Влад Якушев. Карателі

«Дороги камени» — перша книжка в сучасній українській літературі, написана як українською літературною мовою, так і живою лемківською говіркою. Це життєпис у поезії та прозі кількох поколінь людей, котрі втратили власну батьківщину, але зберегли свою самобутність, родинну пам’ять та побутову культуру.

«Якось заповіли нам у школі намалювати гору, під якою ми замешкували. Повернувшись додому, я приставила стіл до вікна й заходилася сумлінно відтворювати в альбомі все, що бачили очі: майже знеліснений лик гори, потятий уздовж і впоперек численними зморшками — кам’янистими дорогами й річищами струмків; усі нафтові вежі, звані в той час «шибами», усі качалки, що висмоктували з гори її масну чорну крівцю; убогі бойківські хатини біля підніжжя; касарню (гуртожиток) для нафтарів; каменоломню, схожу на велику беззубу пащу, ще і ялиці на вершині й численні кущі. Набазграла все це й вжахнулася, побачивши замість «правдивого» краєвиду — подобу звалища, де є все, окрім самої гори, хоча й понівеченої, але все ж таки привабливої. Порвала я невдалу картину й заходилася малювати, передовсім, гору, а на ній — усього потроху.
Нині мені також хотілося б розповісти «всю правду» про знищену, розпайовану між різними народами Лемківщину з її нерозгаданою історією, але, на жаль, я знаю про неї менше, аніж варто було б. Моя правда — це не правда мудрої сови, яка згори спостерігає за розореним мурашником, а правда мурахи, що народилася вже поза ним, — заміс реального досвіду, нечисленних міфів і численних запитань, які мене бентежили й продовжують бентежити».
“