Новелізації: на благенькій линві між кіно і літературою

Українське книговидання довго тримало оборону проти нашестя новелізацій із Заходу. Практика використовувати, замість обкладинок плакати до фільмів закріпилася давно, а ось книжок, написаних за мотивами кіно, остерігалися.

Разом із тим, за останні кілька років вітчизняні видавництва почали знайомити читачів з різноманітними кіноадаптаціями: «День незалежності. Відродження» та «Валеріан» від «КМ-Букс», «Чужий» від «КСД» і оригінальний сценарій  «Фантастичні звірі і де їх шукати» від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Виникають закономірні питання: що це за жанр такий? На кого він розрахований? Як це читати (і чи взагалі потрібно)?

Жанр новелізація з’явився ще на світанку кінематографу. Так, одним із перших звукових фільмів, який трансформували у літературний формат, був «Кінг Конг» 1933 року. Тривалий час новелізація залишалася єдиним способом ще раз пережити емоції, подаровані походом у кіно, адже фільми спершу показували в кінотеатрі, а потім, відверто кажучи, — ніде. Жанр залишався шалено популярним до початку 1970-их.

Звісно, поява домашнього телебачення змусила його трохи здати позиції, але безмежне бажання глядача зазирнути за куліси допомогло йому втриматися на плаву. Справа в тому, що кіноадаптації ніколи не були просто транскрипцією того, що відбувалося на екрані. Потреба продати той самий матеріал на іншій медіаплатформі змушувала творців наповнювати його ексклюзивним контентом: нотатками режисера, вирізаними сценами, початковими концепт-артами.

Оскільки такі книжки виходили майже одночасно з фільмами (а іноді й на кілька тижнів раніше), їх доводилося писати паралельно зі зйомками. Тобто автори отримували початковий сценарій, який у процесі роботи над фільмом міг змінитися, що часом призводило до курйозних результатів. Наприклад, Алан Дін Фостер на замовлення Джорджа Лукаса написав у 1978 році роман «Уламок ока розуму», який мав заповнити сюжетні прогалини між фільмами «Нова надія» та «Імперія завдає удару у відповідь».

Найімовірніше, сам режисер іще не знав, що Люк та Лея — родичі, що вже казати про автора роману, тому стосунки між персонажами носять невловимо інцестуальний характер. Власне, новелізації «Зоряних воєн» — найпопулярніші у сегменті: на сьогоднішній день продано понад 125 мільйонів примірників. Звісно, до цього числа входять також усі романи, написані в межах франшизи, але навіть коли йдеться про книжки, які створені винятково на фільмах, ситуація видається більш ніж привабливою для видавців — принаймні західних: 1-2% з тих, хто подивився фільм, точно купить книжку. Такі тиражі навіть не снилися топовим вітчизняним письменникам.

Цікаво спостерігати за еволюцією, яку пережила новелізація від свого виникнення й до сьогодні. Зараз це невіддільна частина маркетингової кампанії з просування фільму на масовий ринок на рівні з фігурками, пеналами та ланч-боксами. Дуже часто студія навмисно не повідомляє всі деталі у фільмі, аби залишалася інформація, якою можна було б спекулювати, підживлюючи інтерес фанатів до книжкового продукту. Оскільки комерція сочиться з кожної сторінки, дуже складно сприймати такі книжки як літературу — звідси й цілком зрозуміле зверхнє ставлення до новелізацій. Зрештою, буклет у кінотеатрі з цікавими фактами про фільм також ніхто літературою не вважає. Однак, не все так трагічно: коміксам же якось вдалося вийти за рамки барвистих картинок для дітей. Питання, як завжди, у якості роботи та зусиллях виконавців.

«Рижий» жах із далекого космосу

Чужий. Алан Фостер / переклад з англійської Юрія Єфремова. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2018. – 240 с.

Алан Дін Фостер — мастодонт новелізацій. Письменник-фантаст, чиєму перу належать літературні адаптації мало не всіх фантастичних фільмів останніх 35 років. «Зоряні війни», «Зоряний шлях», «Щось»… Простіше назвати кінокартини, до яких він не причетний. Письменник зазначав, що мав зробити власну режисерську версію з необмеженим бюджетом, — і це було весело. «Чужого» можна назвати класичною новелізацією. Вона вийшла 1979 року, ледь не через місяць після прем’єри фільму. До 2003 року, коли Ріддлі Скотт випустив режисерську версію, саме це видання було неоціненним джерелом інформації про ксеноморфів. Книжка неабияк зацікавить тих, хто хоче побачити, як створювався, виростав і змінювався «Чужий» — як фільм, так і сам монстр. Так, замість гладенького, блискучого гада із грудей першої жертви виривається щось шипасте і кігтисте.

У романі історія про космічного монстра, що методично вбиває членів екіпажу вантажного судна «Ностромо», обросла новими невідомими з фільму подробицями. Майже кожен діалог в книжці довший та детальніший, ніж у фільмі, а там, де кіно дозволяє собі монтажну склейку, Фостер детально розписує хронологію подій. Такий підхід не може не потішити затятих фанатів, але навіть вони змушені визнати, що новелізація майже у всьому програє фільму.

Алан Дін Фостер, на противагу Рідлі Скотту, не використовує усіх доступних йому засобів. Тут немає ані складних поетичних образів, ані важких душевних переживань загнаних у пастку людей. Лише суха констатація того, що у відсіку «B» темно, а в інженерному відділенні — ще й  гаряче та страшно.

Біда видання в тому, що американський автор не може дати собі ради із саспенсом, а український перекладач — із самим текстом. Книжка рясніє росіянізмами, недолугими, калькованими з англійської мови граматичними формами та активними дієприкметниками із суфіксами –уч/–юч, –ач/–яч. Тут «резинові щупальця» легко можуть вхопити «жовто-рижого кота» за хвіст і потягти до себе, як «тряпчану» ляльку. Поганий переклад може зіпсувати геніальний оригінал, але максимально прості у стилістичному аспекті книжки він просто знищує. «Чужий» Алана Діна Фостера, на жаль, належить до другої когорти.

«Валеріан»: пастка «Зоряних Воєн»

Валеріан і місто тисячі планет. Крісті Голден / переклад з англійської Олега Грицаєнка. – Київ: КМ-БУКС, 2017. – 272 с.

Французький режисер Люк Бессон з дитинства захоплювався коміксами, а найбільше його вразили пригоди просторово-часових агентів з 27 століття Валеріана і Лорелін. Комікс П’єра Крістена й Жана-Клода Мезьєра, що з’явився 1967 року, став золотим стандартом космічної опери і вплинув як на самого Люка Бессона (чого вартий хоча б «П’ятий елемент»), так і на Джорджа Лукаса, який, щиро кажучи, просто вкрав у «Валеріана» низку ідей.

Фільм Люка Бессона «Валеріан і місто тисячі планет» вийшов на екрани влітку 2017 року. Хоч у його першооснові лежить феномен французької культури та й сам режисер — француз, через орієнтацію на американський ринок стрічку знято англійською, а головні ролі виконують англомовні актори. Те саме стосується і новелізації: її написала Крісті Голден, що прославилася літературними адаптаціями «Кредо вбивці», «Зоряних воєн» та «Варкрафту». Ця книжка перебуває в програшному становищі порівняно з новелізацією «Чужого», адже історія про космічну почвару стала культовою, а фільм Люка Бессона, незважаючи на рекордний для Франції бюджет, був абсолютним провалом. Попри розкішну візіонерську атмосферу, події показано зовсім недоладно, а сюжет відверто провисає.

Новелізація створювалася під наглядом режисера, але, як не дивно, виявилася кращою за фільм, ні на крок не відступивши від основного сюжету. Письменниця цілком адекватно розповідає показану на екрані історію, водночас детально зосереджуючись на внутрішньому світі, думках персонажів та їхньому минулому (власне, заради цього і варто читати книжку, якщо «Валеріан» хоча б трохи зацікавив, але категорично не сподобався у форматі фільму).

Окрім того, у романі глибше продемонстровано розвиток стосунків між людством та іншими расами, що мешкають у космосі, подано їхні назви й описи. Українське видання можна було б назвати цілком стравним пляжним чтивом для шанувальників історій а-ля «Зоряні війни», якби до його редагування поставилися ретельніше: регулярні росіянізми, кілька одруків на сторінку й «будь ласка» через дефіс суттєво псують  враження.

Фантастичні гроші і де їх шукати

Фантастичні звірі і де їх шукати. Оригінальний сценарій. Джоан Ролінґ / переклад з англійської Віктора Морозова. – Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2017. – 288 с.

Чи знала молода та бідна вчителька англійської мови Джоан Ролінґ, чим завершиться її мандрівка переповненим потягом із Манчестера в Лондон? Чи знала вона, що придумана нею там історія про «хлопчика, що вижив» зробить її багатою та шалено популярною? Певно, що ні. Так само навряд чи усвідомлювала вона, як важко їй буде творити, коли ця історія закінчиться. Не замислювалася, що зловісна тінь золотого тільця нависатиме над її музою. З одного боку помітно, як Ролінґ прагне писати щось нове, кардинально відмінне від попереднього («Випадкова вакансія», серія детективних романів про Корморана Страйка), але світ Гаррі Поттера надто привабливий, щоб про нього можна було забути.

Казки, довідники, підручники, п’єси… У всьому цьому, наче в голосі Дейзі з «Великого Ґетсбі», вчувається дзвін монет. «Фантастичні звірі і де їх шукати. Оригінальний сценарій» — остання ланка довжелезного ланцюга, що тягнеться аж з 1999 року, коли Гаррі Поттер вперше спробував відкрити свій новий агресивно-зубатий підручник. Вже через два роки схвильовані фанати франшизи мали змогу прочитати, що саме ховалося під обкладинкою цієї книжки, а у 2016-му вони побачили історію про її автора — Ньюта Скамандера, що виявився втягнутим у боротьбу проти зловісного Ґелерта Ґріндельвальда (радісний писк наповнив усі кінотеатри світу).

Цьому кіносценарію пощастило значно більше, ніж новелізаціям «Чужого» та «Валеріана». По-перше, як оригінальне видання, так і українське — справжній витвір мистецтва. Вишукані внутрішні ілюстрації, приємний папір, елегантна палітурка та суперобкладинка із золотим тисненням. Книжкою неможливо не замилуватися. По-друге, читання також принесе втіху, бо Віктор Морозов завжди викладається на повну, навіть коли перекладає звичайний кіносценарій.

Книжка знову допомагає спраглому фанату побачити процес створення улюбленого фільму. Так, мешканцям Нью-Йорка цікаво порівнювати локації, які згадуються на сторінках сценарію, з тими, що показані у фільмі, — вони не завжди збігаються. Легкі сюжетні відмінності також наявні: наприклад, у книжці чітко сказано, що обскурус вбив не тільки прийомну матір Креденція Мері-Лу, а і його сестру Честицію (у фільмі її доля більш туманна). Якщо ж говорити про історію в цілому, то вона, попри засилля фан-сервісу (чудові звірики впливають радше не на сюжет, а на бюджет глядачів/читачів, які захочуть купити собі всі їхні фігурки), абсолютно мила та ностальгійна. Повернення в світ Гаррі Поттера виявилося вдалим.

Новелізації та кіносценарії є потужною та, основне, важливою частиною сучасної культури. Ігнорувати їх безглуздо. Разом із тим існує низка проблем, що не дають їм дихати на повні груди і звільнитися від тавра другорядності. Чомусь комерційність таких проектів миттєво означає, що до їхнього створення не потрібно докладати зусиль. Студії часто наймають посередніх авторів, а вітчизняні видавці вкрай економлять на редакторах («Фантастичні звірі» — щасливий виняток, що підтверджує правило). Проблема не у вторинності, адже екранізації, які є похідними від книжок, снобізму майже не викликають. Справа, радше, у майстерності: новелізації досі чекають на свого Алана Мура.