ЕКЗЕМПЛЯРИ ХХ
ЕКЗЕМПЛЯРИ ХХ
Літературно-мистецька періодика XX століття
Проєкт спрямований на вивчення знакових періодичних видань, що пов’язані з літературою і мистецтвом XX століття, які виходили на території України або в діаспорі за участі вихідців з України.
виставка

Авангард

Журнал-ребус, журнал-порнографія, журнал-хуліган — це все про журнал, який не мав навіть однієї назви для всіх номерів (і тому журнал-ребус). Якщо у випадку з  «Новою генерацією» необізнані читачі почали накидати цю назву міфічній літературній організації, якої ніколи не існувало (автори НГ час від часу утворювали
різні літературні об’єднання, але зовсім під іншими назвами), то у випадку «Авангарду» назву літературного угруповання автоматично перенесли на його друкований орган.

ВАПЛІТЕ

Культова і легендарна літературна група 1920-х років ВАПЛІТЕ («Вільна академія пролетарської літератури»), що гриміла такими іменами, як Микола Хвильовий, Микола Куліш, Павло Тичина, Майк Йогансен, Микола Бажан, Юрій Яновський, Олекса Слісаренко, Юліан Шпол, Юрій Смолич, Володимир Сосюра та інші, з’явилася 1925 року.

Кіно

Пересічний український глядач 1920-х років запросто міг уявити портрет сучасної йому кіноіндустрії без, скажімо, Олександра Довженка та Дзиґи Вертова, а от помислити своє життя без яскравого часопису «Кіно» – навряд. Стильний, модний, молодіжний. І що найважливіше – чи не єдиний профільний український та україномовний журнал про кіно та кіноіндустрію. Він був приречений стати бестселером. На піку своєї популярності місячний наклад журналу, що упродовж 1925-1933 років виходив як щомісячно, так і двічі на місяць спершу у Харкові, а пізніше і в Києві, сягав близько тридцяти тисяч примірників, що в середньому у п’ять разів більше, ніж річний наклад часопису «Кіно-Театр», одинокого героїчного кіножурналу сучасної України.

Книгарь

Журнал, який зумів об’єднати довкола себе й української книги тогочасну прогресивну інтелігенцію; який, проіснувавши усього два з половиною роки, став натомість центром книгознавчої думки, взірцем спеціалізованого часопису для майбутніх видань. Журнал, якому після активного становлення та розвитку судилося тривале забуття (як і його двом редакторам) і поступове відродження майже через століття.

Нова генерація

«Нова генерація» — найбільш авангардний, найбільш послідовний, найбільш відкритий, найбільш західний журнал 1920-х років. Звичайно, мірила авангардности чи «західности» не існує, але незаперечний факт, що саме «Нова генерація» познайомила українського читача з ідеями і роботами чільних представників світового авангарду: від експресіонізму й кубізму до Баухаузу й сюрреалізму.

Українська книга

Видавати книгознавчий часопис із досить обмеженими фінансовими ресурсами й за несприятливої політичної ситуації, вигадати спецпропозицію для німецького окупаційного уряду, аби зберегти останній форпост національної книгознавчої періодики і повсякчас спростовувати тезу «не на часі»… Усе це стосується редакції фахового часопису «Українська книга», яка наприкінці 30-х років ХХ століття заклала фундамент для наукових студій з історії українського книгознавства і становлення видавничої справи в Україні, теорії та методики архівної справи і бібліографії на десятки років вперед. «Українська книга» – це не просто продовження справи «Бібліологічних вістей» чи «Книгаря». Це виклик сучасному видавничому ринку, що дотепер не спромігся запропонувати фаховий часопис, який підкладатимеш не лише для ВАКу, а який вироблятиме культуру й стандарти наукової дискусії.

Нотатки з мистецтва

Стильний, впливовий, унікальний — протягом 27 років журнал «Нотатки мистецтва» / Ukrainian Art Digest виходив друком у США та висвітлював український арт-процес.

Журнал з’являється раз на рік з 1963-го до 1991-го років, вміщував матеріали про історію українського мистецтва та біографії художників, рецензії на книжки й виставки, некрологи та хроніку подій. Тексти та зображення, оприлюднені у журналі «Нотатки з мистецтва», є неоціненним джерелом для дослідження історії української діаспори у США загалом та історії українського мистецтва зокрема.

Образотворче мистецтво

Ідейна заангажованість радянського мистецтвознавства у різні періоди існування часопису «Мистецтво»/«Образотворче мистецтво», одного з найстаріших журналів України (він виходить із перервами протягом уже 85 років), очевидна. Пропаганда «радянського способу життя» (на противагу буржуазному) і «виховання гідної зміни» (митців — членів партії) залежали від кон’юнктури органів-засновників часопису, але були незмінною як ідеологічна платформа. Хоча вона мала різні форми — тоталітарна культурна політика їх виробляла і вдосконалювала, відшліфовувала і відбраковувала постійно, постійно ж і підкреслюючи засадничу сервільність митців щодо «лідерів партії й народу», пропагуючи певні «зразки-еталони» як у темах, так і у видах мистецтва, раз по раз, число за числом, десятиліттями нав`язуючи митцям і читачам ієрархію візуальних і вербальних риторик. Зв`язок із мистецтвом сприймався лише через роль наставника, передавача партійних настанов, а світове мистецтво було, радше, музейним зразком, історією, що відбулась, ніж зв`язком із реальними мистецькими процесами.

Універсальний журнал

«Немає на світі такої речі, що про неї не можна було б цікаво розповісти». Навіть якби «УЖ» придумав тільки це гасло, він уже залишився б в історії української літератури й журналістики. У цій історії не було іншого видання, яке існувало б так недовго і яке мало б такий засадничий вплив на белетристику і документалістику. «УЖ» ствердив право на існування в українській літературі таких жанрів як фантастика, детектив і репортаж. І це ще не все.

Історія самого «УЖа» збереглася в спогадах Юрія Смолича, його незмінного редактора. Починається вона так: «УЖ» придумали Майк [Йогансен] із Левком Ковальовим, а на редакторство спокусили мене». Ідея належала власне Йогансену — «створити зовсім оригінальний журнал, не знаного ще в українській журналістиці типу англійського «мегезін» — «Універсальний журнал» («УЖ»)».