Мариністика – жанр прикладний і, якщо хочете, утилітарний. Вже в першій книзі людства – Сказанні про Гільгамеша – зашифровані відомості про реальні плавання стародавніх шумерів на комишових пірогах, підкріплені також археологічними даними. Коли в 1978 Тур Геєрдал спробував відтворити морські мандри Гільгамеша на тросниковому човні «Тигріс», він звернув увагу на те, що найближче родовище асфальту, широко вживаного шумерами у будівництві (в тому числі кораблів) та побуті (вони обробляли ним посуд для водонепроникності), знаходиться аж в Пакистані. І спроектував перше плавання Гільгамеша Перською затокою до чарівної країни згаданої в книжці саме до цього родовища бітуму. Цікаво, що на інші свої подвиги Гільгамеш ще ходить пішки. Тобто будувати кораблі люди навчилися раніше, ніж приручили коней чи хоча б віслюків.

Один з послідовників Геєрдала – ірландець Тім Сіверін – спробував по-новому перечитати Гомерові «Іліаду» та міф про аргонавтів на палубі судна-копії давньогрецької галери. Це дало йому правильний масштаб часу й повернуло справжні розміри Ойкумени. Наприклад, відстань між турецькими містами Синоп та Самсун, 2 години автобусом в наш час, в часи Язона та Медеї галера йшла на веслах 6 (шестеро!) діб. Прочитана таким чином «Одісея» остаточно позбулася метафор та гіпербол, коли за традицією місця наступних Одісеєвих пригод довільно розкидали по всьому Середземномор’ю, від Гібралтару до Балаклави, і виявилася реалістичною і дуже докладною лоцією Адріатичного та Егейського морів – описувала два маршрути стародавніх кораблів, північний та східний. І чудовиська Сцилла з Харібдою, яких всі античні коментатори поміщали в Месинській протоці між Сицилією та Італією, несподівано перенеслися у вузьку протоку між Грецією та островом Евбеєю, бо саме тут досі спостерігають описаний Гомером подвійний приплив. (Передбачаючи питання аудиторії – циклоп жив на Кіпрі, тут без несподіванок).

Тобто вже найдавніші взірці поем про море, навіть записані модним гекзаметром, використовувалися мореплавцями замість ще не винайдених карт та лоцій.

Цікаво, що таким самим чином згаданий Тім Сіверін відтворив також легенду про мандрівку ірського монаха Св.Брендана в Ісландію та Америку на шкіряному човні. І всі сім плавань Синдбада Морехода на історичному дхау в ареалі від мису Доброї Надії до Китаю. Цей вітрильник навіть не потрібно було реконструювати й називати копією, бо їх досі будують арабські та індійські майстри в Аравійському морі. Казки Синдбада, як і слід було сподіватися, виявилися зовсім не казками, включаючи викопні рештки гігантського птаха Рух, який зник уже в історичний період, на Мадагаскарі, та «лісових людей» на Борнео, які виявилися орангутанами.

Мені здається, навіть згаданих тут стародавніх текстів досить для того, щоб стверджувати, що мариністика зародилася саме як прикладна навігаційна література, і лише згодом лоції, таблиці припливів та мапи відділилися від неї в окремий поважний довідковий жанр. Втім, мариністика ж дає нам уявлення, що навіть астрономічні таблиці раніше користувалися популярністю не тільки в моряків – герої «Зухвалих капітанів» Кіплінґа визначають свої координати в морі за допомогою квадранта та «Старого сільськогосподарського альманаху», тобто аналогу відривних календарів наших радянських бабусь, на кожній сторінці яких було вказано час світанку та час заходу сонця, фазу місяця, коротеньку історію про Клару Цеткін, та чи можна сьогодні сіяти моркву.

В Епоху Великих географічних відкриттів з легкої руки португальського принца Енріке Мореплавця кожен капітан, що провернувся з плавання вздовж невідомих берегів Африки, був зобов’язаний писати звіт. На основі цих скупих але іноді й фантастичних повістей придворний літописець Азурара написав свою хроніку, а поет Камоенс – націєтворчий португальський епос – поему «Лузіади», в якій були навіть епізоди, відсутні в придворній хроніці. Наприклад, про візит португальських шпигунів суходолом з торговими караванами з Єгипту до Ефіопії та Індії. Васко да Гама привів свої каравели вже в досліджені та описані шпигунами місця глобуса і знав, у які двері слід стукати. Вірніше – які слід вибити ногою. До речі, посланця до Ефіопії місцевий негус, щось запідозривши, довічно залишив при своєму дворі почесним в’язнем, але тому вдалося передати з арабськими купцями листа до католицької місії в Александрії. Втім, може саме тому Ефіопія залишалася єдиною незалежною країною Африки зі своїм імператором аж до середини ХХ століття. А читаємо ми про все це зараз в поемі, а не в шпигунських цидулках Ватикану. Хоча здавалось би, поетів більше мали б турбувати рими й віршовані розміри – стиль, а не факти.

Унікальність досвіду кожного мореплавця, що залишив спогади про своє плавання, ставили його в привілейоване становище. Я ніколи не чув обговорень стилю письма Антоніо Піфагетти, бо його книжка виявилася єдиним джерелом відомостей про навколосвітню експедицію Магеллана, в яку вийшло 234 чоловіки, а повернулося 18, сам адмірал теж загинув, і лише завдяки перу Піфагетти ми знаємо, де і як саме.

В навколосвітніх мореплавців узагалі якось повелося писати книжки після своїх рейсів. Не написав книжки – наче й не ходив у рейс. До піренейців, які навіть мапи свої воліли тримати в секреті, приєдналися голландці та англійці – і понеслася: Дрейк, Кавендіш, ван Ноорт, Вільям Дампір – всі залишили по собі путівні нотатки.

З останнім пов’язаний і привід відділити морську белетристику від путівних записок. Саме на його приватирській ескадрі служив боцманом такий собі Олександр Селкірк, якого за паршивий характер висадили на незалюдненому острові з рушницею та сокирою. І підібрала його через сім років інша англійська експедиція. Ви, звісно ж, упізнали Робінзона Крузо, героя Даніеля Дефо. Дефо саме працював королівським таємним агентом, залюбки випивав з моряками, щоб довідатися щось нове про торгівлю та Браві Західні вітри, і переписати історію Селкірка, зокрема розмістити його острів геть в іншому океані, його примусило небажання виказати, що англійці, які прямують у Тихий океан грабувати колонії іспанців, використовують для ремонту й поповнення запасів води острів Хуан Фернандес біля узбережжя Чилі.

Таким чином Європа отримала перший реалістичний роман «Робінзон Крузо» як дань військово-морській таємниці та бажанню Дефо написати маніфест середнього класу, всі статки якого отримані чесним методичним трудом. (Господи, 1719 рік! Воістину – англійський газон слід тільки поливати і стригти, і так триста років). А деякі інші його романи, як ось «Капітан Сінглтон» читаються як бізнес-план піратської експедиції по грабунку «португальських» островів Прянощів, боюсь що так ніким з англійців і не втілений, бо Молуккські острови від португальців перейшли не до них, а до голландців. Так, залишається питання, чи читали Дефо в Голландії, і хто був перекладачем. Як би там не було, саме в його творчості відродився жанр «казок трьох моряків», що було підупав з того часу, як моряків примусили вести суднові журнали, а не вірили їм на слово в таверні. При цьому саме за ці моряцькі брехні він пожав славу першого письменника-реаліста.

Путівні журнали моряків були улюбленим читанням публіки і у 18, і в 19 столітті. І саме завдяки цьому необмеженому читанню книжок, а не таємних доповідей в імператорській канцелярії Китаю, європейці відкрили і завоювали весь світ. Перший український навколосвітній мореплавець Юрій Лисянський перед своєю подорожжю на шлюпі «Нева» ретельно штудіював нотатки француза Лаперуза й англійця Кука, перш ніж повести перший російський корабель до Тихоокеанських островів. Цікаво, що обидва капітани, і англієць і француз, на той час вже загинули. На місці загибелі Кука на Гавайських островах Лисянський навіть побував. А місця загибелі всієї експедиції Лаперуза взагалі ніхто не знав. Однак, їхні книжки були видані і служили наступним поколінням мореплавців. У випадку Лаперуза, він посеред плавання зайшов на зимівлю в російський Петропавлівськ-Камчатський, і відправив свої путівні журнали поштою у Париж. Як не дивно, дійшли. Хоча й не Укрпошта.

Юрію Лисянському свої нотатки про навколосвітнє плавання довелося видавати своїм коштом, бо казна вирішила профінансувати видання записок його колеги Крузенштерна, а йому шість разів повертали рукопис за «малоросійський стиль повіствування, писаного язиком старой баби» й нотатки «супротів російской граматікі». Ось яким естетом і тонким стилістом виявився адмірал Чичагов. Тож перша українська морська книжка була видана у двох томах та з альбомом мап та малюнків коштом автора і обійшлася йому у 12800 рублів. Для цього Юрій та його старший брат Ананій (теж моряк) продали маєток батьків у Ніжині. Ось так красоти стилю іноді несподівано позначалися на викладених мореходцем фактах.

Записки Лисянського, а також перекладена ним англійська теоретична праця Джона Клерка «Рух флотів», дають якнайкраще уявлення про ще одну функцію усякої мариністики – формування національної морської термінології. На момент плавання «Неви» російському флоту було вже більше сотні років, однак деякі флотські терміни вітрильної епохи все ще не були адаптовані з голландської та англійської мов, і лише книжки мореплавців та журнал «Морський збірник», першим головним редактором якого був, до речі, син Лисянського Платон, усталювали їхнє написання.

Але про це ми сподіваємося розповісти вам у наступній статті.

Поки ж варто ще зауважити, що з легкої руки Джошуа Слокама, який написав «Навколосвітню подорож вітрильником наодинці», звичай писати книжки перекинувся і на яхтсменів-циркумнавіаторів. Не порушив його і київський капітан Валерій Петущак, який у 1994-98 роках вперше проніс довкола світу український прапор на яхті «Лелітка» і в 2009 видав у видавництві «Зелений пес» книжку «Ходіння за три океани».

А перший і останній радянський навколосвітній яхтсмен, штурман з яхти «Фазісі», яка у 1989-90 рр. брала участь навколосвітніх перегонах «Уітбред», – Сергій Акатьєв, – також написав нотатки про цей трагічний рейс, в якому загинув капітан, киянин Олексій Грищенко, і вони цього року будуть видані у збірці переможців першого українського конкурсу морської прози ім.Ю.Ф.Лисянського «Мателот».

До речі, останньою посадою Юрія Федоровича Лисянського на російському флоті була – начальник всіх царських яхт, тобто він побув ще і яхтсменом. А 9 тис. рублів з 12 казна все ж таки йому повернула через кілька років по виданні книжки.

*ЗБІРКА попереднього року конкурсу та перевидання путівних нотаток Лисянського очікуються за місяць.