Кароль Пєкарський про кінець книжок та майбутнє читання

Програмний директор Medialab Katowice, спеціаліст з візуалізації даних, автор книжки «Культура даних. Алгоритми, що посилюють увагу» Кароль Пєкарський побував на Книжковому Арсеналі в Києві. У програмі «Booking the Future» від British Council в межах проекту Culture Bridges він розповів про свої погляди на майбутнє книжок і специфіку поведінки сучасних читачів.

Усі, хто живе в сучасному суспільстві, чули про прихід цифрової епохи, дефіцит уваги, надмір інформації. І, живучи в таку епоху, ми проголошуємо смерть книги. Принаймні цифрові технології мали б спричинити до кінця книги. Водночас ми спостерігаємо, що деякі книжки продаються мільйонними тиражами, книжкові фестивалі процвітають, а люди досі звертаються до книжок і читають їх. То чи правда ми можемо говорити про занепад і кінець книги?  

Насправді, ми вже багато разів проходили крізь такі ситуації. Винайдення кіно не знищило театр, телебачення не знищило кіно, поява інтернету (можливо на жаль) не відволікла людей від телебачення. Єдине, що ми можемо зараз констатувати, що зараз, в епоху інтернету й інформаційного насичення, ми більше боремося за увагу нашого читача. Конкуренція за увагу читача стає більш жорсткою.

Інформаційне перенасичення

2008 року відомий журналіст Ніколас Карр опублікував статтю, яка називалася «Чи робить Google нас тупішими?», яка пізніше переросла у книжку. Він говорив, що коли ми читаємо з екрана, коли ми читаємо короткі тексти, які зазвичай розміщуються в інтернеті, то структура нашого мозку починає перебудовуватись. Наші нервові зв’язки утворюються інакше. Ми втрачаємо фокус, ми втрачаємо здатність концентруватися, і ми більше не можемо читати довгі тексти.

Але проблема з цією теорією полягала в тому, що ті когнітивні дослідження, до яких апелює Ніколас Карр, ще перебувають на дуже ранньому етапі дослідження. Тож про цю теорію багато дискутували. Навіть когнітивісти, які підтримали цю ідею і зацікавилися нею, вступили в дебати навколо цієї теорії, вони апелювали до іншої думки. Якщо вже наш мозок і нервові зв’язки такі гнучкі, щоби змінюватися за кілька днів чи місяців під впливом читання коротших текстів, то чому б їм не змінитися назад за читанням довших і вдумливіших текстів?

Перенасичення інформацією лякало не лише людей ХХ-ХХІ століть. У час Ренесансу джерелом цього перенасичення інформації було відкриття нових світів, перевідкриття стародавніх текстів, а також поява й поширення друкованої літератури.

Зараз гуманітарії турбуються про посилення так званих нових медіа, але ще в епоху Відродження люди, які знали про весь навколишній світ ще менше, ніж ми сьогодні, були залякані відкриттями нових світів і територій. Що відбувалося? Люди шукали способи керувати цією інформацією та передозуванням. Вони створювали своєрідні записники, що складаються з цитат з усієї інформації.

Якщо ви викладач і ви переживаєте що ваші учні багато копіпастять, ви маєте знати, що ці технологію вигадали ще в ХVI столітті. І якщо зараз нам здається, що книжка є чимось святим і непорушним, то читачі в ХVI столітті писали на берегах книжок, використовували ножиці, щоб вирізати потрібні їм цитати з книжок. А якщо ви переживаєте через сильну позицію Вікіпедії, вам так само треба пам’ятати, що у ХVIII столітті існували інтелектуали, яких суспільство критикувало за те, що вони не пишуть оригінальні книжки, а просто створюють енциклопедії.

І всі сучасні стратегії, які ми використовуємо, щоб боротися з перенасиченням інформації були винайдені фактично в епоху відродження й просвітництво. На цю тему є дуже хороша книжка «Забагато треба дізнатися» Енн Блер («Too Much to Know»).

Тож висновок цієї частини такий. У нас є певна кількість хибних уявлень про читання. І перше із них полягає в уявленні, що раніше люди читали більш сконцентровано. Також ми думаємо, що книга не еволюціювала від моменту своєї появи, що також хибно. І ми так само припускаємо, що культура і знання не можуть існувати без друкованої книги.

Моніторинг Medialab Katowice

Ми поводили моніторинг різноманітних культурних подій, які відбувалися в нашому місті, і зробили корисні висновки про те, як використовувати дані соціальних мереж.

80% з 4000 опитаних людей, що відвідують культурні події в Катовіце – користувачі Facebook. Соціальні мережі та персональні рекомендації – найпопулярніше джерело, з якого люди дізнаються про культурні події.

Ми створили інструмент, за допомогою якого можна перевірити статистику вашої фейсбуку сторінки, якщо ви культурна інституція Катовіци, проаналізувати найбільш вдалий пост, дізнатися, коли публікувати пости, щоб у вас було найбільше охоплення. І ви можете порівняти свої результати з результатами інших інституцій.

Бази даних vs. наратив

Фільми й серіали зараз на піку популярності. Тобто є щось таке в розповіданні історій, що ми цінуємо. Історії, які зараз з’являються, часто називають прокрутковими (scrolling) історіями. І ми намагаємося створювати історію, яка стоїть за даними, візуалізувати їх.

Дослідник Лев Манович говорить, що масив даних – це нова форма культури, така ж як театр, фільм або книжка. І він говорить, що бази даних і наратив є природними ворогами. Вони конкурують за одну територію людської культури. Кожна з них хоче мати ексклюзивне право надавати нашому світові значення. І ми використовуємо обидві ці форми, щоб надати нашому світові значення. Бо люди розповідають історії, які є лінійними, щоб подолати перенасичення інформації.

Якщо ви працюєте з новими відео та інфовізуалізацією даних, перед вами є виклик. Бо ваша візуалізація і робота з великою кількістю даних не дає вам пояснення, вона дає інструмент для подальшого відтворення історії й дослідження. Часто візуалізації показують багато даних, але зображають дані, з якими користувачі не можуть чи не хочуть взаємодіяти. Є статистика, що читачі The New York Times взаємодіють лише з 10-15% графіків і візуалізацій на сайті. Тому так важливо знайти спосіб написати історію, щоб зацікавити й залучити читача. Мені подобаються проекти, які показують, як можна поєднати дані та наратив. Вони базують історії на даних.

Ми досі продовжуємо читати. Але тепер ми читаємо в дещо інший спосіб. Ми використовуємо наші очі, але залучаємо також інші чуття. Ми використовуємо дотик, вуха ми по-різному сприймаємо інформацію. Сучасна культура й читання більш багатовимірні.

Повертаючись до питання, чи ми читаємо більше чи менше, ось результат дослідження серед польських читачів. Воно показує, що люди, які читають онлайн новини (30%), так само читаю щонайменше одну книжку на рік. А коли ви подивитесь на людей, які мають за основне джерело інформації радіо та телебачення, то більшість із них фактично не читають книжки. Це дослідження може нам показати, що радіо та телебачення досі є більшим конкурентом для книжки, ніж нові медіа.

Інша проблема, пов’язана із тим, що всі ці інструменти більше спрямовані на тих людей, які вже мають певні знання і знають, як послуговуватись ними. Тобто якщо ви вже знаєте англійську, ви маєте доступ до ще більшої кількості знань. Але якщо ваші традиційні навички сприйняття інформації недостатньо розвинені, це означає, що пізнавальні сайти навряд будуть вам корисні.

Сценарії майбутньої взаємодії з книжками

Я трохи розчарований, що нам досі не вдалося створити версію гіперкниги. Навіть попри те, що зараз розвивається і починає процвітати ніша електронної літератури, це досі дуже нішовий напрям. Ми знаємо, що електроні читалки будуть набувати все білої популярності. Але дослідження читацької аудиторії показує, що лише 7% читачів у Польщі контактували з електронними книжками або аудіокнижками. І частка ринку електронних книжок на польському книжковому ринку складає лише 5%. Що означає, що є ще дуже багато простору, який можна зайняти. Так само очевидно, що процес читання стає більш публічним.

Раніше це була доволі приватна процедура, яка відбувалася у вас дома або в тихому приватному місці. А зараз, коли ми використовуємо різноманітні електронні читалки, магазини електронних книжок або послуговуємося сервісами рекомендацій для читання, ми залишаємо читацький слід. І цей слід аналізують для того, щоб створювати нові продукти й нові рекомендації.

Так само розвивається й інший напрямок, який називається курованою мережею. Зараз, маючи величезну кількість інформації навколо, ми намагаємось спиратися на думку авторитетів, наших друзів, визнаних експертів, щоб знайти в цьому потоці інформації саме ту книжку, яку нам захочеться прочитати. Маршалл Маклуен якось казав, що коли медіум втрачає своє основне значення, він стає об’єктом мистецтва. І це можна проілюструвати хорошим прикладом: вінілові записи зараз стали дуже популярними як форма мистецтва. Вініл спочатку витіснили з ринку, але тепер він повертається як об’єкт мистецтва, як щось дуже витончене. І зараз те саме відбувається з книжками.

Книжки, які видаються обмеженими накладами, дуже красиві мистецькі книжки, якісно надруковані фотокнижки, сувенірні книжки, – це все почало відновлюватися. Але це так само призводить до великої фрагментації ринку. Тому проектні видавництва чи самвидав стають сьогодні все більш популярними. Зараз у Польщі видається набагато більше різноманітних видань, ніж 10 років тому. Але видавці не отримують таких прибутків, як отримували раніше. І ми бачимо, що зараз стало менше книжок художньої літератури й більше літератури професійного спрямування. І її продають у спеціалізованих книгарнях. У Польщі ми бачимо, що великі книжкові мережі зараз занепадають, а спеціалізовані книгарні процвітають. Мені здається, це пов’язано із тим, що книжка сьогодні стає частиною життєвого стилю.

Ви ходите до книгарень, щоб поспілкуватися й познайомитися з іншими людьми, щоб просто гарно провести час. Зараз книгарні й бібліотеки стають великими культурними центрами.

І, ще один феномен, люди повертаються до повільного читання, вони намагаються читати довші тексти, щоб певним чином відключитися від інформаційного перенасичення.

Але є ще одна проблема з усім тим, про що я говорив. Усе це добре, але добре лише для людей середнього класу, яким комфортно приходити на фестивалі, які можуть собі дозволити купувати вінілові записи. Але якщо ми знов повернемось до статистики, то зможемо побачити, що лише 38% поляків читають книжки. І освітній рівень тут навіть не є основним визначальним фактором. Тому що набагато важливішим є те, з ким ви проводите свій час, у якому середовищі ви живете. І тому, мені здається, якщо ви хочете, щоб все більше людей читало, не треба так сильно акцентуватися на збереженні друкованої книжки, а можливо, навпаки сконцентруватися на тому, щоб усе більше залучати різноманітну аудиторію до читання, використовуючи різноманітні технології, апелюючи до різних середовищ.

Читайте також: Французька панорама останніх видавничих трендів Жана-Гі Буена

Фото: Книжковий Арсенал