Нічого не пізно і нічого не рано: про що розповідають підліткові романи

Булінг, дружба, перші стосунки, секс та самогубство — такі теми часто можна зустріти на сторінках вітчизняних підліткових романів. Якщо сучасні батьки можуть побоюватись книжок з матюками, то сучасні підлітки прагнуть читати про гострі теми стосунків та дорослішання. Про те, яким має бути підлітковий роман, про що говорити запізно, а про що дуже вчасно розмовляли під час Book Forum автори та експерти з підліткової літератури Анастасія Левкова, Ольга Купріян, Анастасія Нікуліна, Тетяна Стус та Сергій Гридін.

Літературна критикиня, письменниця, літературознавиця, координатор проєкту підтримки дитячого читання BaraBooka. Простір української дитячої книги, авторка підліткових романів «Солоні поцілунки», «Щоденник Лоли» та інших.

Я думала, що пишу прозу для віку 14+, бо головній героїні в «Солоних поцілунках» 14 років. Проте насправді треба трохи знижувати вік. Зараз моя читацька аудиторія — це 11-13 років. 16-річним уже пізно розповідати про підліткові речі.

Якось у мене був величезний скандал через те, що в «Щоденнику Лоли», це друга моя підліткова книжка, було слово «попісяти». Потім ці ж люди побачили, що там є ще дві сторінки описів підліткового сексу і сказали, що це страшна книжка. 

У цих описах я свідомо не вжила жодної назви органів. Як критикиня підліткової дитячої літератури, я знала, що мені прилетить, якщо напишу будь-яку назву. Це теж зображає те, як мислять підлітки. Ми самі себе цензуруємо. Щоденник — це дуже інтимне письмо, спосіб донести глибинні переживання від А до Я. Коли підліток сам себе цензурує в щоденнику, це теж про щось свідчить.

Коли я готувала огляд підліткових книжок про секс, то знайомилася зі статистикою. Вгадайте, коли діти вперше бачать порно в інтернеті? Це приблизно 6-8 років. У цьому віці дитина перший раз стикається з ситуацією, коли вона бачить не дуже незнайомий процес, можливо навіть процес, який шокує. Ми ж не знаємо про те, чи з нею в сім’ї обговорюють такі речі, скоріш за все їй не пояснили, що це таке. Потім підлітки вже спеціально дивляться порно, але воно не дає їм реалістичної картини. Література дає геть інші досвіди емоційного проживання тих самих процесів. 

У мене була дилема. Знаючи, що у дівчини був перший секс у віці 15 років, коли це ще протизаконно, я вирішила все ж таки описати цей процес. Вік сексуальної згоди у нас – це 16 років.

Перший досвід – дуже емоційно заряджений. І якщо підлітки будуть мати уявлення про нього або з романтичних книжок, або з порно, їм треба давати щось середнє.

Мені ніхто не підсовував таких книжок, а шкода. В часи, коли моя мама читала дуже відверті книжки, я теж сама їх тихенько читала. Також я знала батьківську ничку з  блоками «Б» з «Интересной газеты», це був блок «Еротика». Підлітки знайдуть де почитати, навіть якщо ми їм не дамо книжки.

Читайте також: Що радять читати зірки серіалу «Школа» і що приховує «Щоденник Лоли»

Літературознавиця, журналістка, авторка підліткового роману «Старшокласниця. Першокурсниця».

Роман «Старшокласниця. Першокурсниця» я писала орієнтуючись суто на підлітків, але спочатку він розійшовся серед дорослих. Це тому, що книжка про початок двотисячних, про переживання юнацтва у ті часи. Виходить, що мої ровесники знайшли там себе. А вже потім, майже через рік після виходу книжки, я стала отримувати відгуки молодших читачів, власне тих, для кого я писала. Це було дуже приємно. 

Книжка вийшла вже два з половиною роки тому, а нещодавно я отримала в приват повідомлення від дівчини з маленького містечка Гнівань Вінницької області. Вона мені написала про те, що переходить до 10-го класу, що в неї ДЦП, а ця книжка її надихає. Це надзвичайно приємно, отримувати відгуки від тих, для кого ти пишеш. 

Якщо говорити про тему тілесності, то читачу, який не дозрів до певного тексту, з яким ніколи не говорили про тілесні речі (чи він сам ніколи відверто не говорив про це), може просто не сподобатись відверта книжка. Звичайно є питання форми. Ми хочемо, щоб було красиво. А красиво часто буває з натяками на щось. Якщо йдеться про підлітків, я вважаю, що варто договорювати, а не натякати. Недоговорювання — це красиво, але це не дуже здорово. 

Читайте також: «Старшокласниця. Першокурсниця»: роман-мадленка з присмаком 2000-х

Письменниця, авторка романів «Сіль для моря, або Білий Кит», «Зграя», «Завірюха» та інших.

У видавництві кілька моїх книг маркуються як «Книжкова полиця підлітка», але в мене більше дорослої аудиторії, ніж підліткової. Підлітки теж приходять, але спочатку були дорослі. Вони реально кайфували від цих книжок. Як на мене – це круто, коли дорослого можна повернути у підлітковий вік. Також це додатковий контакт для батьків. Вони беруть книжки для родинного читання, щоб бути в темі й розуміти, що відбувається у підлітковому світі.

Моя перша сольна книга «Сіль для моря» акцентувалася на складній тематиці самогубства. Звісно, я була готова до негативних реакцій, але ніхто мене сильно ні в чому так і не звинуватив. У цій історії я свідомо дала позитивний фінал. Через деякий час після видання, мені написала 14-річна дівчина, яка подякувала за книгу, бо вона могла зробити дуже велику помилку. Я розумію, що гепі-енди не усім подобаються, але, як на мене, у кожній гостросоціальній книзі у фіналі повинна бути надія.

Я з дитинства граю у футбол. Зараз на полі біля мого дому найчастіше грають хлопці від 6 до 13 років. Вгадайте, у якому віці найбільше матюкаються, коли йде мат-перемат буквально з одним нормальним словом? Від 5 до 6 років. Старші ж, навпаки, контролюють себе, вони більше вже відчувають відповідальність. Але якщо це буде дитяча книга про футбол – у ній ненормативну лексику скорше за все засудять. Хоча вартувало б вийти на футбольне поле і послухати, як прототипи героїв реально спілкуються між собою. Один «мудак» у тексті не зробить для них жодної біди.

Українським авторам нерідко закидають, ніби вони пропагують насильство, секс в недозволеному віці, булінг та самогубство. Але діти вільно читають закордонних письменників, які транслюють усе це в набагато більшому обсязі. Варто відрізняти пропаганду від опису. Я за те, щоб однозначно про все говорити, бо сьогодні неможливо залишитися осторонь будь-якої теми. Ти заходиш в Google і знаходиш все, що хочеш. Тому насправді табу, як таких, у літературі зараз немає.

До прикладу, у моїй «Зграї» не було опису сексу. Була лише одна фраза, цитую: «На сімнадцятиріччя дівчини вони стали близькі не лише душею, а й тілом». Виявилося, цього досить, щоб одна з читачок згодом сказала, що таку книжку вона не дозволить читати своїй 14-річній доньці, тому що вона пропагує секс до повноліття. У книжках справді часом бачать тільки те, що хочуть побачити.

Поетеса, авторка дитячих книжок, літературна критикиня, редакторка, керівниця проєкту підтримки дитячого читання BaraBooka.

Ці книжки про граничні досвіди. Наприклад, книжка Наталі Ясіновської «Українка по-американськи». Це більш лайт-повість для віку 10-11 років. Її новизна полягає у розповіді про те, як адаптується дівчина-підліток, родина якої виїхала в Америку кілька років тому. Відбувається адаптація у складний підлітковий період, так само розвивається і її чуттєвий досвід. Це приклад легкої історії, тому що тут йдеться лише про зачатки романтичних стосунків. Про таке читати ніколи не пізно.

Я не пуританка, я сама вживаю матюки в потрібних ситуаціях. Але як педагог та дитячий психолог, я все-таки себе зупиняю. Я думала про те, що треба зробити, щоб нецензурна лексика не виглядала демонстративно. Тому у книжці Саші Камінської «Не кажи нікому» ці матюки закреслені нервово-підлітковим почерком. Ми з видавництвом «Ранок» це зробили для того, щоб умовний комітет з цензури не прийшов і не забрав весь наклад цієї книжки. На початку звичайно є попередження, якщо ви боїтесь матюків, то поки що відкладіть цю книжку. Насправді це більше попередження для батьків.

У цьому жанрі нічого не пізно, і нічого не рано. Пересторога про те, чи готовий я дати відверту книжку дитині, стосується довіри до неї, до самостійного формування світогляду.

Ми часто не знаємо, на які питання підлітки шукають відповіді. Найвідвертіші питання вони ховають десь дуже глибоко всередині себе. Ймовірність того, що 14-річний хлопець у своєму підлітковому товаристві вже почув багато історій, дуже велика. Такі історії, як у книжці «Руки розбійника» Гайнріх Фінн-Олє, блукають серед гострих чуттєвих підлітків, і вони вже точно про це або говорили, або будуть говорити. Тому я за те, щоб довіряти дитині.

Підліткова література також може стати допомогою для дорослих. Наприклад, коли ми соромимось самі про щось сказати дітям, ми можемо підсунути їм книжку. 

Читайте також: Тетяна Стус: «Немає універсальних дітей-читачів»

Дитячий письменник, автор підліткових романів «Дорослі зненацька», «Незрозумілі», «Не такий» та інших.

Аудиторія моїх книжок має вік 14+. Але на зустрічах я спілкуюся з мамами, і виявляється, що 10-річна дитина прочитала книжку й все зрозуміла. Потім я спілкуюсь з іншої мамою, а її 15-річна дитина також прочитала і сказала, що це якась туфта. Тому кожен текст знайде свого читача, а кожен читач знайде свою книжку та свій період, коли вона буде йому необхідна. 

Історія, описана в «Дорослих зненацька», це розповідь про підліткове кохання, яке закінчилось вагітністю дівчини. Виявилося, що хлопцю треба брати на себе відповідальність, що не тільки дівчина винна у тому, як у нас зазвичай буває. У мене особисто була така історія. Я хрестив дитину в 16 років і став кумом свого 16-річного однокласника та його 15-річної дружини. Я так довго виношував цю історію в собі, що нарешті вирішив написати. 

Бачили ви б мене в класі шостому чи сьомому. Я був набагато нижчий та ширший. Якщо людина відрізняється від решти, навіть надмірною вагою, вона вже не така. Коли я писав книжку «Не такий», у мене була головна мета – показати те, яким чином людина має контактувати з суспільством: чи їй варто ставати такою, як усі, чи варто щось зробити для того, щоби її почали сприймати так, як абсолютно рівноправного члена суспільства. 

У мене також є книжка про підліткове самогубство. Вона має позитивний кінець. Я намагався показати, що вихід є завжди. Єдина ситуація, в якій немає виходу, коли тебе вже прикопали та посипали землею.

Бували ситуації, коли спершу батьки прочитали мої книжки, а потмі закривали їх у сейфі. А дітям сказали, що ви отримаєте їх через два-три роки, коли станете дорослими. Тому я раджу підліткам спочатку тихенько прочитати книжку, а потім вже давати на ознайомлення батькам.

Читайте також: Територія young adult: що читати, коли набридли Діккенс і Чіпка з волами