9 поетичних книжок, які можна прочитати замість стрічки новин

Останні кілька місяців стали багатими на новинки української поезії. І, що характерно, по-перше, здається, не відчувається посиленого «підарсенального» ажіотажу (може, він дасться взнаки трохи пізніше, та й ажіотаж сьогодні викликають зовсім інші, значно сумніші речі), а по-друге, ці новинки більш-менш збалансовано представляють різні видавництва та середовища. Тож до поезії. Яка, до речі, поміж іншими своїми важливими функціями, є непоганим способом відволіктися від божевільних передвиборчих новин.

Ігор Мітров. Голландський кут

– Київ: Смолоскип, 2019.

Розпочнімо з переможців і різноманітних лауреатів. Нарешті побачила світ книжка Ігоря Мітрова, лауреата «смолоскипівського» літературного конкурсу ще за 2017 рік. Вона довго готувалася до друку і на виході стала зватися «Голландський кут». Збірка оприявлює для ширшої аудиторії те, що вже й так відомо тіснішому колу прихильників сучасної української поезії: Мітров – яскравий, різноманітний поет, і в його випадку «богемний» імідж не підмінює літературу, а лише увиразнює деякі акценти. У «Голландському куті» зійшлись іронічні сюжети, вигадливі образи та доволі строката тематика – від археології до побутових пригод, від Криму до кіно. Висловлюючись метафорично, поезія Ігоря Мітрова не «густа» і «сконцентрована», але «повітряна» та майже вільна від сили тяжіння, навіть коли йдеться про речі геть не небесні.

дрімає на лавочці кіт

облізлий неначе гора мітрідат

праве вухо – слави рудий обеліск

ліве вухо – блохам загиблим вічний вогонь

що сниться тобі руда кицю

допоки мовчить диспетчер що поруч дрімає

чим годують тебе руда кицю

на порожнім вокзалі

на лавці гнилій

у місті-

антигерої

Олексій Шендрик. Останні китобої на місяці

– Київ: Смолоскип, 2019.

На лауреатську книжку Олексія Шендрика з того-таки «смолоскипівського» конкурсу довелося чекати ще довше – аж із 2015 року. Що ж, натомість, поет отримав добряче розтягнену в часі промоцію своєї творчості. У центрі книжки «Останні китобої на місяці» – метафора і медитація, причому «матеріалом» для останньої нерідко виявляється краєвид, географія, пам’ять:

через звукоізолювальну шкаралупу

на яку перетворилися

людські нерви

чути як бурмоче відлига

і сніг

мимрячи перестрибує до калюж

а я забув

яким був сьогодні твій голос

коли ми розмовляли

і лише зміст твоїх слів

закарбувався у моїй пам’яті (…)

Асоціативні, метафоричні ходи віршів Олексія Шендрика все-таки залишають його в полі радше відкритої, а не герметичної поезії.

Ірина Сажинська. Голубина пошта

– Київ: Український пріоритет, 2018.

А ось поетка Ірина Сажинська представляє книжку «Голубина пошта», що вийшла друком за підсумком перемоги на поетичному конкурсі Асоціації українських письменників. Вірші Сажинської емоційно вельми наснажені, тут доволі несподівано вдається сполучити сюрреалістичні видіння з психологічними мотивами, дуже характерними загалом для української поезії десятих років. А увага до тропів межує із символічно оформленими історіями, нерідко біографічного чи «геопоетичного» характеру. Вистачає в «Голубиній пошті» також і виявів метафізичного виміру поезії. Приємне враження справляє широта поглядів Ірини Сажинської в плані техніки поетичного письма і взагалі форми.

(…) золоті кімнатні грушки виливаються назовні

стають одним цілим із вагітними ліхтарями

і виростають у чорних драконів

замість язиків у котрих криваві тюльпани

що осипаються до ніг одиноких перехожих

перетворюючись на добротні мітли

старої двірнички баби Гані

і починають куйовдити

доми і дими, пил і повітря (…)

Олександр Шумілін. Просте Складне

– Луцьк: Твердиня, 2018.

Олександр Шумілін – переможець конкурсу «Гранослов» за 2018 рік. Вірші його книжки «Просте Складне» на позір досить традиційні за своєю формою, проте саме із цією формою поет активно грається. Сполучаючи слова з різних вимірів, мов, мод і реальностей, він виявляє неабияку вправність. Жарт, каламбур, деконструкція стають в Олександра Шуміліна на зовнішньому «шарі» матеріалом нібито необов’язкової літературної гри, а глибше – способом показати задуму, світовий сум(нів), робити зліпки парадоксів доби. Що, мабуть, і є однією з головних рис самобутності, свіжості світосприйняття цього поета.

приїхали у село

наробили селфі з коровами

з качками і свинями

з кролями і вагітними кішками

у хліві і за хлівом

із домашнім хлібом і сиром

з іконами у кутку

з чорним городом

і стовпом із лелечим гніздом

ніфіга собі як весело було

всім весело!

все село на селфі прийшло

баби йдуть з церкви у нарядних хустках

а йдіть-но сюди дівчата

Сашка приїхав

хай нас своєю палкою клацне!

Мирослав Лаюк. Троянда

– Львів: Видавництво Старого Лева, 2019.

Мирослав Лаюк став автором нової поетичної книжки вже не як лауреат, але важко сказати, щоб йому сильно бракувало якихось відзнак. Збірка «Троянда» вийшла трохи подібнішою до його першої книжки «Осоте!», ніж до, скажімо, «Метрофобії». У кожному разі, це сильна і різноманітна поезія. Своє насичене, оригінальне художнє мислення Мирослав Лаюк парадоксально вкладає в дуже «повітряні» та «легкі» вірші, сповнені простору і пошуку, ширяння різними атмосферами, від ядучо-скептичних до патетичних (сам автор у виступах дає зрозуміти, що, між іншим, прагнув у цій книжці ніби реабілітувати пафос і «слова з великих літер»). Метафори, образи пам’яті, екзистенційні моменти, наскрізні мотиви (наприклад, Вільшаний король) – усі ці та інші ключові штуки «Троянди» гуляють вільно, опиняються в несподіваних місцях, ніби в якомусь веселому танці.

Офелія, моя дівочка – випала з шафи найперша,

розсипала зелені плямки свіжого лущеного гороху:

Офелією я називаю металеве горня

із зображенням гілочки розмарину

(…)

Офеліє, дівонько моя,

ти спонукаєш світ до музики!

Ти спонукаєш робити її з нічого.

А чи це вона спонукає тебе падати?

У правій руці – ополоник,

у лівій руці – виделка.

Читайте також: Хмарний атлас у мініатюрі: «Світ не створений» Мирослава Лаюка

Катерина Девдера. Листи до Майстра

– Київ: Nebo Booklab Publishing, 2019.

«Листи до Майстра» Катерини Девдери – помітний приклад сповідального дискурсу в сучасній українській поезії. Адже в основу самої форми цих віршів лягають листи ліричної героїні до коханого чоловіка, причому останній набуває архетипних рис. Тут легко проводити паралелі, скажімо, з Богданою Матіяш чи Арсенієм Тарасовим, але Девдера при цьому має цілком індивідуальну інтонацію. У якій саморозкриття межує з добре вивіреним ритмом і де є місце виходу і за межі почуттів, і за межі житейських деталей:

Ми вернемося звідти ополудні, і на кухні,

серед безладу шклянок, полумистків, тарілок,

ти для мене знайдеш маленький кавовий кухлик,

і наллєш молока, або холодного соку.

Я згадаю, що привезла тобі трохи хліба,

щось залишилося «від зайця» в моїй торбині.

Спільний полудень.

За вікном пропливають риби –

білі, сині.

Андрій Шийчук. Кахлі

– Київ: Смолоскип, 2019.

Збірка Андрія Шийчука «Кахлі» – передусім грайлива книжка, хоча її емоційну тональність далеко не завжди можна назвати мажорною. Але поет повсякчас або грається з формою (досить помірковано), або іронізує з певних стереотипів, або, зрештою, комбінує та колажує світ мандрів. Здається, географічна домінанта, присутня практично в усіх поетів і поеток нинішнього огляду, саме в Андрія Шийчука є найпомітнішою. Проте він завжди зуміє знайти й інші приводи розповісти якусь стьобну верліброву історію.

Я прийшов до неї і ми випили багато горілки.

Відтак, я дістав із широких штанів

і показав їй

Шевченка

Вона була вражена.

Їй відібрало мову на кілька довгих хвилин.

Вона із захопленням вивчала мого Шевченка (…)

Галина Петросаняк. Екзофонія

– Брустурів: Дискурсус, 2019.

На тлі очевидного в цьому далеко не вичерпному огляді перекосу в бік молодих авторів, навіть дебютантів, особливу увагу привертають нечисленні цього разу метри. Ось, наприклад, у Галини Петросаняк вийшла нова книжка «Екзофонія». У ній вірші від 1990 року датування до останнього часу. Це, звісно, добрий матеріал для порівняння тенденцій в українській поезії протягом трьох десятиліть. Перші враження засвідчують, що зміни не аж такі кардинальні, але, звісно, тут потрібні детальніші студії. Поза тим, «Екзофонія» виказує стрімку ритміку більшості текстів та палітру від насиченого психологізму розлогої любовної лірики до афористичних текстів малого, сконцентрованого формату. Поезія Галини Петросаняк також чи не найбільше в нинішньому огляді сповнена різноманітних культурних контекстів, алюзій, біографій культурних героїв. Важливий акцент багатьох віршів «Екзофонії» – логічний, формальний чи психологічний парадокс.

Прости за ніжність

недоречну

як сива волосина

під фатою

як берізка

що росте на даху

як сонячна алея

що веде в яр

тамую її

щосили

маскую

видаючи

за звичайну приязнь

ввічливість

вдячність

у надії

що ти все-таки

її впізнаєш

Юрко Космина. Котлети з ведмедя

– Київ: Люта Справа, 2019.

А завершимо ми автором з іншого полюсу поетичної дійсності. Це – Юрко Космина, добре відомий в українському інтернеті поет і журналіст. Його вірші є найкращим свідченням того, що соціально-політична сатира як поетичний жанр у нас не лише не вмерла, а й може цілком собі добре почуватися. Дотепні, вправні, пародійно, але й органічно вживлені в українську поетичну традицію, злободенні й веселі реакції на різноманітні новини склалися в мозаїку такої собі новітньої історії України у книжці «Котлети з ведмедя» (власне, з підзаголовком: «підручник з найновітнішої історії для нащадків»). Вірші, що збирали колись тисячі лайків і репостів, тепер нарешті опинилися разом під однією палітуркою як кумедне свідчення про далеко не завжди веселу епоху.

ПАСПОРТ ІВО БОБУЛА

«Очень плохой день. Обокрали деньги, айфон, паспорт, диплом и многое другое, ВОЗЛЕ АШАНА НА МОСКОВСКОМ МОСТУ . Настроение никакое КУДА КАТИТСЯ ЭТА СТРАНА НЕ ЗНАЮ НАДО ПРИОБРЕСТИ ПУШКУ ЛЕГАЛЬНО И ЗАЩИТИТЬ СЕБЯ И СЕМЬЮ»

Іво Бобул, пост

у ФБ від 22:17 2 червня 2015 року

в фейсбуці бились геї з гомофобами,

тріщав каркас воріт на НСК,

а хтось… поцупив паспорт Іво Бобула,

айфон, диплом і грошей півмішка!

Росія танк фанерою  оздобила,

ФІФА в халепу встряла непросту,

а в Україні. вкрали. паспорт. Бобула.

в «Ашані» на Московському мосту.

жеруть лисиці сендвічі в Чорнобилі,

під кулі преться вата на війні…

а хтось гортає паспорт Іво Бобула.

безглуздий та безцінний сувенір.

Життєствердного вам читання і нової поезії!

Читайте також: Осінній огляд поезії: книжки для закладок із жовтого листя