Територія young adult: що читати, коли набридли Діккенс і Чіпка з волами

Ми не відкриємо ні для кого Америку, якщо скажемо, що в підлітків, незалежно від їхнього бажання читати, є стійка алергія на певні класичні твори. Від історії Чіпки Панаса Мирного з його волами можна ревіти ще десятиліття після вивчення твору у школі. А класичні сердешні оксани та зациклені на заміжжі вікторіанські дівчата інколи викликають тривожні напади у феміністично налаштованих читачів і читачок. Крім того письменники 18-19 століття так сильно приправляють свої твори історичними й політичними контекстами, що юним читачам не залишається нічого іншого, як знуджено прогортувати сторінки Толстого, Гюго чи Стендаля.  

Ми пропонуємо кілька книжок пригодницького young adult, які за своїм тематичним наповненням можна використовувати як альтернативу класиці. Зрештою, літературознавці нікому не радять братися до складної літератури без попередньої підготовки. І починати свій шлях до класики варто із чогось захопливого, карколомного і близького читачам. Чи спрацює це? Поекспериментуймо!

Філіп Пулман. Рубін в імлі. Таємниця Саллі Локгарт

• Замість чого читати: Замість книжок про нещасних хлопчиків-сиріт Чарльза Діккенса, замість літератури про жертовних сентиментальних дівчат Квітки-Основ’яненка типу «Марусі» й «Сердешної Оксани».

Всесвітньовідомий англійський письменник Філіп Пулман перш ніж вдатися до  фентезі-трилогії «Темні матерії», добре потренувався на детективі-тетралогії про Саллі Локгарт, перша книжка з якої «Рубін в імлі» вийшла у 1985 році. Згодом додалися й інші: «Тінь Полярної зірки» (1986), «Тигр у колодязі» (1990) та «Олов’яна принцеса»(1994). На відміну від героїні «Темних матерій» Ліри Белакви, дівчинки, у якої є власний демон Пантелеймон і яка має мандрувати на північ, щоб зрозуміти свій складний світ, зустріти помічників і ворогів серед відьом, броньованих ведмедів; шістнадцятирічна Саллі Локгарт з «Рубіну в імлі» живе у звичайному туманному Лондоні. Тільки це Лондон Вікторіанської епохи, і усі детективні події починаються 1872 року.

Звісно, Саллі  також загрожує небезпека, проте вона незвична для своєї епохи дівчина, і до того ж має дуже розумного батька. Точніше мала. Після його загадкового зникнення Саллі доведеться самій за себе постояти, знайти нових друзів і випробувати на міцність власну самостійність, адже злочинне життя на вулицях похмурого вікторіанського Лондона кипить і вихлюпує свої таємниці, від яких досить сильно тхне опіумом. Хто заварив усе те вариво, у якому зникають і люди, і рубіни, і кому вигідно, щоб Саллі Локгарт – спадкоємиця компанії «Шелбі і Локгарт» – залишилася ні з чим? Саме це і намагатиметься з’ясувати емансипована і практична, як на молодих англійських леді того часу, підлітка Саллі, а заодно рятуватиме своє життя, що раптом заплуталося в суцільний клубок смертей і таємниць.

Крім того, що Пулман наділив героїню детективу у вікторіанському стилі рисами самостійної й незалежної жінки, коли це зовсім не котувалося, автор також підтримав у 2004 році кампанію письменників проти введення вікових груп на обкладинках дитячих книжок, назвавши це «одновимірним поглядом на дорослішання».

А у 2014 виступив разом з іншими яскравими авторами проти маркування і промоції книжок видавцями окремо «для хлопчиків» і «для дівчаток», підтримавши кампанію  Let Books Be Books.

Читайте також: Синдром Сердешної Оксани: страждання в українській літературі

Паоло Бачігалупі. Руйнівник кораблів

• Замість чого читати: Замість книжок про соціальну нерівність та зміни соціальних ролей героїв, наприклад, «Червоне і чорне» Стендаля або «Принца і жебрака» Марка Твена. Що було б якби у Твена принца замінити на принцесу, а замість ганебності державного та судового устрою Англії 16 століття постала екологічна катастрофа та гостра соціальна нерівність світу майбутнього.   

Паоло Бачігалупі – американський автор романів та оповідань у жанрі біопанку – наукової фантастики, що оперує соціальними та гостропсихологічними темами застосування генної інженерії та інших біотехнологій. У романі «Руйнівник кораблів» (Ship Breaker) (2010) п’ятнадцятирічний головний герой Нейлер живе у постапокаліптичному світі майбутнього. Хоча «живе» – це трохи заголосно сказано, тому що насправді щодня Нейлер намагається вижити у світі, де льодовики не витримали натиску цивілізації і остаточно розтанули, а більшість міст опинилися назавжди під водою.

Найближче до одного з пляжів Мексиканської затоки, де живе Нейлер, розташований Новий Орлеан – тепер місто джунглів та багнюки. Саме туди й відправляють усе цінне, що вдається знайти й винести на берег із затонулих і потрощених нафтових танкерів сміттярам, життя яких цілком залежить лише від цих знахідок. Нейлер працює у такій команді, де життя цінується не надто високо і кожен день для когось може стати останнім.

А десь у той самий час могутні корпорації розгортають свої економічні війни і мчать хвилями у своїх справах невимовно прекрасні та білосніжні хай-тек кліпери з енергетичними вітрилами. І от одного дня після шторму саме такий корабель разом з Нітою, «щасливою» дівчинкою, викидає на узбережжя до Нейлера.

Фантастичний світ романів Паоло Бачігалупі – це та жахлива реальність, яка заворожує своєю інакшістю і можливістю водночас. Янгедалт біопанк створює простір, у якому можна поставити надто складні питання і відповісти на них карколомними пригодами.

Читайте також: Дитинко, це космос: що шукають герої дитячих книжок в позаземному просторі

Ніл Ґейман. Небудь-де

• Замість чого читати: Якщо читачам не заходять «Привид Опери» Гастона Леру, «Фауст» Гете чи «Сон літної ночі» Шекспіра, адже в Ґеймана, як і в цій класиці, міфологія усіх часів переплітається з реальністю героїв і творить нові захопливі сенси.

Річард Мейґ’ю працює в офісі, і максимум змін у житті, які йому доступні, – це переїзд з маленького шотландського містечка до Лондона, щоб працювати у тому ж таки офісі. Але одного разу його правильне нудне життя послаблює свій захист, і герой провалюється в одну з розколин світу, опинившись по інший бік Лондона. І в цьому альтернативному місті не буде нудної безпечності. Деякі представники цього іншого світу бажатимуть вбити нову знайому Мейґ’ю, Дуері, яка й відкриє йому шлях втечі від смертельної нудьги його життя.

Герої Ґеймана часто без жодної карти знаходять шляхи за межі реальності, але у «Небудь-де» карта є – це карта лондонського метро. І кожна станція на тій карті має своїх дивних мешканців, що можуть позбавити тебе життя чи нагородити, якщо, звісно ти їм сподобаєшся, допоможеш або ж доведеш, що чогось вартий. Тож ніколи не нехтуй волоцюгами у реальному житті, а раптом то хтось із Графського двору? І якщо вони тобі щось дарують, навіть якщо це непримітний мотлох, як-от перо, бери й дякуй – якось воно врятує тобі життя.

Дуглас Адамс. Всеосяжне детективне агентство Дірка Джентлі

• Замість чого читати: Замість класичних детективів Артура Конан Дойля чи фантастики Герберта Вельса. А краще не замість, а разом із ними, щоб увесь холізм Дірка Джентлі постав, як на долоні.

Дірк Джентлі, він же Свлад Чьєлі – детектив у власному агентстві, у якому керується основним принципом розкриття усіх загадкових справ «Усе з усім пов’язано». І якщо у ванні професора кафедри хронології Урбана Кронотіса чомусь з’явилася коняка, то це точно має якийсь стосунок до того, чому Ричард вночі вдерся по стіні у квартиру своєї дівчини віолончелістки Сьюзен, брат якої став привидом. Фух! Там, де з’являється Дірк Джентлі, усе завжди так.

І лише холістичне детективне агентство зможе тепер з’ясувати, чи «існує причина, через яку події наслідують одна іншу, і чи є спосіб зупинити такий хід речей». Саме задля цієї мети Георг Третій навіть колись створив кафедру хронології. І тільки ДугласАдамс міг зібрати усю цю ломиголовку до купи у неперевершеному геніально-легкому і вишукано розумному фірмовому стилі автора «Путівника по Галактиці для космотуристів». Навіть диван, що застряг між поверхами (чого в принципі за законами фізики не мало б відбутися), і електричний монах тут доречні.

Читайте також: Найпомітніші дитячі книжки року: що радять експерти