Фан та інфографіка: нові формати дитячих енциклопедій

Дорослі енциклопедії схожі на академічну бібліотеку. У них все акуратно розкладено по полицях: ось тобі астрономія, он там ботаніка, а географію знайдеш за рогом. Не галасуй, зберігай спокій, будь чемним і всотуй інформацію. Стандартні дитячі енциклопедії десь такі ж, тільки кольору на корінцях книжок більше. Але, погодьтеся, здобувати у такий спосіб навіть найцікавіші знання смертельно нудно, особливо дітям.

Натомість автори книжок, які увійшли до цієї добірки, переконливо доводять: якщо трохи побавитися і похуліганити, поглянути на питання з несподіваного ракурсу, використати цікаві візуальні фішки чи взагалі перетворити розповідь про еволюцію наукових уявлень на прикольний комікс, то можна зробити процес пізнання легким, захопливим і надзвичайно цікавим.

Анатомія. Картографія людського тіла

• Жак Гішар, Сара Таверньє, Олександр Веріль. – Харків : Ранок, 2018 – 46 с.
• 6+

Автори цієї книжки вирішили об’єднати формати анатомічного і географічного атласів – і про будову та функції тіла людини розповіли мовою карт. Людський організм порівняли з великим містом, в якому кожна система органів відповідає за певні сфери його життєдіяльності або локації (кровоносна система – транспортна інфраструктура, мозок – Кремнієва долина, генетика – магазини тощо). А показали це все у форматі інфографіки. Вийшло стильно, лаконічно і досить інформативно.

«Анатомія. Картографія людського тіла» наводить базові  факти про людський організм (зі скількох кісток складається скелет, яка з них найбільша/найменша тощо) і підказує, як правильно за ним доглядати й користуватися його можливостями («мити фасад», розігрівати м’язи перед навантаженням). А ще – розвиває асоціативне мислення, використовуючи аналогії зі сфери містобудування і не тільки (система потовиділення порівнюється з клімат-контролем, період статевого дозрівання – з введенням в експлуатацію, а от хвороби, що спричинили найбільші епідемії, – з особливо небезпечними злочинцями).

Загалом ця книжка – гарна можливість у доступний і ненудний спосіб ознайомити дитину з основами анатомії. А цікаві й несподівані факти, які автори принагідно додали до базової інформації автори, зроблять цей процес знайомства ще цікавішим.

Як творити галерею

• Ондржей Хробак, Ростіслав Коричанек, Мартін Ванєк, Ян Пресс; ілюстрації Девіда Бьома, переклад Лідії Кіцили. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2018 – 62 с.
• 6+

Все, що діти хотіли б знати про галереї, але соромилися озвучити (бо ж у музеях, як відомо, треба зберігати тишу!), їм розкажуть автори цієї книжки. Розкажуть саме для того, аби діти не боялися художніх музеїв, а сприймали їх як класний, цікавий і креативний простір, в якому можна чудово і дуже по-різному провести час.

Тому вже з моменту знайомства книжка налаштовує на неформальний лад. Візуально вона абсолютно сучасна, стильна, місцями «прикоміксована», приправлена інфографікою і панорамами а-ля вімельбух, які можна годинами розглядати, вигадуючи для них свої сюжети.

Як і належить пізнавальним виданням, «Як творити галерею» чудово структурована. Окремі розділи розповідають про історію галерей,  про те, хто в них працює і за що відповідає (спойлер – окрім тітоньок в залах і зберігачів фондів там є ще й піар-менеджери, фотографи й художники-копіювальники, наприклад), про те, що робить відвідування галерей цікавішим (воркшопи, лекції, квести, перформанси тощо). Також читачів знайомлять з різними типами експонатів (від традиційних, як-от картини і скульптури, до нових, як-от перформанси й інсталяції) і розповідають, як їх правильно зберігати, дотримуючись теплового, світлового та інших режимів.

Насамкінець йдеться про різні варіанти експозицій і про те, як підготувати виставку «з нуля». Останнє – особливо цікаво, адже не лише показує діяльність галереї зсередини, а й дає змогу зрозуміти логіку її роботи. Прочитавши таку книжку, діти йтимуть в галерею, як у гості до хорошого друга, який завжди може потішити чимось цікавеньким.

До слова, ця енциклопедія юного галериста має ще й ігровий компонент. На всіх її ілюстраціях заховані відомі твори класичного і сучасного образотворчого мистецтва. Можна спробувати одразу відшукати їх усі, а якщо не вдасться – скористатися підказкою наприкінці книги (спойлер 2: зрештою мистецьким шедевром виявляться ну дуже несподівані об’єкти!).

Крутезна інфографіка. Дива архітектури

• Сара Таверньє, Олександр Веріль. – Харків : Ранок, 2018 – 46 с.
• 6+

Іще одна намальована у стилі інфографіки книжка розповідає про найвідоміші споруди світу. У ній автори зібрали 180 архітектурних шедеврів, згрупувавши їх за континентами та країнами. Стилізоване зображення кожного такого «дива» супроводжується технічними характеристиками (як-от рік спорудження, висота чи кількість кімнат, ім’я архітектора, використання особливого матеріалу тощо), а також пов’язаними з цією будівлею цікавими фактами (якщо такі є).

Позаяк архітектурні споруди, про які йдеться у книзі, згруповані за географічною ознакою, то простежити стилістику чи хронологію будівництва досить важко (поряд можуть сусідити лондонський Біг Бен і «Корнішон», перший екологічний хмарочос, споруджений уже в ХХІ столітті). Але, очевидно, автори не ставили собі завдання пояснити читачам тенденції, а, радше, хотіли показати все те різноманіття, яке існує в архітектурі.

Втім, не зовсім зрозуміло, за яким принципом було відібрано будівлі, якими представляли країну. Бо якщо з Ейфелевою вежею, скажімо, все зрозуміло, то чому «представницькі функції» від України поклали саме на Михайлівський Золотоверхий собор, наново відбудований щойно у 1999 році, не зовсім зрозуміло.

Скоріш за все, «Крутезна інфографіка» не розповість докладно про жодне з архітектурних див, але натомість зацікавить дитину дізнатися більше про «Будинок, що танцює» чи про собор Святого Стефана і, безперечно, зробить їх упізнаваними. Тож побачивши на фото зображення певного об’єкта, дитина, щонайменше, знатиме, що це.

Історія дослідження космосу: від сонячного годинника до польоту людини на Марс

• Стефані Леду, Стефан Фраттіні; ілюстрації: Джек Повельс. – К. : АРТБУКС, 2018. – 76 с.
• 6+

Сучасна дитина знає про космос більше, ніж будь-хто з дорослих п’ятсот чи навіть сто років тому. Адже космічні дослідження – це та галузь, яка найстрімкіше розвивається упродовж останніх десятиліть. Саме цій темі присвячено цю барвисту енциклопедію. Вона у хронологічному порядку ознайомлює маленьких читачів із тим, як змінювалися знання людства про космос від найдавніших часів і аж до сьогодення.

Автори книжки зробили ставку на лаконічний текст і яскраві малюнки – і не помилилися. А якщо ви сумніваєтеся, чи можна одним реченням пояснити космологічні уявлення Анаксимандра й Піфагора або трьома-чотирма – розповісти про Галлея й комету, яку назвали на його честь, то має змогу переконатися: це цілком реально. А завдяки симпатичним ілюстраціям усі ці імениті науковці перетворюються на кумедних персонажів, близьких і зрозумілих дітям.

Розповідь про дослідження і перші кроки з освоєння космосу тісно вплетена в історичний та маскультурний контекст. Тому з цієї книжки читачі дізнаються і про те, яким чином військові винаходи Третього Рейху сприяли розвитку космічних технологій, і про суперництво між США і Радянським Союзом, і про романи Жуля Верна, і фільми про селенітів і марсіан.

Є на її сторінках і та історія, яка творилася у нас на очах: посадка модуля «Філа» на поверхню відкритої українцями комети Чурюмова-Герасименка. І – найважливіше для дітей! – автори книжки дають читачам відповідь на запитання «Як стати космонавтом?» і «Як полетіти в космос?». І, зважаючи на розвиток космічного туризму, відповідь на них не зовсім тотожна.

50 дотепних запитань про лицарів із дуже серйозними відповідями

• Жан-Мішель Бію, ілюстрації: Мігель Коїмбр і Глен Шапрон. – Харків : Vivat. – 2018. – 48 с.
• 7+

50 дотепних запитань про піратів із дуже серйозними відповідями

• Жан-Мішель Бію, ілюстрації: Ксавьє Коллет, Жеральд Герле. – Харків : Vivat. – 2018. – 48 с.
• 7+

Для батьків допитливих «чомучок» ці книжки можуть стати справжнім порятунком. Адже тут зібрано найдивніші й найсмішніші запитання, які тільки можуть спасти на думку дітям: від того, де і як ходили лицарі в туалет і чи чистили пірати зуби, до того, чи тамував ром спрагу і чи міг воїн вважатися лицарем, якщо не мав коня.

Формат «питання-відповіді» – далеко не новий спосіб донести інформацію до читача. І француз  Жан-Мішель Бію залюбки використовує його у своїх енциклопедіях. Але у цих двох книжках він намагається сформулювати їх так, як це зробили б діти – віртуозні майстри несподіваних запитань.

Це дає йому змогу розповісти несподівані факти про, здавалося б, очевидні речі: скажімо, про те, чи були у піратів сім’ї й чи жінки ставали морськими розбійницями, або про те, чи існували спеціальні будинки для стареньких лицарів (хвилинка чорного гумору: автор нагадує, що з тим способом життя, який вели лицарі, мало хто з них доживав до старості).

Книжки із серії «50 дотепних запитань» мають на перший погляд, радше, розважальний, ніж пізнавальними вигляд, але якщо абстрагуватися від фанового елементу (дотепно сформульованих запитань і смішних картинок), то можна отримати непогане базове уявлення про історію і побут тих соціальних груп, про які йдеться в енциклопедіях. Так, із них діти вивчать основні елементи базового вбрання лицарів і піратів, назви різних частин фортифікаційних споруд і кораблів, ознайомляться з найцікавішими замками й піратськими суднами, а ще прочитають найзахопливіші історії про відомих лицарів і піратів.

Читайте також: Парад коміксів: новинки на українському ринку