Книгарня «Палатка»: «Книжки, що цікаві, у першу чергу, нам самим»

Книгарень стає все більше. На цих вихідних у Києві офіційно відкрився книжковий магазин «Палатка». Й не просто відкрився, а й відразу запустив серію публічних заходів із локальними культурними діячами у сфері книговидання та літератури. Про те, якими мають бути книжкові магазини, чого не вистачає українському ринку та чим «Палатка» відрізнятиметься від інших книгарень, говоримо з засновником нової культурної точки на карті Києва — Олегом Шовенком.

Зміни читацьких практик у цьому нашому інтернеті

— Мені сподобалось, що ти ж філософ за освітою?

— Так, є таке. Тут також працює моя однокурсниця, але вона релігієзнавець.

— Чи перебуває концепція читання десь у філософській літературі, філософському баченні? Чи говорять про це як про окремий концепт хтось з філософів?

— Звичайно є. Наприклад, у Ролана Барта: сприйняття тексту може відбуватися або в режимі задоволення, або в режимі сприйняття концепцій. Це якщо коротко.

— Як ти зараз бачиш зміну читацьких практик людей? Чи  з’являються якісь нові підходи до читання?

 — Я не можу сказати, що у мене є якась вибірка людей, за якими я спостерігаю, й читацька практика яких змінюється. Ми бачимо, що змінюються носії тексту. У суспільстві панує думка про те, що, наприклад, спочатку були глиняні таблички, потім сувої папірусу, потім рукописні книжки, фоліанти, а ще згодом друкові видання. Потім з’явився електронний носій. Тобто існує якесь уявлення про процес еволюції та прогресу.

Мені здається, що зараз сучасне суспільство має відійти від цієї концепції, адже кожен носій виконує свою окрему функцію. Ми вибираємо, що нам потрібно від читання, і враховуючи це обираємо носій.

Я відкрив магазин з паперовими книжками, тому що, мені здається, для них все ще є місце у сучасному світі, і це попри те, що я сам дуже багато читаю з електронних носіїв.

Я не лудит, маю підписку на Bookmate і все таке. Мені просто здається, що є такі книжки, які немає сенсу робити не паперовими.

Але є й такі, що можуть бути лише електронними, наприклад, енциклопедії чи підручники. Я думаю, що Коли вони зароджувалися в кінці XVIII століття, то вийшли паперовими лише через те, що тоді не було інтернету. Успіх Вікіпедії — яскравий тому приклад.

— Є така думка, що ти начитуєшся до якогось певного періоду, а потім розумієш, що тобі вже нічого нецікаво. Чи ти вже дійшов до цього періоду, чи ти вважаєш, що це неможливо?

— Мені здається, це дуже суб’єктивна річ, може й немає такого періоду. Ви ж читаєте фейсбук кожен день? Іще ж не начитались. Ну, я точно читаю ще. Увесь час, поки існує стрічка новин, — і не начитався ще. Музику слухаю — і не наслухався. Це просто як харчування, тільки медіа-товар. Може, пропаде якийсь драйв, щоби знайти якого-небудь чергового Маркіза де Сада або Антонена Арто, або авангардний роман… Просто закінчуються авангардні романи. Але там просто починається інше вимірювання сприйняття тексту.

— Наприклад?

— Ну, важко сказати. Потрібен інший аналіз. Просто можна отримати драйв від чогось нового, а можна отримати задоволення від того, що ви впізнаєте які-небудь референси, якісь цитати, алюзії. На цій зацікавленості, мені здається, професійна філософія і працює. Академічна. Інакше б люди цією крючкотворчістю не займалися.

— Наскільки зараз читання присутнє у повсякденні сучасної людини?

— Мені здається, що сучасна людина читає набагато більше за своїх попередників. У рази більше, але так само й в рази менш якісно.

Мені здається, що як і з будь-яким іншим медіа-контентом, з книжками, літературою й текстами відбувається зміна в сторону зменшення концентрації, зменшення часу, яке виділяється на читання, на вивчення якоїсь концепції. Це відбувається хоча б через те, що сучасні медіа на 10 матеріалів зазвичай подають один лонгрід на пів години, і це, напевно, максимум. Таких матеріалів пишеться дуже мало, бо людина не готова виділити пів години на читання. Більшість лонгрідів не дочитується далі 70%.

— Як ти гадаєш, чи цей лонгрід дочитають  до кінця?

— Я думаю, що такі інтерв’ю навряд чи дочитують до кінця. Вони великі, занудні, тут говорять про якісь малозрозумілі широкому загалу речі.  Хоча, можливо, на Читомо й дочитують, адже це спеціалізований ресурс.

Рандомно вибирати і не помилитися

— Мені здається, кожне започаткування якоїсь справи — це бачення якоїсь проблеми і намагання вирішити її. Як у твоєму випадку, чи бачив ти якусь проблему?

— Я думаю, що намагаюся вирішити досить просту проблему. Просто створити книжковий магазин, в якому буде література, яку можна рандомно собі вибрати й не помилитися у своєму виборі. В тому сенсі, що тут немає книжок типу «Як заробити мільйон» чи «Усі таємниці схуднення».

— В Західній Європі зараз дуже багато авторських книгарень. Вони формулюють якийсь попит, інше бачення. Тому що книжок випускається дуже багато у світі, тож читач дуже розгублений, не знає куди піти, а авторські книгарні завдяки тому, що у них такий кваліфікований персонал, допомагають обрати саме ті книжки, які його цікавлять. Що ти на це скажеш?

— Не впевнений, що це називається авторським книжковим магазином. Просто є якесь кураторство, і все. Не бачу в цьому нічого незвичайного.

Я не книжковий торговець в душі, я просто вирішив цим зайнятися, тому що мені здається, що такого не вистачає.

— Так, це зовсім інша сфера, комерція. Тобто ми можемо обирати і читати — це одна річ, а намагатися продати і якось прорахувати бюджет — інша. Чи продумував ти ці питання?

— У мене є ще й економічна освіта й досвід у цьому всьому. Це не було для мене великою проблемою, бо це насправді доволі малий бізнес, оберт невеликий, і мені здається, що все буде добре, особливо за показниками продажів, які у нас вже є.

— Чому тоді в інших книжкових магазинів, авторських, які є в Україні, не все так добре?

— Не знаю, може, вони просто ніколи не займалися продажами? А може, не все в них так і погано?

Те, що цікаво, у першу чергу, нам самим

— А які книжки у вашій книгарні? Розкажи про асортимент, які взагалі видання представлені, як ти їх обирав, які, можливо, видавництва?

— З українських я, в першу чергу, намагався представити ті видавництва, які дотримуються високих стандартів типографіки і дизайну. На мою думку, це видавництва «Родовід», «Основи», «Медуза Publishing», Видавництво центру Довженка, «Дух і Літера», а також нове та молоде видавництво «IST Publishing». Наразі це все з того, що я хотів би бачити в себе. Інші видавництва, на мій погляд, роблять або видання для широкого вжитку, або якісь дуже суперечливі речі.

— Купівля книжок здійснюється перш за все за її предметом та тематикою. Про що книжки у твоїй крамниці, яка твоя аудиторія, на яку ти орієнтуєшся?

— Є деякі теми, які я намагаюся розкривати широко, бо відчуваю, що вони не достатньо представлені у книгарнях, які я зустрічав. Це книжки про мистецтво, кіно та кураторство, урбаністику, дизайн тощо. Також присутня букіністика. Ми збираємо по можливості те, що цікаво у першу чергу нам самим.

Наша аудиторія – працівники креативних індустрій. Це якщо говорити широко. Це продакшн, медіа, реклама, дизайн. Архітектори, звичайно ж. Ті, хто потребує знань не тільки у конкретній вузькій царині, але й в більш широкому спектрі.

Дизайнер стільця повинен знати, які бувають люди за зростом та вагою, чим вони займаються на цьому стільці, вивчити їхню поведінку. Архітектор повинен знати, чому галерея всередині має виглядати так, а не інакше, які кімнати й якого розміру повинні в ній бути, а потом вже розробляти її проект. Архітектура — це не прикрашання, це розробка життєдіяльності.

 «Ще щось» у книгарні

— Наскільки ти переробляв щось у просторі, чи наскільки він вже був таким, як зараз?

— У цього простору є достатньо серйозна історія. Власниця придбала його для галереї, але це було досить давно. Будинок було зведено 1998-му році, а галерея тут була вже на початку 2000-х. Потім тут був офіс однієї продакшн-агенції, яке займалося створенням відео. Після того тут розмістився шоурум бренду Litkovskaya, а потім і салон манікюру. Не впевнений, що я сказав усе у правильному порядку. Ну а тепер — книгарня. Це приміщення, звісно, заточене під галерею. Місце тихе й відразу хочеться тут щось купити.

Деякі меблі ми робили на замовлення: тумби, стелажі; деякі купували, бо встигнути за місяць все зробити було нелегко. Я був у Парижі, там дуже багато дуже класних книжкових магазинів, я просто звідти надсилав референси моєму другу і архітектору Максиму Попову й ми потім це проектували.

— Зараз книжковий магазин такого формату мав би бути ще чимось.

— Так, він, власне, і є не просто книжковим магазином. «Ще щось» перебуває на етапі підготовки. Коли ви до нас зайшли ми саме займалися дегустацією чаю.

Зараз людині для того, щоби обрати книжку, потрібен певний час. Це можна зробити за чашкою чаю та кексом. Ми намагалися обрати для нашої кухні щось незвичайне та особливе. Ось чай — ми знайшли в Instagram дівчинку (@ecoshyk), яка збирає його з якихось неймовірних інгредієнтів. В цьому чаї тільки рододендрон, відомий як Саган Дайля, а там, он, синій стоїть в ньому лаванда й щось ще. Ми навіть здивувалися, що чай буває такого кольору. Щоправда, він має дуже сильний заспокійливий вплив, ось я вже його напився й мені вже трохи складно давати інтерв’ю.

Ще, ми все ж прогнулися під систему й завели кавомашину, адже в Києві дійсно дуже багато людей п’ють каву. Я і сам її п’ю постійно.

Їжу ми будемо замовляти. Недалеко є веганське кафе «Shankara», осінню будемо замовляти там суп. Я думаю, що тут можна робити обіди. Тут і офіси поряд. Цим можна привернути увагу людей, які читають, але ще не знають, що варто прочитати саме цю книжку. І кекси ми замовляємо у соціальній пекарні «Good Bread from Good People», які влаштовують до себе (і взагалі) на роботу людей з ментальною інвалідністю. Я захоплююсь їх діяльністю і їх кексами, вони дійсно дуже смачні.

— Що ви ще плануєте? Простір великий, тут реально може щось відбуватися.

— Так, у серпні у нас офіційне відкриття, а до цього був pre-opening. У нас дещо додасться: приїздять торшери, можливо щось зробимо з підлогою. Доставимо ще декілька стелажів, доробимо пару полиць.

Словом, дрібні доопрацювання. В першу чергу, ми анонсуємо публічну програму, public-talk з якимись локальними діячами книжкової справи.

І кіноклуб, і, можливо, ще щось.  Тут буде достатньо затишна атмосфера, бо зараз у нас є лише 20 сидячих місць.

— Крім того, щоб продавати книги і бути місцем + «ще щось», чим ви власне стаєте і будете, чи думали ви про інтернет-торгівлю, замовлення? Чи це окрема якась галузь і навіщо в це лізти?

— Так. Ми думали про інтернет. Є два шляхи просування продукту: діджитал і фізичний носій. Можна робити такий магазин, можна діджитал. Насправді, в плані інвестицій, це коштує однаково: зробити хороший діджитал-магазин чи хороший фізичний магазин. Але оскільки ми продаємо саме такі книжки, мені здалося логічним зробити ось такий магазин.

Але я думаю, що ми будемо в перспективі розширюватись і туди.

— Що плануєте ще?

— Видавництво, звісно ж.

— А чому видавництво?

— Я ще не знаю, але я б не робив книгарню, якби не хотів відкрити видавництво.

— Ну, видавництво і книжковий магазин — це різні речі. Дві великі окремі галузі.

— Це, швидше, закриття виробничого циклу. Знаєте, як підприємства повного циклу? Це коли є металургійний завод, у нього є кар’єр, де видобувається руда, потім є гірничо-збагачувальний комбінат, де вона збагачується. І потім металургійний завод, а потім у них є порт, і вона відвозить кудись, експортується. Така ж ситуація і в книжковому бізнесі. Книжковий магазин, де товари реалізуються, видавництво, автори, редактори, дизайнери.

— Чого бракує українському книжковому ринку?

— Про книжковий ринок України можна сказати так: «чего не хватишься, ничего нет». Нема, буквально, серії пристойного покетбука, який не викинеш потім, який не будеш читати через силу. Просто дуже поганий книжковий дизайн. Дуже низька якість перекладів. Дуже погана якість редактури. Ясна річ, це впирається в економічну складову, тому що дуже мало платять дизайнерам, редакторам. Дійсно смішні гонорари. У порівнянні, скажімо, з Польщею чи Росією. Велика частина видавництв дійсно цікавих книг, як ось, наприклад, «Міста для людей» Яна Гейла, видаються буквально як мінімум на 50% за грантові гроші точно.

— У світі усе так само. Хороші видання фінансуються за допомогою грантів, державних проектів. Є ринок, щоб продати Шекспіра, якого купують і будуть купувати, а є якісь наукові речі, наприклад, які ніколи не будуть комерційно успішними.

— Не знаю, як у світі, але мені здається, що це ситуація в будь-якому випадку нездорова, бо бізнес так не може функціонувати.

Якщо щось не продається — це значить, що воно нікому не потрібно.

В цьому відношенні у мене англосаксонське таке сприйняття. Тому що це якесь будівництво соціалізму навіть без попереднього капіталізму. Якщо книги ніхто не купує, то навіщо це робити. Суспільство має голосувати буквально гривнею за те, щоб ці книги видавалися.

— Ти говорив про те, що проблеми із редагуванням, перекладом, дизайном… А навіщо дизайн взагалі, якщо ми говоримо про якесь довге читання, заглиблення у текст. Можна заглибитися без візуальної складової.

— Є дуже багато книг, де текстовий блок просто на всю сторінку, мало не вилазить з неї, або просто занадто великий. Така проста річ — робити відступи знизу в книгах, щоб, тримаючи її великим пальцем, читач не псував книгу. Проста річ в книжковому дизайні, але це, ясна річ, здорожує книгу. Відповідно текст розширюється на набагато більшу кількість сторінок. Це маленький крок для книжкового дизайну, великий крок для людства.

Або простий вибір не робити «кльові кольорові» обкладинки мало не з колонами якимись. Мені здається, більшість обкладинок в наших видавництвах можна порівняти за красою з заскленими балконами, якщо чесно. Не знаю, чому видавці не роблять вибір на користь простих обкладинок. Ну, зробіть просту обкладинку. Напиши назву, автора, свій логотип помісти, просто зроби це красивим шрифтом і колір вибери якийсь непоганий. Не треба робити його надзвичайним.

Той, хто продає

— Я вже говорила про персонал. Про те, що, знову ж таки, у нас нещодавно були лекції про продаж книг, і дуже велика роль відводиться персоналу. Тобто наскільки він досвідчений, наскільки може порадити, підказати. Чи ти думав над цим питань, добираючи собі працівників?

— Так, звичайно. Я підбирав людей, які, в першу чергу, не тільки мали досвід в торгівлі, але й просто мають відповідну гуманітарну освіту.

У мене працює філолог-германіст, релігієзнавець, художник-графік і цілий кандидат культурологічних наук. Ну і я – філософ. Ось така команда.

— Можливо, є якісь ідеї щодо того, як бути маркетингово успішним?

— Ну, мабуть, якщо вони у мене є, я не буду ними ділитися в інтерв’ю, ха-ха. Мені здається це найочевидніше: реклама на Facebook, поп-апи на фестивалях. Це і гроші приносить, і популярність, контакти з покупцями. Знову ж таки, робота зі ЗМІ.

Ми вже брали участь у Кураж-базарі, потім на відкритті виставки у просторі AkT, а осінню плануємо літературний Кураж, Принт-фест в IZONE. Така участь приносить не лише заробіток, а контакти й взаємодію з новою аудиторією.

Адреса книгарні «Палатка»: Бехтерівський провулок, 14
Графік роботи: з 11:00 до 21:00 кожен день, окрім понеділка

Фото: Євгенія Перуцька