Ще розмовляємо про мистецтво: 5 книжок про арт-простір для дітей

Як розмовляти з дітьми про мистецтво? Мистецтвознавиця Франсуаза Барб-Ґалль написала не одну книжку на цю тему. Її видання в українському перекладі добре показують, як краще відвідувати з дітьми музеї та роздивлятися картини так, щоб це було цікаво й плідно. Але популярні книжки Барб-Ґалль торкаються питань образотворчого мистецтва, а як щодо музики, балету, театру?

Ми зібрали 5 книжок, які серйозно поставилися до дитячого сприйняття мистецтва та перших кроків у різних мистецьких практиках. Без зайвого пафосу і з гарним ігровим елементом вони допомагають дітям відкрити для себе арт-простір.

Оксана Лущевська. Безхвоста

ілюстрації Яни Гавриш. – Харків: Віват, 2018. – 63 с.

Насправді між театральними репетиціями найвидатніших акторів десь у Лондоні та дитячою постановкою «Рукавички» немає жодної різниці. І дорослі, і дитячі репетиції сповнені драматизму, кропіткої праці та нереалізованих амбіцій. Проте в книжках і на сценах театрів діти майже відсутні. Можна пригадати багато літератури, у якій описуються театральні інтриги, наприклад, життя в «Театрі» Сомерсета Моема, розуміння ролі в «Акторці Фостен» Гонкурів або провал юної акторки з «Портрета Доріана Грея» Оскара Вайльда, проте всі вони стосуються дорослих. Тож не можна не радіти появі дитячої книжки про театральне мистецтво, яка цілком серйозно ставиться до перших репетицій, перших провалів, акторської праці й конкуренції в дитячому середовищі.

Катя страшенно хоче зіграти Лисицю. У неї є костюм із хвостом, в якому дівчинка виробляє крутезне сальто. Але Мона, режисерка дитячої арт-студії, бачить, що роль дівчинці не підходить: не той характер. Тож вона постійно відправляє дівчинку репетирувати, вправлятися в хитрощах, а Катя засмучує, що її старання минають дарма. До того ж у героїні з’являється таємна суперниця, яка хоче забрати в дівчинки омріяну роль. Тож істотна частина повісті – це залаштункові інтриги та переживаннями маленьких акторок.

Що важливо, ця книжка про дитячий театр зроблена у новому формат для українського ринку, у формі графічної повісті.

 

І ілюстрації Яни Гавриш, які самі по собі є повноцінним текстом, допомагають краще відчути театр. Наприклад, різне кольорове тло навіює емоції та переживання героїнь, а ілюстрація до сальто Каті уповні передає рух дівчинки. Тож формат графічної повісті чудово передає театральну атмосферу та допомагає відчути весь емоційний спектр переживань акторства.

Читайте також: Фан та інфографіка: нові формати дитячих енциклопедій

Леннарт Гельсінг. Трелі та вушка дракона

ілюстрації Ане Густавссон; переклад Наталі Іваничук. – Чернівці: Чорні Вівці, 2018. – 36 с.

Оскільки з-поміж усіх видів мистецтва музика – найабстрактніше, для її розуміння потрібні додаткові помічні засоби. Книжка «Трелі та вушка дракона» – це не лише видання з віршиками про музику та музичні інструменти, доповнена диском з музичними фрагментами, а й чудова сугестивна книжка, яка навіює асоціації з музикою й підказує спосіб, у який можна зрозуміти те, що ви чуєте.

Наприклад, на одній із розгорток зображено гру на альті під осіннім деревом. Цій розгортці відповідає адажіо із Симфонії №10 Ґустава Малера, по-осінньому спокійна й мінорна мелодія. А якщо перегорнути сторінку назад і поставити інший трек, все враз зміниться. Інша тональність – інший настрій. Перша розгортка книжки з музикою Моцарта – це дуже світла й сонячна мелодія, і зображення фігур у русі та морського узбережжя добре передають цю мелодію в картинках. До того ж численні візуальні деталі книжки навіюють музичні асоціації: під час звучання музики можна спробувати відшукати в ній зображений шум моря, звук вогника свічки, міста надвечір, дзеленчання дзвоника на дверях тощо.

Тож ця книжка нагадує одну гарну вправу: під час слухання музики дітям треба намалювати те, що вони уявляють під час прослуховування композиції.

Це вже не кажучи, що цю книжку можна розглядати і як музичний вімельбух: тут повно настроєвих деталей, які допомагають краще уявити, що означає почута музики.

 

А для подальшого «дорослішого» розуміння цього мистецтва можна дослухатися до порад героїв одного аніме про музику. В «Нодаме Кантабіле» підлітки для того, щоб зрозуміти, як грати різноманітні твори та що вони взагалі означають, читали листування, щоденники й біографії композиторів. Тож чекатимемо на появу біографій композиторів для дітей, адже вони, достоту як і сугестія з ілюстрацій «Трелі та вушка дракона», – дуже помічний засіб для розуміння музики.

Боб Дилан. Назавжди будь молодим. Якби не ти

Боб Дилан. Назавжди будь молодим / ілюстрації Пола Роджерса; переклад Віктора Морозова. – Харків: Читаріум, 2018. – 40 с.

Боб Дилан. Якби не ти / ілюстрації Дейвіда Вокера; переклад Віктора Морозова. – Харків: Читаріум, 2018. – 32 с.

Цьогоріч видавництво «Читаріум» видало два переклади дитячих книжок за мотивами пісень Боба Дилана – це «Якби не ти» і «Назавжди будь молодим». Самі по собі пісні Дилана важко назвати дитячими, але ілюстрації книжок-картинок переосмислюють їхню суть. Можна згадати слова Мілорада Павича про те, що книжки варто читати двічі: коли ти молодший за героя і коли старший. І це дуже доречно, а ці видання Нобелівського лауреата для дітей дають змогу поглянути на пісні Дилана з дитячого погляду, тобто до досягнення віку ліричного «Я» пісень.

Пісня Боба Дилана Forever Young була записана в 70-ті. Переосмислити текст пісні для дитячого видання Дилан сам запропонував Полу Роджерсу. Якщо подивитися і на текст Дилана, і на ілюстрації, перед нами постає роман-виховання в мініатюрі. Ілюстрації нагадують фільм «Юність», романи про становлення підлітків та романтизовану атмосферу молодість.

І якщо дорослий погляд на цю музику викликає ефект ностальгії, то з погляду дитини – це красива мрія, до якої читачі тільки прямують.

 

Якщо «Назавжди будь молодим» містить відсилання до дорослішання та підлітковості, то «Якби не ти» (If Not for You) в інтерпретації ілюстратора Дейвіда Вокера – це погляд на стосунки з батьками. І, знову ж таки, це дає змогу подивитися на той самий текст з різних боків вікового бар’єра. З погляду ліричного «Я» тексту пісні та з погляду ілюстрацій та потенційної аудиторії цієї книжки-картинки постає різна картинка стосунків між батьками та дітьми.

І звісно, не можна не сказати, що обидва видання Дилана – приклад того, що за піснями можна робити не тільки гарні кліпи, а й створювати вдалі книжки-картинки.

Надійка Гербіш. Пуанти для Анни

ілюстрації Юлії Пилипчатіної. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 56 с.

Що буде, якщо серйозно поставитися до дитячого захоплення балеринами й бажання долучитися до числа цих граційних і вишуканих дівчат? Нова книжка Надійки Гербіш «Пуанти для Анни» розповідає про те, що насправді чекає на юних балерин. Бо, звісно ж, це захоплення передбачає не лише красиві пуанти, троянди від шанувальників і несамовиті оплески. Книжка розповідає про труднощі й випробування, а також про щиру любов до своєї справи.

Розпочавши навчання балетній майстерності, Анна час від часу виявляє труднощі та неприємні моменти цієї професії. По-перше, дівчинці потрібно відвідувати нудні виснажливі тренування, на яких її тренерка навіть не збирається одразу вчити Анну екстравагантним рухам. Анна навіть на шпагат сідає тільки після великої кількості наполегливих тренувань. Знімає рожеві окуляри й інший аспект – вічна конкуренція між балеринами та заздрощі. Щоправда, крім драматизму нового захоплення, Анна також знаходить собі справжніх натхненниць. І їхні щирі зізнання, що досвідченим балеринам теж буває нудно, складно, боляче, що вони теж почувалися невпевнено і, ба більше, що ставши досвідченими балеринами їм теж треба досі робити всі ці розтяжки, мотивують дівчинку.

А як бонус не можна не згадати про кількох чудових персонажок цієї повісті, бабцю Анни та літню балерину. Ці образи укріплюють кілька важливих моментів. По-перше, старість може бути вишуканою й привабливою.

Коли Анна приходить в гості до літньої балерини пані Анни, чиє обличчя «помережане делікатною павутинкою зморшок», ми читаємо (і, завдяки ілюстраціям, бачимо) портрет вишуканої жінки, яка, попри своє шкутильгання й вік, має чудовий вигляд і живе повним життям.

 

А інша літня жінка з цієї книжки – бабця Анни, яка активно чатиться з онучкою й не сидить на одному місці, проводячи багато часу в різноманітних подорожах.

Тож «Пуанти для Анни» Надійки Гербіш – це і художній вступ до основ балету, й історія професійного захоплення, а ще книжка з образами не стереотипних бабусь, а сповнених натхнення, краси та відданих своїм захопленням і мріям.