Юрій Іздрик. Ліниві і ніжні

Останнє десятиліття життя видатної жінки — коли народжувалися та публіку¬валися її геніальні драми на світові сюжети, а також «Лісова пісня» й «Бояриня», коли вона співпрацювала з українськими і закордонними журналами — як авторка, перекладачка, критикиня й журналістка, коли її суспільно-політичні погляди остаточно викристалізовано і лише слабке здоров’я стає перешкодою активнішій громадській роботі. Вона досягла визнання як письменниця, щаслива в шлюбі, але в іншому доля до неї неприхильна — Лариса Косач втрачає близьких, швидко руй¬нується добробут, повертається тяжка хвороба, що тільки було відступила. Та її «демон» лишається з нею до самого кінця — і за кілька годин до смерті вона надик¬товує матері конспект нової драми…

«…Здоровлє у мене тепер таке тонке, що навіть за таку періодичність ро¬боти, як ви визначаєте, я ручатись не можу, бо от, наприклад, від Різд¬ва до Великодня сього року я абсолютно нїчого не могла писати, та й се фраза, що я пишу «только въ припадк? умопом?шательства», бо я тодї тільки можу боротись (чи скорійше забувати про боротьбу) з виснажен¬нєм, високою температурою і иншими пригнїтающими інтелєкт симп¬томами, коли мене попросту гальванїзує якась id?e fixe, якась непере¬можня сила. Юрба образів не дає менї спати по ночах, мучить як нова недуга, — оттодї вже приходить демон, лютїйший над всї недуги, і нака¬зує менї писати, а потім я знову лежу Zusammengeklappt 1942, як порожня торбина. Отак я писала Лїсову Пісню і все, що писала остатнього року».
“