Вільнюс любить Україну

Лютневий Вільнюс зустрів нас морозною погодою. Литва, яка лежить у північних широтах, здається, відставала у часі від України, адже у Києві тим часом крізь усі шпарини пробивалася весна. Але таке можна сказати лише про погоду. У всьому ж іншому литовці були повністю синхронізованими з українцями.

Минулоріч перший день Вільнюського книжкового ярмарку збігся з першим днем ескалації війни в Україні. Литовці виходили на акції підтримки, влаштовували поетичні читання українських авторів та всіляко проявляли свою солідарність. За три дні культурні представництва країн Балтії першими виступили за заборону участі росії у ярмарках Франкфурта, Лондона і Болоньї. Цього ж року Вільнюс також зустрічає нас українськими прапорами чи не на кожному будинкові. За рік активної війни від української теми тут ніхто не втомився.

«Західна Європа вас не розуміє. Вони бояться їхати навіть сюди, у Вільнюс, бо думають, що це близько до війни. А ми розуміємо», — говорить один із литовських таксистів, який везе нас до експоцентру на околиці міста. Коли він дізнається, що ми приїхали з України, то відразу починає згадувати про Київську Русь і Велике Князівство Литовське. Місцеві пам’ятають не лише спільне радянське минуле, але й нашу давнішу історію, і ця подібність досвідів надзвичайно зближує.

Зближує і наявність спільної загрози, адже литовці як ніхто інший розуміють, що означає бути сусідом великої імперії. Проблемне розлучення із росією на початку 90-х, спроби приборкати країну спершу через штурм телецентру радянськими військами, а пізніше через відключення газу, – глибоко вкорінилися у пам’яті литовців. І зараз, коли вони стежать за подіями в Україні, сприймають нашу боротьбу як щось дуже особисте.

«Наскільки я знаю від своїх литовських колег, від початку повномасштабного вторгнення вони багато слухали українські новини, і тепер чимало людей можуть сприйняти на слух навіть декілька сотень українських слів», – говорить письменниця Галина Крук.

 

Та проникає українська мова до Литви не лише через новини. Зараз в країні перебуває понад 70 тисяч наших біженців, тому вірогідність почути українську мову на вулицях Вільнюса велика як ніколи. Для багатьох українців, які виїхали з окупованих територій чи загрожених міст, Вільнюс став справжнім острівцем волі. Не дивно, що ця конотація присутня навіть у самій назві литовської столиці.

До речі, 23-й Міжнародний Вільнюський книжковий ярмарок проходив під гаслом «700 рядків для свободи», поєднавши теми власне свободи й 700-річного ювілею Вільнюса. Асоціація литовських видавців, Литовський інститут культури, а також Литовський виставковий і конгрес-центр Litexpo доклали максимально зусиль як для приваблення литовських читачів до розмов про книжки, так і до підтримки України, без якої зараз не обходиться жодна дискусія про захист цінностей вільного світу. Кольори для брендування події, українські пісні на концертах у межах ярмарку, статус України як почесного гостя – все це вказувало на підвищену увагу до нашої країни і її центрального місця в концепції ярмарку.

Президент Литовської республіки Ґітанас Науседа також приділив чимало уваги Україні й під час свого виступу на відкритті ярмарку, й в розмовах з представниками українського національного стенда. Він сподівається, що українці відчувають, що вони не одні у своїй боротьбі проти росії, й наголошує – важливо мати підтримку не лише на полі бою, а й психологічну підтримку та підтримку культури: «Україні потрібна вся підтримка. Ми маємо давати голос Україні й українцям».

«Для нас став приємною несподіванкою візити спікерки парламенту Литви, президента та першої леді, а також міністра культури, які прийшли до нас, щоб засвідчити підтримку й побачити, що видається в Україні», — говорить Софія Челяк, представниця Українського інституту книги й координаторка стенда.

Перші особи Литви не були відділені кордоном, для них не перекривали половину ярмарку й не ставили сканерів і рамок. «Доступ до тіла», попри мінімальну охорону, був простим і досить безпосереднім. Вони спілкувалися з журналістами, простими відвідувачами ярмарку й гортали українські книжки. 

Юля Козловець представниця Мистецького Арсеналу й співкураторка спеціальної української програми подій додає: «Співпраця, яка була налагоджена у попередні роки, зараз переходить в потужну підтримку. Важливо, що вона носить не лише формальний характер, а й дуже особистісний — литовці особисто збирають на дрони, плетуть шкарпетки, допомагають переселенцям».

Президент Литовської Республіки Ґітанас Науседа з Першою Леді Діаною Науседене навіть долучилися до плетіння маскувальних сіток для ЗСУ. А ще на ярмарку збирали кошти для пошкодженої чернігівської бібліотеки. І це не кажучи про Литовську Спілку письменників (зокрема це Донатас Петрошюс, Лаурінас Каткус, Марюс Бурокас), яка перетворила свій фонд на фонд підтримки української армії. За свої кошти вони купують машини для військових, прилади нічного бачення, закупають допомогу для Херсона та багато іншого (до речі, одразу після ярмарку запустили новий збір). Власне представник Спілки, литовський поет, перекладач і редактор Марюс Бурокас, за цю діяльність зокрема отримав на ярмарку відзнаку від Міністерства культури Литви. 

Марюс також один із найактивніших перекладачів сучасної української поезії, а упродовж перших місяців ескалації він щоденно формував у литовському перекладі дайджести українських новин про війну з росією.

Ще одним прикладом підтримки з боку поетичного середовища Литви стала антологія «Пам’ять. Вогонь. Кисень» у перекладі Антанаса Йонінаса. Вона не лише проявила важливі українські поетичні голоси, а й поставила собі важливу благодійну мету – усі отримані кошти з продажу книги ідуть на підтримку українських фондів. 

Отже, як бачимо, тема України захопила усі прошарки литовського суспільства – від перших осіб держави, письменників й перекладачів, й аж до таксистів (зі всією повагою до цієї непростої професії), які не лише підковані у нашій спільній історії, але й часто і самі стають відвідувачами книжкового ярмарку. У країні, в якій населення менше, ніж у Київській агломерації, схоже, читають всі. Принаймні складається таке враження. Особливо воно підсилюється, коли спостерігаєш за натовпами у павільйонах Bookexpo — дуже часто вони не поступалися тим, які ми бачимо на Книжковому Арсеналі у Києві чи на BookForum у Львові — у сорокамільйонній країні.

Детальніше про підтримку литовського народу і зокрема литовської культурної спільноти ми розкажемо в окремому матеріалі зі спецпроєкту «Литовський акцент».

Литовські читацькі звички

Найцікавіше у такій жвавій відвідуваності те, що Вільнюський книжковий ярмарок насправді не претендує на якусь особливу міжнародність. Переважна більшість книжок, якщо не рахувати української присутності та невеликої кількості англомовної літератури в учасників з рітейлу, — все ж видрукувана литовською. Це означає, що за книжками й зустрічами з авторами приходять переважно самі литовці. 

Підтвердження можна отримати й у супровідних матеріалах, вивісках та поліграфії, які наповнюють ярмарок — якщо ви не знаєте литовської мови, то ризикуєте тут загубитися. Так, чимало литовців розуміють англійську, але помітно, що ніхто не приділяв особливого значення англійській як мові міжнаціональної комунікації. Коли ви потрапляєте на Вільнюський ярмарок, то опиняєтеся у самодостатній культурі, яка комфортно себе почуває всередині своєї ж мови й не потребує додаткових зв’язків із зовнішнім світом. Бути носієм литовської мови цілком достатньо, щоб почувати себе частиною глобалізованого, вільного світу. Це разюче відрізняється від українського досвіду, де англійська все більше проникає у всі сфери життя й сигналізує про наше відчуття ізольованості, про бажання бути ближчими до світу.

«Видавці до ярмарку готують нові видання, організовують автограф-сесії, і я так розумію, що є свій читач, який приходить за книжками, бо цей ярмарок не розташований у центрі міста, до нього треба цілеспрямовано доїхати з певною метою. Значить, це сформована цільова аудиторія. Нам в Україні над цим також треба працювати, бо інколи думаємо, що від зміни локації можуть змінитися продажі», — зазначає директор видавництва НК-Богдан Богдан Будний.

 

З іншого боку, литовський книжковий ринок все ж має чимало спільного з українським. Наприклад, литовські видавці стверджують, що зараз на їхньому ринку близько 70-80% займає перекладна література. Переклади, звісно ж, з країн, які активно просувають свої історії — насамперед від англомовних, німецькомовних, франкомовних авторів. Українські книги для литовських читачів дуже довго були terra incognita. Оксана Забужко, книга якої «Музей покинутих секретів» лише цього року вперше з’явилася у литовському перекладі, пояснює це прозахідною орієнтованістю ринку. І довший час Україна не входила до його пріоритетів.

«Тут варто почати із себе — чи багато ми маємо перекладених сучасних литовських письменників? А румунських письменників? При тому, що ринок у нас куди більший. Ми так само довший час орієнтувалися на тих, хто нам заплатить за переклад», — розповіла Оксана Забужко.

Читати також: Литовська література: про минуле, що дивиться на нас

Але вже з 2022-го року ситуація стрімко змінюється на краще. З’являються нові антології української поезії, видають уже четверту книгу Сергія Жадана у литовському перекладі, з’являються есеї про українську літературу у найбільшу літературному журналі «Literature er menas». Представники Українського інституту книги стверджують, що наразі на ярмарку були наявні 90 позицій книг, перекладених з української на литовську. 

Найбільше литовське видавництво Alma litera займає величезні площі експоцентру. Воно має декілька окремих стендів у різних відділах ярмарку, й охоплює, мабуть, усі можливі сегменти літератури. Звісно, вони також не могли обійти стороною українську тему — для цьогорічного ярмарку видавництво презентувало 9 українських книжок. Це зокрема історії очевидців війни, біографія Зеленського від Сергія Руденка, «Мері» Сашка Дерманського та «Музей покинутих секретів» Забужко, постери з яким рясно прикрашали експоцентр.

«Ми розпочали видавати українські книги лише минулого року, до цього інтерес до історій з України був невисоким. Спершу ми видали біографію Зеленського (влітку 2022-го) і вона стала бестселером. У нас також оптимістичні прогнози щодо продажів книги Оксани Забужко. Сподіваємося, через неї читачі зацікавляться більше українською літературою. Це лише початок, але я вважаю — це хороший початок», — Довілє Заіде, CEO видавництва Alma litera. Слова пані Заіде підтверджують кількадесят прихильників Оксани Забужко, що сформували довгу чергу за автографом письменниці.

 

 

Простори зі стендами можна було поділити на загальну (дорослу) частину, дитячу частину, а також куточок, у якому розташувалися академічні видавництва. Українські книжки були присутніми у різних сегментах ярмарку. Переклади роману «Карбід» Андрія Любки, «Світлий Шлях» Станіслава Асєєва, «Війна, що змінила Рондо» від «Аґрафки» — уважний знавець українського видавничого ринку міг перетворити пошук знайомих книжок на цікавий квест. 

Окремим сюрпризом стала присутність на ярмарку українських фотобуків. Фотогалерея Каунаса проводить виставки, видає книжки про фотографію, а також бере участь у книжкових ярмарках. Цьогоріч вони організували на своєму стенді окрему українську поличку.

«Коли ми брали участь у престижному Паризькому фотоярмарку, то вирішили включити до нашої колекції українські фотобуки. Колеги зі сфери фотомистецтва з Харкова й інших українських міст допомогли нам отримати ці книжки. Тут ми демонструємо частину нашої колекції, яка також була з нами у Парижі, але багато книжок ми вже продали», — розповідає представниця фотогалереї Гінтар Красуцкайте.

Вона зазначає, що у Литві галузь фотографії, а разом з нею і фотобуків, досить сильна. Такі книжки мають популярність і за ними приходить досить освічена аудиторія, яка розумію цінність таких видань: «Багато людей тут цікавляться українською фотографією, і треба зазначити, що історично литовські й українські фотографи були досить близькими, часто колаборували. Наприклад, Борис Михайлов, відомий представник Харківської школи фотографії, був хорошим другом литовського фотографа Вітаса Луцкуса. Вони перебувати у різних містах, але робили схожі проєкти, вчилися одне від одного».

У Литві немає спеціалізованих ярмарків, присвячених фотокнигам, але враховуючи запит на подібну літературу, присутність на виставці Фотогалереї Каунаса не є випадковою. Вони мають свою власну книгарню й завжди готові запропонувати публіці цікавий контент.

Литовський письменник, редактор англомовного видання про литовську літературу «Vilnius Review» Марюc Бурокас, у відповідь на питання, яких українських книг бракує литовцям, відповідає — усіх. Бракує перекладів класиків прози ХХ століття, сучасних бестселерів, голосів війни, поетичних доробків і зокрема історичного нонфікшну. 

«З початку двохтисячних популярнішими були історії про радянську окупацію Литви, зараз інтерес змістився до історії всього регіону — Литви, Білорусі, України, Польщі та їхніх взаємодій», — зазначає Бурокас.

Литовці наразі дуже зацікавлені у дослідженні власної історії, зокрема партизанського періоду, а також хочуть більше дізнатися про Українську Повстанську Армію. Представник незалежного мілітарного видавництва Ernesros підтверджує цей тренд. За його словами, після початку ескалації війни в Україні продажі їхніх книжок, які здебільшого знайомлять литовців з військовою історією, виросли на 50 відсотків: «У вас було УПА, у нас Лісові брати. Зараз люди хочуть знати більше про тих, хто воював за незалежність. Більшість наших книжок розповідають саме про боротьбу за незалежність».

Вільнюсу, який цьогоріч святкує 700-річчя, було присвячено близько 20 подій. Це дискусія представників міст літератури ЮНЕСКО, розмови про альтернативні історії Вільнюса, які досліджують краєзнавці, читання уривків з листів Гедиміна, поезії, присвяченої ювілею міста, презентації книжок та розмови про імена, обличчя, смаки, архітектуру та інтер’єри Вільнюса.

Після пандемії цьогорічний ярмарок став першим повноцінним. І попри те, що за час локдаунів 2020-го і 2021-го року продажі видавців активно зросли, «голод» за живим спілкуванням був суттєвим. У 2022-ому на читацькі звички литовської авдиторії також вплинула війна.

«У перші місяці ескалації в Україні чимало з нас не могло нічого читати окрім новин, лише зараз ми повертаємося до послідовного читання і розмов про книги, попри те, що продовжуємо активно стежити за новинами. І ця пауза у читанні, звісно, негативно вплинула і на продажі литовських видавців у 2022-ому», — розповіла Рута Елійоскайте-Кайкарієне, виконавча директорка Литовської асоціації видавців і голова Вільнюс Місто Літератури ЮНЕСКО. Наразі на ярмарку уже в перші дні окремі бестселери розкупили повністю, читачі знову спраглі до книжок і розмов про книжки.

 

 

Але литовці приходять не тільки з книжками, але й за людьми, які стоять за цими книжками. Адже персональні досвіди й жива комунікація часом важливіші, ніж сама література. Письменниця Галина Крук говорить про це так: «Коли литовці приходять зустрітися з українськими письменниками, перш за все цікавляться не їхньою політологічною чи ще якоюсь експертизою щодо подій в Україні, а їхніми особистими враженнями, їхніми рефлексіями. Вони приходять за емоційним меседжем, реакцією на події, а не за фактажем. Наприклад, мене питали, як проходить мій типовий день. Тобто їх цікавить, як війна впливає на нас у плані різних гуманітарних викликів, як ми її переживаємо, і саме це дозволяє показати література».

Галина також розповіла, як після її поетичних читань на ярмарку литовські мисткині Єлена Шкуліс і Ділета Дейке зі Студії Рукоділля Rankų darbas представили їй полотно з вишивкою її вірша про російсько-українську війну. Полотно належить бабусі однієї з мисткинь, яка й сама пережила жахи російської окупації. Таким чином через проговорення наших травм, литовці проговорюють і свої, уже генераційні травми окупації. І це ще одне очевидне пояснення, чому між литовськими та українськими авдиторіями стільки емпатії.

Рута Статулевічіте-Каучікієне, комунікаційна менеджерка Литовського  Інституту культури розповідає що гуртування цьогоріч є багато в чому терапевтичним і важливим для всіх вікових категорій читачів. 

«Ми особливо раді, що нам вдалося ангажувати до читання підліткову авдиторію — на цьому ярмарку ми маємо Young Readers Room, де підлітки можуть вдосталь наспілкуватися — і між собою, і також із запрошеними інфлюенсерами, які погодилися взяти участь у ярмарку — це і реп-виконавці, й інста-блогери. Важливо, що підлітки брали участь у формуванні програми ярмарку», — розповіла Рута Статулевічіте-Каучікієне.

За чотири дні ярмарок відвідали 52 700 гостей. Читачі приходили до улюблених авторів, брали участь у дискусіях й багато спілкувалися між собою. Загалом у межах програми виступили 180 авторів, серед них були й зірки, наприклад, Нора Круг та Ольга Токарчук (онлайн). А у п’ятницю і суботу всі мали змогу насолоджуватись виступами улюблених музикантів, серед яких Аліна Орлова, яка часто бувала в Україні й добре знайома нашим слухачам.

Наполегливість українських історій

Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» спільно з Литовським інститутом культури стали співкураторами спеціальної української програми подій із назвою «Наполегливість звучання». Серед подій: виставки, кіноперформанс, кінопоказ, дискусії, поетичні читання, творчі зустрічі та воркшопи.

«Для нас дуже важлива увага від литовців, і загалом цей стенд і наша участь стали можливими завдяки литовській ініціативі — наші партнери з Litexpo, з Литовського інституту культури зробили усе можливе, щоб Україна була представлена на ярмарку. Український інститут книги долучився до організації стенда й привіз 12 видавництв з України, а наші колеги з Книжкового Арсеналу зробили програму, яка, як свідчать відгуки відвідувачів, дуже цікава для литовців. Вони хочуть бачити українських авторів, відвідувати воркшопи і заходи», — зазначила координаторка стенда від Українського інституту книги Софія Челяк.

Щодо видавництв-учасників національного стенда, це зокрема: «Залізний тато», «Видавництво 21», «Чорні вівці», «Герда», «Видавництво Старого Лева», «Самміт-Книга», «Неопалима купина», «Фоліо», «Якабу», «Богдан», «Балтія-Друк», «Каламар». Також окремо був стенд від видавництва «Герда».

«До всіх, хто зараз є на українському стенді, приходять за можливістю спілкування, за можливістю чути живі свідчення і поділитися своїми. Іноді одне питання, навіть не “як ти”, а “звідки ти”, провокує широкі та щемкі відповіді. Від українки, яка переїхала до Вільнюса, я зокрема почула, що “Вільнюс приймає мене з усім моїм болем”. Литовці знають точку болю, і вони готові приймати сльози, істерики, усю важкість травмованості. Вони не стомлюються», — поділилася Катерина Міхаліцина.

Серед учасників подій були дитяча письменниця та поетка Катерина Міхаліцина, письменник Андрій Любка, поетка Галина Крук, художник Євген Арлов, поетка, перформерка Гаська Шиян, кінознавиця Альона Пензій, координаторка Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» Юлія Козловець, ілюстратори клубу Pictoric (Олена Старанчук і Олег Грищенко) та артстудія Аґрафка (Романа Романишин і Андрій Лесів). 

Книги Андрія Любки «Карбід» та Гасі Шиян «За спиною» під час ярмарку презентували у литовському перекладі. Різного формату заходи були й для наймолодшої авдиторії – читання, ігри, майстер-класи.

«Моя година розмови з дітьми — це можливість нормальності для них і їхніх батьків, це можливість нової пам’яті, коли їм було добре. Якщо є змога, я також залучаю до ігор мам, бо це окрема складна тема. Після однієї з наших ігор до мене підійшла одна з мам і сказала, що не пам’ятає, коли до неї хтось торкнувся з ніжністю, окрім її дитини. За такими історіями стоїть катастрофа самотності», — розповіла Катерина Міхаліцина про враження від події «Читання з Бегемотом».

Присутність українських ілюстраторів і української візуальної книги була повсюдною — від великої виставки Pictoric «Ілюстрована Україна» до артбуків Родоводу на стенді Фотогалереї Каунасу, від двох виставок Аграфки («Війна, що змінила Рондо» і прем’єра ілюстрацій «Московіади») до виставки переможців конкурсу «Найкращий книжковий дизайн-2022». 

«Наша співпраця з країнами Балтії буде ще сильнішати й сильнішати, зокрема у плані книжкової ілюстрації. І Литва, і загалом країни Балтії мають страшенно гарний візуальний смак — у них є чому повчитися і вони відкриті не лише до транслювання поточних месиджів у зв’язку з війною, а й до довгострокової співпраці», — розповіли ексклюзивно для Читомо Романа Романишин і Андрій Лесів.

 

 

Окрема перемога — відзначення української книжки у премії Best Baltic Book Design, у цьому конкурсі Україна взяла участь вперше. Від України перемогу здобула книжка «Довідник безбар’єрності».

Цьогорічний досвід Вільнюського книжкового ярмарку показує, що багаторічна співпраця між Литвою й Україною у культурній сфері виходить на новий рівень. Взаємодія поглиблюється, перекладів й зацікавленості одне в одному стає більше. Як зазначає Софія Челяк: «Попри те, що зараз не діє програма перекладів української літератури, литовські видавці самостійно знаходять можливості видавати наші книжки, але з іншого боку, це і хороші книжки, які зрештою стають і частиною їхньої бізнес-моделі».

Цей ярмарок ніколи не практикував традиції запрошення почесних гостей, і зробив виняток для України, допоміг безкоштовно організувати наше представництво. Що це, як не доказ особливого ставлення й солідарності?

Звісно, важко заперечувати, що дуже важливим каталізатором цих процесів стала ескалація війни в Україні, і можливо, нам би хотілося мати пожвавлення українсько-литовського культурного обміну й за інших умов. Але ми маємо скористатися потенціалом, який вже є, і відповісти на відкритість наших литовських друзів. Десятки тисяч українців, які зараз перебувають у Литві, відчули на собі, що для нас це не чужа країна. Ми маємо багато спільного у минулому, спільний історичний та культурний досвіди та близьке розуміння світу, поточного політичного моменту. Все це дає надію, що так само багато спільного ми матимемо і в майбутньому. Нам є задля чого об’єднуватись, задля чого пізнавати культуру одне одного.