Вахтанг Кіпіані. Справа Василя Стуса

У книжці «На порозі модерного світу» проаналізовано три галицькі суспільно-політичні й культурно-інтелектуальні середовища, у діяльності яких у першій чверті ХХ ст. знаходила вияв українська консервативна думка – русофілів, християнських суспільників і Греко-католицьку церкву. Їхній консерватизм був не так цілісною ідеологією, як стилем мислення. Попри різноманітність форм і практик українського консерватизму в Галичині, історія цих середовищ проливає світло на чимало спільних дилем, які виникали у зв’язку із суспільною модернізацією краю. І далеко не всі ідеї й починання консерваторів, що з’явилися на порозі модерного світу, пройшли випробування часом. У книжці можна знайти чимало влучних спостережень про політичну культуру Галичини. До розмірковувань заохочуватимуть також наведені паралелі з історії польських, чеських, словенських і українських (наддніпрянських) консерваторів.

«Традиційні засади суспільно-політичного життя, моралі чи соціальних відносин мали особливе значення в першій чверті ХХ століття. Ця доба – переломний період в історії консерватизму і світу загалом. У випадку українських консервативних середовищ важливість цієї доби полягає в пошуку способів реагування на нові дилеми – дилеми нового, модерного світу, що стрімко проникав у всі аспекти людського існування від ідейно-світоглядних до побутових. Саме нові явища, принесені початком ХХ століття, вирішальним чином вплинули на теорію і практику досліджуваних середовищ консервативної думки. Насамперед ідеться про нові ідеології – націоналізм і соціалізм (у цьому випадку насамперед у його специфічному різновиді галицького радикалізму) та зумовлені ними суспільні зміни».