Нікола О’Бірн та Нік Бромлі. Гортай дуже обережно. Кусюча книжка

Що робити комусь, кого насправді не існує, якщо раптом він подумає, що таки існує? Можна, звісно, одразу взятися за розгадування сенсу свого буття. Але для початку варто хоча б чхнути. А далі просто довіритися усьому, що б не відбувалося далі. Події стежкою виповзатимуть з-під ніг, із плутанини слів сплітатиметься історія, яка нікуди не вестиме, а кудись-таки й виведе. Адже не може не бути книжки, яка вже є. Абобаль?ябобаль.

Бозна-хто — абобаль чи Абобаль — жив бобилем. Дивився на місяць. І подеколи думав.
— Бігма ні будинку, ні родини. Ба тільки ліжко й телевізор, — безсоромно перервав думку якийсь бамбула. — Їдеш геть?
— Ні, — відповів абобаль. — Я заду-
мався був про яб…
— Тоді я бережко пильнуватиму твої
бебехи, — знову перебив незнайомець.
— Я абобаль, — Абобаль простягнув
хобот, щоби познайомитися.
Та бистрий хоботань уже гепнувся на абобалеве ліжко. Аж пір’я з подушок полетіло.
— Ачхи! — чхнув абобаль. І знову
беркицьнувся через голову.
— А я бобаль, — позіхнув нахаба. —
На бобраніч! Баю-бай! — І захропів.
— Бачу, до хобота не конче голова докладається, — пробубнів абобаль. — От байда, зараз же ранок!
І пішов шукати справжнього ябобаля. Або Ябобаля. Це теж слово, якого не існує.
“