Бойчукізм і Гнилицький: як із мистецької виставки зробити книжки

Уляна Биченкова, дизайнерка видань «Бойчукізм. Проект великого стилю»* та «Реальність ілюзії. Олександр Гнилицький»**, які створені у межах видавничої серії Мистецького арсеналу з нагоди однойменних виставок, розповідає про конструктивні та візуальні особливості цих проєктів, а також про складний процес їхнього створення.

Від бажання до рішення

— Ти зробила дві книжки за двома різними проєктами, з двома різними кураторськими групами. Розкажи, як вони ставили тобі завдання у кожному випадку?

— Ці дві книжки, разом із виданнями до виставкових проєктів Мистецького арсеналу «Бієнале молодого українського мистецтва» та «Flashback. Українське медіа-мистецтво 90-х», повинні були покласти початок серії, формат якої позиціювався як «видання з нагоди виставки» — що припускає, можливо, дещо ширше чи більш змістовне, ніж просто каталог. Видання можуть включати досить багато тексту, а у візуальному змісті виходити за межі виставкового матеріалу.

Але в обох проєктах інтонація завдання залежала і від самої теми, і від бажань кураторського колективу. Видання об’єднані одним форматом, типом обкладинки, двомовністю, але містять і безліч відмінностей. Я робила їх паралельно, від дня, коли поставили завдання, до друку.

І коли тільки починала вигадувати їхні образи та устрій, це утримування в голові двох рівнозначних завдань призводило до смішних побічних ефектів: наприклад, я кілька місяців поспіль варила собі по два супи відразу, намагаючись при цьому зробити їх різними, але однаково виразно-насиченими.

Якщо говорити про різницю у завданнях, то команді «Гнилицького» хотілося «книжковості», витонченості, серйозності, змістовності.

Команді «Бойчукізму» за формою хотілося зробити те, чого ще не було в низці видань з цієї теми. Їх надихали різноманітні спецефекти друку, додаткові шари-врізки, «французькі» корінці — все те, на що українська книга ще не настільки багата, те, що так збуджує наші бідні очі, коли ми бачимо неймовірної складності продакшн, особливо в книжках з мистецтва. Так що можна сказати, що це було завдання подати матеріал не важким трагічним фоліантом, а зробити це дещо свіжішим, динамічним чином.

Якщо підсумувати, то творчість сучасного художника потрібно було подати стриманіше, а мистецтво більш історично віддаленого періоду — навпаки.

— Із чого почалася робота над дизайном? Чи був у тебе якийсь візуальний ключ до обох книжок?

— Роздумуючи над «образами книг», я відштовхувалася як від пластичних якостей матеріалу, так і від змісту, контексту. Для Гнилицького я обрала метафору «скальпель розрізає туман», яка формально втілена в низці елементів.

До «Бойчукізму» ключ я намагалася підібрати різними способами, але оскільки це було видання до виставки, яку тільки готували, а отже рішення ухвалювали більш жваво, траплялися зміни завдань, бажань та навіть назв. Обраний у результаті підхід, напевно, можна назвати «мальовничим» — книжка розділена на кольорові частини, відтінки яких відсилають до пігментів фрескового живопису.

— Як ти відбирала і структурувала матеріал? Він дуже об’ємний і різноманітний. У «Бойчукізмі» — це графіка, живопис, настінні розписи, об’єкти, архівні фото. У «Гнилицького» теж безліч жанрів, зокрема відео та кінетичні скульптури. Обидві книжки — білінгвальні. Якими формальними прийомами ти ділила книжки на розділи?

— Відбір матеріалу і змістовне структурування за розділами — це, звичайно, відповідальність кураторських груп. Але команда «Гнилицького» довірила мені компонування творів всередині великих розділів. Частини ілюстративного масиву, присвячені різним медіумам, відокремлені один від одного заставками з акциденцією.

Куратори «Бойчукізму» зіткнулися з важким завданням: матеріалу було значно більше, ніж могла вмістити одна книжка. Ми багато разів редукували склад зображень, і мені як дизайнерці було дуже шкода, що низка утилітарних творів бойчукістів не помістилася у книжці. Зошити-врізки є додатковою частиною видання: три з них містять сюжети самостійних феноменів у межах «школи бойчукізму», четверта — портрети плеяди митців.

Мені було цікаво поставити собі завдання по-різному структурувати двомовність. У «Гнилицького» обидва текстових потоки розташовані на розвороті паралельно, завдяки горизонтальному членуванню всієї книжки на дві частини, а в «Бойчукізмі» слідують одна за одною.

Принципи та елементи

— Які рішення у кольорі, ритмі, роботі з простором були принципові для кожної з книжок? Як ти працювала зі шрифтами? У «Реальності ілюзії» типографіка особливо ексцентрична. Чому в одному випадку потрібна суперобкладинка, а в іншому — дві закладки?

— Розповім докладніше про кожне з рішень.

Назва виставки, присвяченої творчості художника Олександра Гнилицького, і вона ж і назва видання — «Реальність ілюзії» задає протиставлення. Вступний текст Олесі Островської-Лютої також розповідає про непрості відносини між реальностями та ілюзіями. Наприклад, там є метафора стрічки Мебіуса, над якою я роздумувала формально і змістовно. Для рекламної кампанії виставки використовувалась мальовнича робота «СтереоКсю», де фігура дівчинки (яка занурена у воду) дублюється — мотив подвоєності.

Я тримала як образ у голові роботу Гнилицького «Русалка», героїня якої розрізає собі хвіст на дві частини вздовж — мотив розрізу. Таким чином і сформувався образ книги — дихотомічна гра «ілюзія / реальність» — де не ясно: реальність розрізає ілюзію, або ілюзія розсікає реальність.

Ця напруга реалізована у таких елементах:

• горизонтальна лінія розсікає кожну сторінку книжки, включаючи форзац і суперобкладинку, вона перерізає / перекреслює нумерацію сторінок;
• тонкість накреслення шрифту і «колючість» його засічок;
• шрифтова акциденція теж «голкова» і відсилає до оптичних ілюзій, з якими працював художник;
• зображення іноді розташовуються небезпечно близько до тексту.

У «Бойчукізмі» теж не обходиться без протиставлень. Тут кола та лінійки, як характерні елементи для архітектури того часу (та супутниці монументального мистецтва), є сусідами з архаїчними фресковими пігментами. Мотив клубка на обкладинці ніби пов’язує модерністську геометрію і тяжіння лубкової графіки до знаку, а також є метафорою слідування. Якщо дивитися у внутрішній корінець, то зошити-вставки теж утворюють ритм, як лінійки в акциденції; як і глибокі абзаци — своєрідні ритмічні виїмки у текстовому полі.

Типографічне рішення цієї книжки базується на контрасті шрифтової пари: антиква NWT Bodoni використана для набраного тексту, а Five Years Later — для акциденції. Five Years Later — це гротеск Романа Горніцкого за мотивами первісного дизайну «Футура» 20-х років, він тут важливий як паралель зі школою Баухаус, практиками якої бойчукісти цікавилися. NWT Bodoni, шрифтова форма класичної парадигми, а саме ця версія розроблена Єлєною Новосьоловою для набору довгих текстів.

Разом ці два шрифти утворюють щось на зразок формули академічність + авангард. Типографічний контраст, крім формальної й історичної образності, також міститься і в співвідношенні розмірів кеглів заголовка й основного тексту.

В якійсь мірі таке рішення ілюструє і сам суперечливий пластичний феномен бойчукізму — складні зв’язки між старими й новими естетиками, а також саму ситуацію подання цієї історії в сучасному ракурсі — академічні тексти про революційне (в сенсі перевстановлення) явище в мистецтві.

Читайте також: Український книжковий авангард від Делоне до Екстер

Зі шрифтами у «Реальності ілюзій» я, навпаки, працювала на нюансах: один розмір кеглю текстового набору та заголовка, одне накреслення, одна шрифтова гарнітура й акциденція також на її ж викривленнях. Wremena (теж авторства Романа Горніцкого) — це своєрідний реліз шрифту «Таймс», з особливо загостреними засічками. Це працює на «книжковий образ», але й «очуднює» його. Я використовую в наборі тільки одне накреслення — світле. Таке ж волосяне по товщині, як і лінія, що перетинає книжку. Акценти вирішуються за допомогою підкреслення й перекреслення, а також акциденцій — голково-витягнутих «випадків» все того ж накреслення. У наборі я використовувала «зворотні абзаци» — червоні рядки (теж небезпечно гостро) винесені з блоку.

Суперобкладинка та її відсутність — це бажання кураторських груп. У випадку з «Бойчукізмом» малося на увазі, що суперобкладинка — це підхід занадто класичний і музейний, глянцевий і пафосний, тому ми від нього відмовляємося. А для «Гнилицького» суперобкладинка має і значення додаткового об’єкта (постера), і демонструє тактильний зміст видання: шорстка текстова частина та гладенька каталожна.

Читайте також про польську візуальну книгу

А дві тонкі червоні закладки в «Бойчукізмі» використані з приводу двох великих розділів матеріалу — «Проектування стилю» і «Проектування повсякденності» — в оформленні цих розділових розворотів також присутні червоні лінійки.

— У кожної книжки своя тактильність. Як ти вибирала матеріали, зокрема й для палітурки?

— У «Гнилицького» каталожну частину вирішили відокремлено розташувати врізкою на крейдованому блоці, з обох сторін якого шорсткі текстові частини. Вони теж часом включають зображення, але, радше, на правах візуального наративу — розповіді про контекст, середовище художника.

Для «Бойчукізму» зупинилися на теплому і пухкому папері, для врізок — такий самий, але меншої щільності. Друк на ньому працює на образ фрески — фарба вбирається, зображення узагальнюється.

Обидві обкладинки в твердій тканинній палітурці. Книжки друкували і зшивали у невеликий, але відповідальній друкарні «Коло» в Дрогобичі.

Сміливість та делікатність

— У чому були головні труднощі в роботі над цими проєктом? І в самому дизайні, і в роботі з Мистецьким арсеналом, або взаємодії з підрядниками під час друку.

— Були організаційні проблеми, наприклад, проєкти затягнулися, як це часто буває. Змінювався навіть формат у найнесподіваніший момент через технічні причини: київська друкарня, що виграла початковий тендер на виробництво чотирьох книжок, виявилося, не може друкувати обраний для нової серії формат. Проте перше видання там все ж було надруковане, і всі наступні, вже готові до друку макети, ми були вимушені зменшити на 5 мм у ширину.

Наступний тендер виграла типографія «Коло». З такими неформатними вставками, як у книжці «Бойчукізм», працівники друкарні на той момент ще не стикалися, але не побоялися і спеціально розробили експериментальні ручні процеси.

— Ти досить багато займаєшся книжковим дизайном. Чим він для тебе цікавий?

— У книжковому просторі мені, в першу чергу, затишно. В інших завданнях я часто гублюся, відчуваю паніку та дезорієнтацію, а книжку мені цікаво «обживати», обирати для неї рішення зручності та виразності.

— Як ти визначаєш ступінь сміливості та свободи дизайнера в таких проєктах, коли матеріал уже є класикою та частиною історії мистецтв?

— Матеріали цих книжок мені змістовно дуже важливі та цікаві, це надихає, але й обтяжує відповідальністю. Без запитів на різні «свободи» від колективів обох проєктів я б самостійно не зважилася багато на що, напевно. Проте, мабуть, слід пам’ятати, що сміливість у дизайні — це теж відповідальність, так само як і делікатність.

*«Бойчукізм. Проект великого стилю», видання з нагоди виставки 7 грудня 2017 — 28 січня 2018, Мистецький арсенал, Україна, Київ Кураторська група: Ольга Мельник, Вікторія Величко, Ігор Оксаметний Редакторка та упорядниця: Валентина Клименко

**«Реальність ілюзії. Олександр Гнилицький», видання з нагоди виставки 23 лютого — 26 березня 2017, Мистецький арсенал, Україна, Київ Кураторська група: Олександр Соловйов, Соломія Савчук

Читайте також: Худoжники на рoзвopoтах: як Пікассo, Матісс і Далі створювали артбуки

Фото: Максим Білоусов