«Маркетер» — збірка малої автобіографічної прози Олега Сенцова. Автор розповідає в ній здебільшого про свої студентські роки: складання іспитів, будні в гуртожитку і на квартирах, нестримні веселощі, безгрошів’я — звичні складові життя молоді, яка здобуває знання. Початок дев’яностих. Зміна цінностей. Руйнування стереотипів. Становлення. Загартовування душі й характеру. Любов, дружба, виживання і бізнес… Вдумливий та уважний читач знайде все це у новій книжці Олега Сенцова. Переклад українською мовою поданий поруч із оригіналом.

Ім’я Олега Сенцова, кінорежисера, сценариста, письменника, громадського активіста, ув’язненого 2014 року в Криму та засудженого до 20-ти років за звинуваченням у тероризмі, сьогодні відоме кожному українцеві.

«Він дуже хотів вступити саме до цього інституту. Понад усе на світі. Нічого так сильно він не хотів до цього. Стати економістом він вирішив уже давно, певно, після того, як прочитав кілька книжок про бізнес, біржу та інші явища ринкової економіки. Яким чином ці видання потрапили до рук сільського хлопчака, було незрозуміло, але якось вони зустрілися. За вікном уже щосили кипіла перебудова пізнього Радянського Союзу, в повітрі пахло змінами — і він це прочував. Його мало турбував матеріальний бік питання, значно більше його захоплював сам процес. Заробляти гроші — це цікаво. Бізнес — це ще цікавіше. Йому не хотілося займатися чимось іншим. Усі ранні стандартні дитячі мрії витіснив один предмет — економіка. Теорію вивчав із тієї нечисленної літератури, яку спромігся дістати, з настільних ігор на зразок «Монополії» та американських відеофільмів. Практика проходила на ринку, разом із батьками, які приторговували там іноді на вихідних: то фруктами, то овочами, то вирощеними в теплицях квітами. Часи насувалися тяжкі, і родині треба було якось заробляти копійку, тим паче торгівля більше не вважалася чимось ганебним. Держава вже не надто опікувалася своїми громадянами — як їхніми статками, так і наглядом за підробітками. Дихати почали давати трохи більше, попустивши віжки, але дихати треба було самостійно…».

Все, що ми бачимо і як ми бачимо, залежить від оптики. Щось ми бачимо очима, щось крізь окуляри чи у мікроскоп, чи у вічко прицілу, а щось тільки серцем. Мар’яна Савка у новій книжці віршів «Оптика Бога» пропонує читачеві зазирнути всередину людської душі, віднаходячи свою власну оптику, якою можна побачити людину з її тривогами і страхами, втратами, болем, пошуками себе, потребою говорити та слухати, а головне – з глибоким прагненням любові.

Слова мають сенси, які не відразу можливо відчитати розумом. А малюнки Романи Романишин та Андрія Лесіва ховають таємниці, яких не бачить око. Якісь таємниці і знаки все-таки можна розгадати – якщо взяти червоний фільтр і подивитися через нього на малюнок. Спробуй – і побачиш несподіване.

«інколи ти просто не помічаєш
що хтось фільмує твоє життя
і ти під прицілом камери
чийогось (третього) ока
інколи з нас кепські актори
ми забуваємо ролі
переплутуємо тексти
в надії сказати ту головну
переможну фразу
і виходять слова капітуляції».