Спеціальна тема:
ЗА РОСІЙСЬКИЙ ФЛОТ, ДО ДНА
Ієн Флемінг (фото: www.mi6-hq.com)
13 квітня 1953 року у Великій Британії, у Видавництві Jonathan Cape, побачив світ перший роман Ієна Флемінга «Казино Руаяль». Тоді стартував один із найкращих книжкових проектів XX-XI століть. Цьогоріч ми маємо 70 років його тріумфальної ходи Світом, яка вже давно перейшла межі лише книжкового формату й вилилася в кіно, ігри та інші медіа.
Ми розповідає про те, як Ієн Флемінг став тим автором, якого ми добре знаємо, у великому матеріалі з двох частин.
Політики все ще не зрозуміли,
що атомне століття породило
найнебезпечнішого диверсанта в історії
планети – маленьку людину
з важкою валізкою.
-Ієн Флемінг
Командер військово-морських сил Великої Британії Ієн Флемінг слідував власній пораді все життя. Пригод і моря в ньому було за край. Цьому сприяли журналістика та робота у військово-морській розвідці в часи Другої світової війни. Навколо імені Флемінга багато міфів. Дехто вважає його причетним до зникнення скарбника ІІІ рейху Мартіна Бормана (разом із лантухами нацистського золота) та перельоту Рудольфа Гесса в Шотландію. Що з цього правда, можливо, з часом дізнаємося, адже частина архівів і досі засекречена. Флемінг брав участь у розробленні концепції щодо створення ЦРУ – під час війни британське розвідувальне управління тісно співпрацювало з американськими колегами. Вільям Джозеф Донован («Дикий Біл»), засновник ЦРУ, особисто нагородив Флемінга кольтом «За особливі заслуги». Той охоче демонстрував зброю друзям, однак нічого не коментував.
28 травня 1908 року в Лондоні в заможній родині Валентайна та Евелін Сен-Круа Флемінг народився син – Ієн Ланкастер Флемінг, майбутній автор шпигунських романів про Джеймса Бонда. У 2008 році газета The Times визнала Ієна Флемінга одним із «50 великих британських письменників з 1945 року». Сам командер ще за життя акцентував, що він не з шекспірівської колоди письменників і великих амбіцій не має, однак історія та час розсудили по-іншому.
Дитинство Ієна було щасливим. Його батько, Валентайн, аристократ, син шотландського фінансиста та філантропа Роберта Флемінга, вів активне життя. Зокрема брав участь у регатах (існує версія, що саме там він познайомився з майбутнім тестем), а в 1910 році став членом парламенту від Консервативної партії. Мати Ієна, Евелін Сен-Круа Флемінг, була справжньою леді, дочкою мирового судді Джорджа Альфреда Сен-Круа Роуза, й пишалася тим, що вела родовід від герцога Ланкастера, сина короля Едварда ІІІ. В Ієна був старший брат Пітер і двійко молодших – Річард і Майкл.
Евелін Сен-Круа та Валентайн Флемінг (фото: www.cpapadellis.com)
У серпні 1914 року почалася Перша світова війна й банкір Валентайн Флемінг пішов на фронт у складі Королівського Оксфордширського гусарського полку. Незабаром він отримав чин майора. А вже в травні 1917 року на лінії фронту Британського експедиційного корпусу Флемінг-старший героїчно загинув, посмертно його нагородили орденом «За видатні заслуги». Сімейна трагедія сталася за кілька днів до дев’ятого дня народження Ієна. Сердечне листування з батьком залишилося в минулому… Газета The Times опублікувала некролог, написаний близьким другом Валентайна – Вінстоном Черчиллем. Упродовж життя Ієн змінював помешкання, однак копія батькового некролога незмінно знаходила місце на стіні його спальні.
Малий Ієн на пляжі (фото: www.cpapadellis.com)
Евелін Флемінг була сповнена рішучості виховати дітей гідними пам’яті батька. Пітера та Ієна віддали до Дернфордської підготовчої школи в Дорсеті. Ієну школа не подобалася: спартанські умови проживання, вбога їжа, суворі вчителі та дошкульні однокласники. В листах він жалівся матері, що в Дорсеті йому незатишно. Восени 1921 року, за сімейною традицією, Ієн вступив до Ітонського коледжу, де вже рік блискуче вчився Пітер. Ієн не переймався навчанням, натомість досяг успіхів у легкій атлетиці (двічі здобував титул чемпіона коледжу) й в автомобільних перегонах. У 1925 році юний Флемінг став членом редколегії шкільного журналу The Wyvern, де опублікували його перше оповідання.
Ієн Флемінг, Ітон, 1926 (фото: www.cpapadellis.com)
З Пітером в Евелін Флемінг проблем не було. Поступливий, старанний – він був її гордістю та втіхою. Натомість Ієн, з його бунтівним характером і жагою до пригод, тримав мати в напрузі. Він пропускав заняття, ганяв на авто, розважаючи дівчат, влаштовував гучні вечірки. Через порушення дисципліни й надмірну увагу до жінок коледж «випустив» Ієна достроково й без диплома (за семестр до закінчення!). Евелін вирішила, що син стане військовим. Королівський військовий коледж у Сандхерсті радо відкрив Ієнові суворі обійми (свого часу його випускниками стало багато відомих людей, зокрема Вінстон Черчилль). Однак військовий вишкіл був не про Ієна та його авантюрну вдачу. Через рік шляхи Флемінга та Сандхерста розійшлися. Варто зауважити, що до військової дисципліни в Сандхерсті його таки привчили й у житті це стало Ієну в пригоді. Мати була в розпачі, бо й гадки не мала, що робити з норовливим сином. Однак рішення знайшли – Ієн мав стати дипломатом.
Його відправили в Австрію в приватну школу Теннерхоф у Кіцбюелі, якою опікувалося подружжя Денніс. Ернан Форвс Денніс, колишній британський розвідник, та його дружина, відома письменниця Філліс Боттом, справили на Ієна незабутнє враження та вплинули на його подальшу творчість. Денніс знав купу шпигунських історій, а Філліс давала Флемінгу поради щодо активного використання творчої уяви при написанні творів. В Австрії Ієн, який мав хорошу пам’ять, вивчав німецьку та російську мови, вдосконалював англійську. Попри великі навантаження, атмосфера в школі була майже сімейною. Вільний час Флемінг залюбки проводив в Альпах – його вабили лижі, альпінізм, плавання. Вечорами вчився грати в карти. Ієн почувався цілком щасливим. Потім він згадував, що «це був золотий час, коли сонце світило завжди». Трохи згодом, у Мюнхенському університеті він вдосконалював німецьку, а потім у Женевському – французьку мову (в дитинстві в Ієна була гувернантка-француженка).
Навчальний рік в Європі минув швидко й восени Ієн повернувся до Лондона, аби скласти іспити з англійської та вступити до Форін-офісу. За іронією долі потрібну кількість балів він не набрав й омріяна матір’ю кар’єра дипломата лишилася за бортом. Евелін знову взялася за справу. Завдяки її зв’язкам Ієна працевлаштували в агентство новин Reuters, де перший місяць він безоплатно працював кореспондентом і помічником редактора. Нарешті Флемінг потрапив у свою стихію! Журналістика його захопила. Авжеж, у калейдоскоп зустрічей із відомими людьми, відряджень країнами світу, пригод та життєвих історій можна дивитися вічно. Ієн почувався на коні! Саме працюючи журналістом, Флемінг навчився збирати фактаж, писати стисло й по суті. Літературний хист Ієна, що досі дрімав, пробудився. Мати тішилася – нарешті майбутнє сина набуло абрисів.
За кілька років роботи репортером, а згодом – кореспондентом у Reuters Флемінг набув репутації вправного журналіста. У квітні 1933 року в складі британської делегації його відрядили до Москви. Він мав висвітлювати хід судового процесу над шістьома інженерами британської компанії Metropolitan-Vickers, які будували перші лінії метро в Москві. В кращих традиціях СРСР їх було заарештовано й звинувачено в шпіонажі та саботажі. Невдовзі, завдяки ґрунтовним статтям Флемінга та міжнародному тиску, інженерів звільнили й депортували до Великої Британії. Під час візиту до Москви Флемінг встиг взяти інтерв’ю в наркома військових і морських справ СРСР Климента Ворошилова, наркома зовнішньої торгівлі СРСР Анастаса Мікояна і наркома закордонних справ СРСР Максима Литвинова. Авантюрному Ієну спало на думку також взяти інтерв’ю в Йосипа Сталіна. Він навіть оформив заявку у відповідних органах, проте «народний проводир» у листі відмовив у зустрічі, посилаючись на брак часу. Та враження щодо росії Флемінг уже склав. Він їх озвучив у звітах для Reuters та Форін-офісу, а згодом у низці своїх романів, зробивши росіян антигероями, уособленням жорсткої агресії та зла. У жовтні 1933 року Флемінг, на прохання родини, залишив журналістику (від якої, до речі, втомився) та занурився в банківську справу. Він прагнув заробити грошей. Любов до світського життя вимагала фінансового підґрунтя. Красиві жінки та дорогі автомобілі, модний одяг і цигарки, зроблені на замовлення (неодмінно з трьома золотими кільцями на фільтрі), були невіддільною частиною бренду «Ієн Флемінг». Він був завсідником клубів, обожнював гольф та вправно грав у карти. Спочатку Ієн працював фінансистом у сімейній компанії Cull & Co., згодом, у 1935 році, – біржовим маклером у Rowe & Pitman. Попри те, що гроші Флемінг заробив, банківська справа йому набридла і він радо повернувся в журналістику…
Весною 1939 року Флемінга знову відрядили до Москви, цього разу в складі британської торговельної місії. Під виглядом кореспондента The Times він мав виконати спецзавдання для британської розвідки. Європа була на порозі війни й британський істеблішмент цікавили настрої політичної верхівки СРСР та його військові можливості. Аналітичний звіт Флемінга для Форін-офісу надав відповіді. Держава належно оцінила фаховість Ієна. Незабаром йому влаштували зустріч із контр-адміралом Джоном Годфрі, на той час директором управління військово-морської розвідки Великої Британії. Флемінг вразив контр-адмірала гострим розумом, знанням мов, професійними навичками й гарними манерами. В травні 1939 року Годфрі запросив Флемінга на посаду особистого помічника, а в серпні Ієн уже став штатним працівником Адміралтейства, отримавши кодове ім’я «17F». У липні 1939 року його зарахували до Королівського військово-морського добровольчого резерву в чині лейтенанта, незабаром надали звання командера. Помічник із Флемінга вийшов чудовий. До того ж він мав відмінні комунікативні та управлінські якості, що не раз ставало в пригоді конфліктному Годфрі. Контр-адміралу імпонували кмітливість, почуття гумору та невичерпна фантазія Флемінга, аналітичними звітами якого, написаними в жанрі детективу, зачитувалося керівництво управління. Згодом, коли Ієн Флемінг залишив цей світ, Годфрі, віддаючи належне його людським якостям, професійним здібностям і літературному таланту, зауважив, що насправді директором управління військово-морської розвідки мав бути Флемінг, а він, Годфрі, – його помічником.
Контр-адмірал Годфрі – ліворуч, командер Ієн Флемінг – праворуч (фото: historyindoors.co.uk)
Побутує думка, що в шпигунських романах про Джеймса Бонда прототипом «М» (голови МІ6) став саме Годфрі. Право на життя також має версія, що «М» – домашній нікнейм матері Флемінга. Можливо, саме її образ на екрані так майстерно втілила британська акторка Джуді Денч.
Йшов час. На дворі гарував 1941 рік. Війна набирала обертів. Керівництво розвідувального управління все частіше запрошувало Флемінга на сесії стратегічного планування та робочі засідання. Його ідеї здавалися неймовірними, однак їхнє втілення було реальним. Спочатку Ієну доручали розроблення спецоперацій, а згодом і керування. Флемінг не брав участі в реалізації (хіба що кілька разів), однак контролював хід, зустрічаючись зі своєю агентурою в нейтральних країнах. Флемінг створив два розвідувальні спецпідрозділи – 30-й штурмовий та експлуатаційний T-Force. Він переймався, що проводить багато часу в офісі, замість бути на передовій, однак керівництво вважало, що місце Ієна (гарного аналітика) в Лондоні.
«Белфаст» (C35), військовий корабель Королівського військово-морського флоту Великої Британії за часів Другої світової війни (фото:www.theschooltravelcompany.com)
Нездійснені бажання Флемінг реалізував уже в письменницькому житті через відчайдуха Бонда. Це був зірковий час Флемінга-розвідника – і він його не згаяв, розробивши купу успішних спецоперацій. Ще в 1940 році Флемінг брав участь у розробленні рятувальної операції з визволення 300 британських солдатів із плавучої тюрми на узбережжі Норвегії. Згодом він розробив спецоперації: Mincemeat – із дезінформації німецького командування з метою приховати висадку союзників на Сицилію (1943); Point Blank – зі знешкодження авіапромисловості Німеччини, зокрема з випуску крилатих ракет Фау-1 та балістичних ракет Фау-2 (1943–1944); GoldenEye (про неї – нижче) та ін.
У 1942 році Флемінг брав участь у саміті англо-американської розвідки на Ямайці. «Земля джерел» (назва Ямайки в перекладі з індіанської) його вабила: Блакитні гори на сході, Карибське море, дивовижні коралові рифи, неспішний ритм життя. Ієн вирішив при першій-ліпшій нагоді повернутися в чарівну країну, символом якої був вимпелохвостий колібрі.
Після мороку Другої світової розпочалася холодна війна. Душа Флемінга потребувала сонця. В травні 1945 року, після демобілізації, Ієн придбав земельну ділянку на Ямайці й на узбережжі побудував віллу GoldenЕye, яка стала місцем його творчої сили.
Вілла Ієна Флемінга GoldenEye, Ямайка (фото: www.theflemingvilla.com)
Флемінг охоче повернувся до журналістики – керував всесвітньою мережею кореспондентів у газеті The Sunday Times, яка входила до медіакомпанії Kemsley. Щорічно, за умовами контракту, Ієн проводив три місяці відпустки на улюбленій Ямайці: екзотична природа, романтичні зустрічі, гольф, вечірки, риболовля. Цей перелік можна продовжити… Флемінг прекрасно володів мистецтвом насолоджуватися життям і свого часу «навчить» цього Бонда. Ієн мав багато друзів. «Оточуйте себе гарними людьми, — казав він. — Боротися заради них краще, ніж боротися заради принципів».
На Ямайці Флемінг захопився дайвінгом і принагідно брав участь в експедиціях, зокрема спелеологічних, з пошуку скарбів. Так, на початку 1953 року Флемінг познайомився з Жаком-Івом Кусто на вечірці, присвяченій виходу у світ книжки дослідника «У світі безмовності». Вони стали добрими друзями. Весною того ж року Кусто досліджував залишки двох римських торговельних кораблів (ІІ ст. до нашої ери), що затонули біля узбережжя Марселя. Він запросив Флемінга приєднатися до експедиції на дослідницькому судні «Каліпсо», на борт якого вже підняли купу давніх греко-італійських амфор для вина та кампійської теракоти. Ієн взяв участь у дослідженні й згодом написав науково-популярну статтю для The Sunday Times.
Восени 1953 року Флемінг почав писати щотижневі колонки для The Sunday Times, під псевдонімом Аттікус. Часом ідеям, перш ніж прозвучати в романах, варто визріти. Нині, переглядаючи колонки під псевдо Аттікус, вражаєшься кількості ідей та історій, поданих та повіданих Флемінгом. Пізніше всі вони «оживуть» у романах про Бонда. Аттікусом письменник працював до серпня 1955 року.
Ще в 1952 році Ієн зібрався одружитися з давньою подругою Енн С. Чартеріс. Вони познайомилися в 1934 році. На той час вона була дружиною барона Шейна О’Нілла. Потім був другий шлюб – із власником медіакомпанії The Daily Mail Есмондом Хармсвортом. Останній дав їй розлучення, коли дізнався, що Енн чекає на дитину Флемінга. Ієна, який звик до легких стосунків із жінками, перспектива подружнього життя лякала. «Чоловіку потрібна жінка, яку можна вмикати і вимикати – як світло в кімнаті», – жартував він. З Енн ця тема не проходила, в неї був власний графік включень. Підготовка до весілля, як Східний експрес, чітко за розкладом добігала кінця. Енн не гаяла часу в очікуванні – поставила у «GoldenEye» мольберт і малювала. Ієн і собі сів писати роман про британського суперагента, на ім’я Джеймс Бонд. Літературного матеріалу вистачало – робота журналіста, служба у військово-морській розвідці «наповнили» його гостросюжетним досвідом по вінця. Згодом, в якомусь інтерв’ю він зізнався, що сісти за письмовий стіл у GoldenEye й за два місяці написати книжку його змусив страх перед майбутнім весіллям. За спогадами колег Флемінга, думка створити шпигунський роман вищої проби виникла в нього ще за часів війни. Для старту не вистачало лише поштовху. Ну що ж, «Сherchez la femme» ніхто не скасував.
Ієн та Енн Флемінги, Ямайка (фото: antique-collecting.co.uk)
Побутує думка, що Флемінг списав Джеймса Бонда з себе, однак, попри схожість смаків, стиль життя й професійну спорідненість із головним героєм, письменник не вважав Бонда своїм alter ego. На думку письменника, в душі будь-який чоловік мріяв жити, як Бонд, а будь-яка жінка мріяла такого чоловіка зустріти.
У кожного письменника своя творча кухня. У Флемінга була Карибська. Аби створити образ Бонда Флемінг (за його словами) зміксував риси таємних агентів та командос, з якими по службі його зводила доля, додав «манер і стилю джентльмена» та дрібку власного «Я». Джеймс Бонд досконало володіє мистецтвом бою, кохання та виживання, спілкується багатьма мовами, обожнює швидкість, розуміється на гаджетах, майстерно грає в карти. Він завжди на світлому боці Місяця, його супутниця – Афіна Паллада. Секретна cлужба Її Величності зобов’язує. Ім’я головного героя роману Флемінг «позичив» у відомого американського орнітолога, професора Джеймса Бонда, автора книжки «Птахи Вест-Індії», яку вважав «Ямайською біблією» (Флемінг цікавився пташками). Ієн відразу вподобав це ім’я за його невиразність і лаконічність (саме те, що треба!).
Перше видання книжки «Птахи Вест-Індії», 1936, the Academy of Natural Sciences in Philadelphia (фото:www.realjamesbond.net)
Принагідно Флемінг подарував орнітологу одну з книжок Бондіани з автографом: «Справжньому Джеймсу Бонду від викрадача його особистості, Ієна Флемінга. 5 лютого 1964 року (великий день)». Слава головного героя роману додала клопотів професору Бонду – фанати раз у раз помилково атакували його будинок у США. Аби компенсувати незручності, Флемінг якось запросив подружжя Бондів на Ямайку, погостювати в GoldenEye. Інцидент було вичерпано. Згодом, у листі орнітолог навіть подякував Флемінгу за те, що письменник назвав головного героя роману його іменем.
Джерела:
Продовження читайте незабаром у другій частині.
