«Стирання слова» продовжує розмову про перервану тяглість, колоніальну маргіналізацію та зникомість української літератури, висвітлену зокрема Харківським літературним музеєм у межах виставки «Антитекст». Ці обидва проєкти комунікують про формування культурної пам’яті для всіх, кому близька історія української культури і тих, хто тільки починає знайомитися із нею. Також вони розповідають про резильєнтність українських митців у часи опресій і репресій.
Над реалізацією працювали медіа про книжки «Читомо» спільно із Харківським літературним музеєм, за підтримки американського народу через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).
У дизайні використаний принцип мозаїки, коли з розрізнених шматків матеріалу складається єдина картинка. Так і з окремих історій, фактів, знайдених у документах архівах ми лише зараз можемо комплексно побачити картину російських і радянських репресій.
Мозаїка багато де залишилася у наших містах і часто асоціюється із радянським минулим. Але у неї художники-монументалісти часто закладали меседжі про опір та українську ідентичність. Ці художники так само багато зазнавали репресій, тому деякі їхні роботи використані у дизайні і для ілюстрування матеріалів. На різних сторінках проєкту використовувалися роботи Алли Горської, Опанаса Заливахи, Михайла Бойчука, Ганни Шарай, Галини Зубченко, Ади Рибачук та Василя Седляра.
Окрім того, у дизайні обігрується назва проєкту — «Стирання слова». Коли залишити сайт на довго, він покривається «білим шумом» і розгледіти щось стає дуже важко. Той самий ефект відбувається із нашою пам’яттю і тому важливо докласти зусиль (у цьому випадку елементарно порухати курсором), щоб більш ясно бачити, що відбувалося з українською літературою століття тому і продовжує відбуватися зараз.