Ірена Карпа та Гаська Шиян – коротше, автобіографізм

Добрі новини з Аральського моря. Ірена Карпа – Київ: Книголав, 2019

За спиною. Гаська Шиян – Харків: Фабула, 2019

Цієї весни вийшло два романи, про які хочеться говорити в парі. Тут є очевидні подібні пункти: головні героїні з України, на яких звалюється купа проблем, Париж і секс. Але цікавіше порівнювати ті теми, які зачіпають обидві письменниці, та кардинальна відмінність їхніх поглядів помітна вже під час читання. Звісно, мова про «За спиною» Гаськи Шиян та «Добрі новини з Аральського моря» Ірени Карпи. Чітко по пунктах про те, чому ці схожі романи такі різні.

Головна героїня «За спиною» веде внутрішній монолог зі своїм хлопцем. Його мобілізували в АТО. Він – не відмазався, вона – не розуміє чому. Добра третина книжки є суцільною «сповіддю» коханому: це сум, що переходить у злість, щоденна рутина й ненадруковані смс. Але адресат поступово відходить у дедалі щільніший туман, а героїня залишається з монологом, якому не потрібен слухач.

Ірена Карпа натомість пише роман-квартет: авторка розповідає історії чотирьох українок, які живуть у Парижі. Колишня феменка Маша, ревнива матір Рита, терористка Хлоя та інфантильна Богдана – у цій палітрі «Добрих новин з Аральського моря» вгадується яскравість (якщо не епатажність) і попередніх Карпиних героїнь. 

Сюжетність

Якщо вже почали з сюжету, чому б не розібратися детальніше. Роман Гаськи Шиян не страждає на турбулентність, у ньому – будні звичайної львів’янки: робота, волонтерство, подекуди оргії з похміллям у наслідку. Найбільша динаміка відбувається в голові емоційно нестабільної Марти. Єдине, що зачіпає ще з анотації – це книжка про війну на Сході без війни. Авторці вдається побудувати такий каркас сюжету, щоб показати емоційний стан тих, хто залишився у містах, максимально віддалених від воєнних дій.

А от чотири дівчини Ірени Карпи проходять усі можливі пертурбації життя: їх кидає з бідності в Астон Мартіни, вони розстрілюють людей і вирощують дітей. Героїні, не зупиняючись, перебувають у постійній подорожі. Увесь роман надзвичайно кінематографічний, тут кожен абзац претензійно ненудний – але саме таке перманентне здивування впродовж 600 сторінок і втомлює. Градус напруги в історії не змінюється – він постійно високий. Тобто у «Добрих новинах з Аральського моря» немає затишшя, без якого немає й саспенсу. А отже, усі ці пилипи з конопель просто не спрацьовують.

Читайте також: Карпа: Люди самі настільки круті, що мені немає сенсу щось про них вигадувати

Психологічність

Зрозуміло, що Гаська Шиян від початку робила ставку на внутрішній сюжет своєї героїні. І зміна емоційного стану жінки, хлопець якої пішов на війну, – це те, за чим справді хочеться стежити. Від депресивної апатії (сьогодні встала з ліжка – уже перемога) до ревнощів чи відчуття провини (за те, що не сумує за коханим як слід) і банального бажання розслабитися. Тут немає претензії на потік свідомості, а наркотичний тріп авторка описує з позиції спостерігачки – таке уникнення ускладнених форм робить текст простішим для сприйняття.

На противагу повсюдній культурній богемі у книжках, Гаська Шиян розповідає про нову богему – програмістів, буденність яких виявляється не менш розпусною, але більш заможною. Її герої – своєрідні міленіали, і саме в їхні голови вона прагне зазирнути.

Життя Маші, Рити, Хлої та Богдани сповнені тригерів, які могли б відгукнутися яскравою емоційною реакцією. Вони проходять через голод, терплять знущання чоловіка-алкоголіка, ідуть у «ФЕМЕН» урешті-решт. Але все залишається на рівні «подразника» – запам’ятовується саме він, а не внутрішній відгук дівчат.

Цікаво, що психологічні портрети героїнь перетікають з одного в інший – таким чином кожна рано чи пізно впадає в істерику, прагне самодостатності чи згорає від ревнощів. З одного боку, це така собі данина жіночій солідарності – мовляв, усі ми розуміємо одна одну. З іншого, усі карпівські персонажки страшенно одноманітні, а їхня реакція на подію набагато більш передбачувана, аніж подія, що цю реакцію провокує.

Читайте також: Синдром Сердешної Оксани: страждання в українській літературі

Еротичність та сексуальність

Ще в попередній книжці «Hunt, Doctor, Hunt» у Гаськи Шиян не виникало проблем із переконливістю еротичної прози. Ця авторка вміє писати так, що навіть опис зовнішності перехожого чи колежанки збуджує читача. Тут дія знову залишається розфокусованою: сцени сексу є, вони яскраві й витончені, але письменницю набагато більше цікавить рефлексія героїні на них. Тому в романі секс також працює на доповнення характерів персонажів: як маркер інакшості, відкритості чи самопрощення.

У «Добрих новинах з Аральського моря» секс мало чим відрізняється від будь-яких інших дій персонажок – це грає не більшу роль, ніж їхні прийоми їжі чи сон. Ці сцени здебільшого брутальні й доволі передбачувані. Відвертість і непристойність могли шокувати українських читачів у 2000-х, але зараз така кількість схожих сцен сексу просто знуджує. Хоча один епізод усе ж заслуговує на увагу. Одна з героїнь зі своїм коханим домовляються про експеримент і запрошують знайому дівчину бути третьою в ліжку. У результаті експериментаторка відчуває заздрість до красивішої подруги, не може вгамувати ревнощі й залишається на самоті зі своїм болем. І це чи не найпотужніший емоційно момент у романі – хоча й новаторським його не назвеш (на LiveLib, наприклад, є добірка з 72 книжок про любов утрьох).

Автобіографічність

Як би не фантазували авторки, ці тексти тяжіють до автобіографічних, місцями звертаючи у річище феміністичної прози. У Ірени Карпи чітко вгадуються роздуми про еміграцію й різні позиції щодо цього – після Євромайдану сама авторка переїхала до Франції. Автофікшн Гаська Шиян більше використовує в думках Марти, що перегукуються з висловлюваннями самої письменниці в публічному просторі. Українська традиція автобіографічної прози 2000-х чимось нагадує популярні відеоблоги: до кожної ситуації та емоції навряд відчуватимеш емпатію, але одне з п’яти обов’язково влучить. Саме тому цю прозу так добре читати в підлітковому віці – нарешті відчуваєш розуміння, хай навіть від незнайомої ліричної героїні.

Щодо фемінізму, який повсякчас зачіпають обидві авторки, сюжет та ідея «За спиною» і «Добрих новин з Аральського моря» ніби мали б говорити самі за себе.

Героїня Марти загалом відображає основні феміністичні заклики: і шлях до самодостатності, і протидію стереотипам. Натомість чотири персонажки Ірени Карпи впадають у чоловіконенависництво, а їхні партнери рано чи пізно виявляються тотальними мудаками. Такий собі зворотний сексизм. Можливо, саме ця однобока критика від чотирьох нібито різних героїнь із різним бекграундом зумовлює меншу емпатію; а можливо – недостатня психологічна мотивація такої відрази. 

Так склалося, що на полиці «жіночої літератури» може стояти і сімейна сага, і детектив, і будь-який жанр узагалі. За визначенням – це книжки, які написали жінки для жінок. І упередження до такої літератури виникало спершу через те, що в ХІХ столітті жінки взагалі не повинні були працювати (а в тогочасній Великій Британії жінки вже починали заробляти письменництвом). Пізніше, у ХХ столітті, жінки стали повсюдно працювати (оскільки чоловіки майже все століття воювали). Для відпочинку після робочого дня видавці штампували фастфуд – масову літературу про любов. Звідси й зверхність до так званої жіночої літератури. Сьогодні цей термін потроху виходить з ужитку: якось незручно говорити про низькопробність написаної жінками прози після «Польових досліджень з українського сексу» Оксани Забужко чи поезії Катерини Калитко.

Читайте також уривок з нового рому Ірени Карпи

Виходить, що «За спиною» – вартісний роман про цивільну людину в часи війни. До того ж це жіноча проза, що нівелює упередження щодо цього словосполучення: вона не обмежена романтичними стосунками чи конкретними цільовими читачами. Що важливо, Гаська Шиян мислить і про маскулінність в контексті війни також – а це вже набагато ширша аудиторія, ніж у канонічних книжок у рожевих обкладинках. У Ірени Карпи, натомість, така динаміка в монтажі сюжету, що на роман цілком може звернути увагу кінематограф; або принаймні на лінію однієї з дівчат (Хлої-терористки з відвертим ПТСРом, наприклад). Екранізація могла б розбавити одноманітність характерів й акцентуватися на епатажі – тоді «Добрі новини з Аральського моря» заграли б іншими барвами.

Тож ці два романи схожі масивними темами, які порушують авторки; вони перегукуються французькою атмосферою: туристичний Париж, спекотний Південь, лінива богемність; і тут дійсно центральними персонажками є жінки у звичайних щоденних обставинах. Різниця між книжками в тому, що Гасьці Шиян удається за межі цієї формули вийти, а Карпа залишається її заручницею.

Читайте також: Паризькі штуки, плинність і сплінність у поезії Павла Матюші