Вітаутас Рачицкас. Ніппа хоче додому

Розгнівавшись на маму, Ніппа іде з дому. І тут же потрапляє в біду.
Переночувавши в подруги, блукає Вільнюсом — правда, маючи дуже чітку мету — поки й попадає в руки торгівців дітьми.
Її визволяє ангел-охоронець і велика любов до тата.

Ніппа, здається, не зовсім зрозуміла. А Червоношапочка, ніби почувши безмовне Ніппине запитання, поквапилася пояснити:
— Розумієш, ми такі люди, які все дуже беруть до серця, через усе дуже хвилюються. Думаю, що й ти така сама.
— Чому?
— Хіба я знаю… Може, через те, що ти ще зовсім дитина.
— А ти?
— Мені тринадцять.
— А мені буде десять.
— Ну, бачиш. А поводишся як дитсадочниця.
— Чому?
— Хіба я знаю… Невже ти думаєш, що своїй мамі заборониш дружити із тим Оскарасом? Доросла що хоче, те й робить. Не знаєш?
— Моя мама — ні,— мовби розгнівалася Ніппа.
Вони удвох сиділи на лавочці в Сярейкішківському парку. У них біля ніг ходили й, шукаючи їсти, воркотіли голуби.