Іван Лучук. Антропос і бібліон

У виданні «Жіночий султанат: влада та кохання» вміщено листи представниць «Жіночого султанату» в Османській імперії, які проливають світло на стиль ведення справ і навіть їхній характер та вперше виходять друком українською мовою. Ідеться про любовне листування Хюррем (Роксолани) із чоловіком, султаном Сулейманом, та дипломатичне — з угорською королевою Ізабеллою Ягеллонкою, польським королем Сигізмундом ІІ Августом і перською принцесою Султан.

Разом з тим наведено послання наступниць Роксолани — валіде Нурбану і Сафіє, адресовані венеційському дожеві, французькій королеві Катерині Медічі й англійській — Єлизаветі І. Також перекладено листи українською валіде Кьосем та українки Хатідже Турхан (Надії), які вони писали великим візирам й іншим сановникам.

У книжці розлого висвітлено не знані досі в Україні факти з біографії цих жінок, що випливають не лише з їхнього особистого листування, а й з архівних документів Туреччини, Італії, Франції, Англії та Польщі, османських літописів і відкриттів турецьких учених. Все це дасть читачеві змогу оцінити роль та вплив жінок на державні справи і краще зрозуміти процеси, що відбувались у той час в Османській імперії та світі впродовж XVI–XVII століть.

«Роксолана ж, пишучи султанові Сулейману листи, зверталася до нього такими ніжними словами, як «світло мого життя з ангельським обличчям», «мій султане, моє найвище дерево у райському саду», «душе моєї душі, мій повелителю», «коханий повелителю», «мій любий», «моя щаслива зірко», «о мій самодержцю, мій султане», «сонце», «світло моїх очей», «лікарю моєї душі», «життя моє», «єдина надіє на цьому і тому світі», «володарю світу та вічності», «моя опора», «мій шаху»…

А підписувала їх так: «невтішна», «нещасна», «бідна рабиня». У тексті листів, страждаючи від розлуки зі султаном, називала себе «сиротиною», «безпорадною рабинею», «нещасною наложницею», «палаючою у вогні розлуки рабинею», «згорілою від вогню розлуки, з печінкою, що перетворилася на кебаб».»