Meridian Poltava: [поза]літературний вимір

8-10 червня у Полтаві відбувся перший Міжнародний поетичний фестиваль «Meridian Poltava», у якому взяли участь письменники, журналісти та перекладачі з України, Швеції, Німеччини та Великобританії. У межах фестивалю пройшло 23 заходи у 16 локаціях.

«Meridian Poltava» спільно організували ініціативна група «Meridian Czernowitz», ініціативна група «Meridian Poltava» (Олександр Ткаченко, Юлія Козіна, Костянтин Калюжний, Олександра Приткова та Сергій Макаренко), а також 25 волонтерів. Фестиваль відбувся за підтримки Полтавської ОДА та Полтавської обласної ради, Посольства Швеції в Україні, Open Society Foundation в кооперації з OSIFE.

Темою «Meridian Poltava» стала Полтавська битва 1709 року. Ця подія – частина української та шведської національної історії. Для деяких закордонних гостей фестивалю російсько-шведська війна стала також частиною історії їхніх родин. Зокрема, шведська фотомисткиня Єва Стакельберг під час урочистого відкриття фестивалю пригадала історію власного пра-пра-пра-пра-прадідуся, який був генералом і брав участь у Полтавській битві на боці шведського короля: «Його взяли у російський полон, де він провів дванадцять років… Уявляєте, моя дорога сюди тривала 300 років!»

Шведська поетка Агнета Плейель перед початком читань на полі Полтавської битви, розповіла, що із цим місцем у неї пов’язані неоднозначні відчуття: «З одного боку, я приїхала, щоб читати свої поезії, спілкуватися, дізнатися більше про Україну, а з другого – я знаю, що мої предки не повернулися з Полтавської битви. Можливо, хтось із них загинув саме там, де я стою».

Дональд Бустрьом, шведський письменник, автор 14 книжок, серед яких чільне місце займає «Енциклопедія кави», підкреслив визначальну роль поразки в Полтавській битві у становленні сучасної Швеції: «Полтавська битва стала рубіконом для Швеції. Нею закінчилися двісті років шведської експансії. Ця поразка змінила обличчя Швеції й відкрила країні двері до нових можливостей, а також перетворила Швецію з мілітарної держави на країну, яка найбільше у світі любить каву. Король Швеції Карл тікав з поля битви через Туреччину і привіз на свою Батьківщину… каву. Можливо, якби Швеція перемогла, то король привіз би до Швеції… горілку. І сьогодні це була б інша Швеція». Як резюмував Ігор Померанцев, український поет-емігрант: «Дорогі шведські гості, вітаю вас із поразкою! Перемога за вами!»

Камеран Худур, перший секретар Посольства Швеції в Україні, розмірковуючи про українсько-шведські дипломатичні взаємини, сказав: «Я не думаю, що наші предки могли уявити, що через три століття після Полтавської битви, ми зберемося тут на шведсько-українському поетичному фестивалі, який сприяє нашому порозумінню, допомагає створити шлях взаємодії на основі спільних інтересів і рухатися вперед».

Поезія [після] війни

«Культура потрібна всім. Література потрібна всім. Можливо, особливо гостро вона необхідна в часи війни. І вона – це те, що нас всіх об’єднує», – зазначає Сергій Жадан.

Близько половини програми фестивалю «Meridian Poltava» склали поетичні читання знаних українських та шведських авторів. Тексти в оригіналі та перекладі читали Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Галина Крук, Ірина Цілик, Андрій Любка, Євгенія Люба, Міріам Драгіна (Україна), Ігор Померанцев (Великобританія/Україна), Мальте Перссон, Агнета Плейель, Елізабет Х’юрт, Інгрід Калленбек (Швеція), а також перекладач Лев Грицюк.

Під час читань автори обговорювали наслідки Полтавської битви з позиції сьогодення та звернули увагу на зміну культурної парадигми під час сучасної війни. Зокрема, поет і журналіст радіо «Свобода» Ігор Померанцев, порівнюючи вірші поетів, присвячені війнам минулого, із сучасними творами, відзначив, що поети імперської та радянської доби особливу увагу приділяли змалюванню ворога, наділяючи його різноманітними негативними рисами. Натомість, сучасні автори формують якісно нову поетику.

«Коли почалася російсько-українська війна, у мене змінилася оптика. Я відчув і зрозумів інакше усі вірші, написані про війну», – відзначив Померанцев. Митець насичує власні тексти чужими цитатами, часто полемізує з авторами попередніх епох, критикує їхнє бачення ворога як когось зовнішнього, недружнього, протиставляючи йому образ «братнього ворога» гібридної війни.

Новітня «Енеїда» Андруховича

Окрім Полтавської битви на Meridian Poltava говорили й про класика української літератури Івана Котляревського. Саме йому був присвячений мультимедійний проект-вистава Ольги Михайлюк «Безкінечна подорож, або Енеїда». Автором тексту і виконавцем став Юрій Андрухович, який додав до «Енеїди» фрагменти біографії автора, історичні нариси, а також власні тексти, написані на мотив «Енеїди».

Під час дійства перед глядачами одразу постав Котляревський/Андрухович – батько нової української літератури/живий класик – автор першої бурлескно-травестійної поеми/Патріарх Бу-Ба-Бу. Андрухович, перевтілюючись у Котляревського (або біографа Котляревського) під звуки гітари (Марк Токар) на тлі полтавських пейзажів за столом зі старим свічником читав текст. Андрухович читав тексти під сюрреалістичний візуальний супровід (vj-група CUBE) та електронну музику (Віктор Новожилов), або був лише другим голосом, коли текст звучав у записі.

«Безкінечна подорож, або Енеїда» чергує уривки, що стилістично пов’язують нас із кінцем XVIII – початком ХІХ століття (звучить акустична музика, на екран проектуються ескізи та картини відповідної доби, Юрій Андрухович читає текст, сидячи за столом) – «добою Котляревського», та уривки, що стилістично поєднані з сучасністю (електронна музика, сюрреалістичний візуальний ряд) – «добою Андруховича». Кульмінація перформансу відбувається, коли Марк Токар, який за сюжетом був залучений лише у «добі Котляревського» (грав на акустичній гітарі), несподівано для глядачів виконує пластичну імпровізацію у «добі Андруховича».

Попри фрагментарну структуру, перформанс вийшов досить цілісним (струнка сюжетна лінія біографії автора розгортається паралельно з подорожами Енея). Присутність у дійстві Патріарха Бу-Ба-Бу додавало ще одну сюжетну лінію, пов’язану із ранньою творчістю автора.

Якщо перформанси Бу-Ба-Бу були викликами, провокаціями, то «Безкінечна подорож, або Енеїда» – утвердження належності Юрія Андруховича до першорядних постатей літературного канону (на рівні з Котляревським). Хоча, безумовно, і цей проект провокує, але, переважно, до філософських роздумів.

Ампута[ція]

Документальний фільм Ігоря Померанцева та Лідії Стародубцевої «Ампутація» зібрав глядачів у кінотеатрі «Wizoria Колос». Стрічка поєднує поезії Ігоря Померанцева із циклу «Ампута» з історіями ветеранів АТО, які, внаслідок поранень, отриманих під час бойових дій, втратили кінцівки. Як відзначив німецький журналіст Борис Райтшустер, цей фільм – дуже правдивий і щемливий, без купюр показує наслідки російської агресії на Сході України: «Важливо, щоб якомога більше людей за кордоном побачили цей фільм. Після його перегляду жоден не зможе заперечувати той факт, що війна в Україні є».

«Цим фільмом я подав свій голос проти війни й проти агресорів, бо у війнах винні, перш за все, агресори. Хтось може заперечити мені, мовляв, у війнах винні політики. Ні! Це Росія напала на Україну! Це російські війська на Донбасі, а не українські – в Ростовській області. Це – речі, про які варто казати. Я також переконаний, що митці повинні якось реагувати на події у світі. Говорити про це мовою мистецтва. Гібридна війна складається з багатьох елементів: інформаційна війна, конвенціональна війна… І митець, відповідно до цих подій обирає нову, гібридну, мову. У цьому сенсі фільм «Ампутація» – авангардний, модерний, сучасний. Там присутній поет, звучать вірші поруч з бідою… У фільмі ми з Лідією Стародубцевою намагалися показати відмінність сучасної війни від Першої та Другої Світової: ця війна інакша і потребує іншої художньої мови, іншого художнього осмислення», – говорить Ігор Померанцев.

Музейні колізії

Серед найбільш обговорюваних подій «Meridian Poltava» – досить гостра реакція знаної української письменниці Оксани Забужко на екскурсію Музеєм історії Полтавської битви, яка відбулася у межах фестивалю.

Під час читань на полі Полтавської битви, письменниця зауважила, що, «несподівано для себе на п’ятому році війни в Україні, потрапила у музей чужої війни», де українською та англійською мовами розповідали про «славу російської зброї» та велич Петра І.

«Коли я вийшла з цього музею, в голові мені лунала фраза: «росіяни звільняли від шведів Фінляндію» триста років тому. І ця фраза звучить у музеї тоді, коли п’ятий рік росіяни звільняють від нас наш Донбас», – прокоментувала Оксана Забужко.

Вона також додала, що, на жаль, ім’я Івана Мазепи звучало 5-6 разів, натомість ім’я Петра – 50-60.

Натомість співробітники музею після читань взяли слово і відзначили, що, на жаль, не змогли у значно скорочену екскурсію втиснути всю історію Полтавської битви. Дискусія продовжилася наступного дня на Літературному вечорі Оксани Забужко, оскільки одне із питань, які поставили глядачі, стосувалося Музею історії Полтавської битви.

«Це не тільки проблема одного музею. Це проблема того, як взагалі українці вчаться бачити світову історію з точки зору своїх українських національних інтересів. Нам більше ніж сто років […] вся оця колоніальна історія (і російська імперська, і радянська) представляла українців сировиною для чужих імперій. Відповідно [діяв] і музей, який був заснований ще в імперський період, музей, який в радянський період підтримував ту саму російську імперську точку зору на Полтавську битву, яка зробила Росію імперією. […] Чого мені бракувало, якщо говорити конкретно про полтавський музей? Мені набридло на своїй землі святкувати перемоги чужих царів», – зазначила письменниця.

Також Забужко наголосила, що у Музеї історії Полтавської битви хочеться почути українську точку зору.

«Не виправдання Мазепи за його союзи. Ні. Я хочу почути про політику Мазепи. Я хочу почути про проект Мазепи. Зрештою, я хочу почути про долю всієї мазепиної еміграції. Це – перша українська політична еміграція до європейських країн. […] Так само мені цікавий сам Мазепин план. […] Натомість мені показують 64 зображення Петра в різних ракурсах, позах, профілях, анфасах, розповідають, кому він замовляв портрети… А ще Микола II відвідав цей музей! «Радость то какая! Праздник то какой, Господи!» Тобто, розумієте, йдеться про вихід з матриці. Йдеться про зміну оптики… І над цим треба працювати!», – прокоментувала Оксана Забужко.

Під час поетичних читань, дискусій, презентацій та публічних виступів у межах фестивалю була порушена ціла низка гострих соціально-політичних тем, а гості «Meridian Poltava» (яких цього року було близько 7000) мали можливість поспілкуватися з письменниками, журналістами, політичними та культурними діячами першого ешелону. Наразі фестиваль отримав низку схвальних відгуків громадськості.

«Чудовий фестиваль! Неймовірні поети! Прекрасні організатори! Треба, щоб фестивалі такого рівня у Полтаві проводили частіше! Щоб запрошували поетів, художників, музикантів! Тоді б культурне життя у місті вирувало!», – поділилася своїми враженнями Тамара Іванівна, вчителька української мови та літератури.

«Фестиваль був дуже класно організований і проведений, від фандрейзингу (що дозволило зробити вільним вхід на всі заходи) до волонтерської підтримки місцевого творчого об’єднання Magnum Opus і все це під культурним брендом Meridian, що не вперше виходить за межі Чернівців і впевнено рухається в напрямку Meridian Ukraine! Звісно, поява титульних українських авторів у Решетилівці та Полтаві – це події, які ще довго обговорюватимуть. Зустріч з авторами, які міняють ландшафт української культури для багатьох — здійснення давніх мрій! Я сподіваюся на те, що фестиваль матиме тривалі наслідки. Буде прикро, якщо замість дискусії про наративи музею Полтавської битви залишиться тільки переконані учасники поляризованих груп», – говорить Микола Леонович, поет і дизайнер, полтавець.

Як зазначив президент літературної корпорації «Meridian Czernowitz» Святослав Померанцев, метою фестивалю, власне, і було «повернути Полтаву на культурну мапу Європи». А проте, це складно зробити за три фестивальні дні, тож організатори планують провести «Meridian Poltava» ще й наступного року.

Фото: Meridian Poltava