Спеціальна тема:

ЗА РОСІЙСЬКИЙ ФЛОТ, ДО ДНА

Новини

Як корабельна сосна об’єднує Україну і до чого тут Лисянський

24 жовтня у Київському міському крейсерському яхт-клубі відбулась презентації книжки Антона Санченка «Круз та Лис. Напередодні», яка вийшла у видавництві «Комора» кілька тижнів тому.

Книжка присвячена мореплавцю, капітану 1-го рангу Юрію Лисянському, українцю за самоідентифікацією і походженням родом із Ніжина. Його вважають засновником наукової океанографії в Російській імперії. 1803 року він, разом із приятелем по кадетському корпусу, нащадком баронського німецького роду з Естляндії Адамом Іоганном фон Крузенштерном, вирушив у першу, як пишуть, «російську навколосвітню експедицію». Отак, ті самі Круз та Лис, українець і німець – перші «російські» навколосвітні мореплавці.

Локація проведення презентації – яхт-клуб на березі затоки: ліс щогл, хатки екіпажів яхт із їхніми власниками-яхтсменами (аж ніяк не схожими на олігархів) та собаками на ґанках – додавала атмосфері відчуття окремішності від решти міста. У час пандемії будь-які культурні дійства – на вагу золота, і публіка була більш ніж вдячна. Зібралися на терасі, тож карантинних вимог було дотримано.

Оскільки Антон Санченко майже 15 років проплавав як судновий радист, писав переважно мариністику і перекладав її ж, то книжка про видатного мореплавця для нього, очевидно – «сродна праця».  Презентацію він почав із того, що ж його наштовхнуло на написання цієї книжки, і чому це не байопік у традиційному розумінні: «Всі російські біографії Лисянського розповідають про Ніжин одним рядком: це «русская глубинка». «Что же привело парня из русской глубинки на Балтийское море?..». Мене це обурило – яка там «русская глубинка», це полкове місто, дуже розвинене, яке має університет, 19 соборів, величезний ринок. Навпаки – це дуже показове українське гетьманське місто. Всі біографи нехтували походженням Лисянського, водночас шпиняючи за українізми в мові – він до кінця життя говорив українським суржиком. Ось із цього рядка я почав. Спочатку хотів зробити з нього розділ, а матеріалу виявилось стільки, що його вистачило на книжку, бо про це ніхто не писав».

Видання відкривається перерахуванням експертів, з якими автор радився при написанні книжки: ніжинський історик Геннадій Дудченко, письменниця і філософиня Оксана Забужко, офіцер ВМС ЗСУ Сергій Шумський, письменник Олексій Нікітін, професор Валерій Корнєєв.

Один із них, капітан третього рангу Шумський, який закінчив той самий Морський кадетський корпус у Санкт-Петербурзі у наш час, наголосив на важливості повернення українцям морського менталітету: «Зі спілкування з багатьма науковцями, практиками, літераторами переконався: українська нація сформувалася як нація, суспільна єдність завдяки тому, що в середні віки була необхідність підтримувати функціонування торгового річкового шляху «із варягів у греки». Саме ідея опанування шляху між єдиним контролем примусила Русь об’єднати всі розмаїті племена, які жили на берегах річок цього славнозвісного шляху в єдине ціле. Завдяки цьому утворилась українська нація.

Ми пережили 300 років колонізаторського тиску, коли нам казали, що «ви, українці, – селяни, ваша справа лише копатися в землі, а море – це «руські морські офіцери». Тепер, коли ми здобули нарешті незалежність, слід згадати, що всі ці «руські офіцери», які творили морську справу в Російській імперії, – це цілий кущ українців, які навчалися в Морському кадетському корпусі Санкт-Петербурга. Це і Григорій Полетика родом з Лубен, який створив програми підготовки Морського кадетського корпусу; і капітан-комендор Гамалія родом з-під Ніжина; і брати Лисянські та багато інших».

Антон Санченко озвучив ще одну теорію соборності України, яку, як зізнався, позичив у віцеадмірала Гайдука: «Південь і північ України завжди об’єднувало те, що стройовий ліс – та сама корабельна сосна – росте тільки на півночі: на Чернігівщині та на Київщині. На Десні й Прип’яті пиляли цей ліс, збирали його в плоти, сплавляли до Херсона і там будували кораблі».

Принагідно зауважив, що про Херсонську верф теж є розділ. Загалом, важко уявити кількість тем, які Санченко вплів у свій «вікі-роман» – так, наприклад, в уривку, який він зачитав, ідеться про розвиток морської торгівлі Старого світу з колоніями завдяки виробництву цукру, а також місць походження ряду звичних тепер для нас овочів, бобових і фруктів. Здавалося б, де Лисянський і де цукрова тростина… Втім, насиченість творів цікавою інформацією, пов’язаної неочевидними асоціативними рядами з основним текстом, характерна для творів Антона Санченка.

Попри те, що переважна більшість його книжок – про море, а це, як не крути, чоловічий світ, жіночі персонажі в них завжди присутні. Ця презентація наштовхнула на думку, що за кожним жіночим персонажем, можливо, стоїть реальна жінка. Не як прототип, а як натхненниця. Ідея вписати жінок до «Круза та Лиса», а також консультації щодо психології героїнь належать Оксані Забужко. Вона також консультувала автора щодо подій і контекстів України часів Гетьманщини. Під час обговорення майбутньої книжки вийшли на сюжет, якого бракує в українському культурному просторі. Його втілює один із персонажів роману «Круз та Лис. Напередодні» – граф Олександр Безбородько, державний діяч Російської імперії з українського козацького роду Безбородьків, родом із Глухова, випускник Києво-Могилянської академії: «Усвідомлення того, що попри відсутність держави (але був протекторат, як та сама Гетьманщина!), – завдання історика, цитуючи Драгоманова, показати, як «фатальні національно-крайові задачі українські сповнялись і під чужими урядами». Тому постать Безбородька мене цікавить неймовірно. Це один із найцікавіших державних умів українських. Саме він реалізував, остаточно закрив тему, не доведену до кінця Хмельницьким. Важлива ось ця війна на два фронти, в чому був наш інтерес і чому козаки ішли на союзи з Московією. Не тільки з православного єдиновірського сантименту. Був дуже конкретний геополітичний інтерес для свого часу: Україні потрібен був безпечний вихід до моря, колонізація степу, прибрати звідти Туреччину і прибрати поляків з українських етнічних територій. Польща із заходу, Туреччина з півдня – два фронти, на яких у XIV столітті розгорівся нервовий вузол європейської історії. Саме Безбородько, через Петербург, успішно обстоював український інтерес».

Традиційно, після презентації купували й підписували в автора книжки. Оскільки Санченко, який в одній зі своїх іпостасей видавець, а ще в іншій – засновник сайту «Фіоль», він невтомно відправляє (і звітує на своїй сторінці у фейсбуку) книжки, які читачі замовляють через сайт.