Bookсhef

Дами досі в біді: Книжки про беззахисність перед насиллям

15.08.2019

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Кажуть, три хвилі фемінізму вже давно вщухли, дівчата мають рівні права й можливості з хлопцями і їх захищають не лише родина й культурно-релігійні норми, а й закон. Якщо ж десь такого не відбувається, то це просто тому, що йдеться про дикі східні країни, які живуть у своєму затишному патріархальному середньовіччі. Насправді все не зовсім так. Насилля досі загрожує кожному і кожній із нас. 

 

Оксана Лущевська. Скелет без шафи

  • ілюстрації К. Артішок. — Харків: Ранок, 2019. — 96 с.

 

Ані 11 років, і в неї немає друзів у школі. В цьому немає нічиєї провини, просто її подруга переїхала до іншого міста. Але відсутність соціальної підтримки зробила дівчинку вразливою в очах однокласників та дало їм негласне право всіляко цькувати її. 

«Скелет без шафи» починається з дуже сильного й незручного для читачів епізоду – трійка хлопців затягає Аню кудись в куток у школі, щоб помацати її груди. Дівчинка благає однокласників одуматись і сподівається, що як не красень-рятівник, так хоч завуч школи перешкодить її приниженню. Але ні. Чекати нікого. І хоч це епізод про приниження, а не про сексуальне насилля, а дівчині всього 11, прочитується він саме як спроба групового зґвалтування. На прицілі у хлопців слабка істота, яку ніхто не підтримує, а отже, яку ніхто не захистить. Слабкість Ані усуває всі перешкоди у свідомості кривдників і дає їм право на будь-які дії. А це означає, що століття історії нічого не змінили.

 

Або за тобою, як за Геленою Троянською, іде все військо твого чоловіка, або тебе, як де Садову Жустіну, використовуватиме будь-який зустрічний розбійник. Просто тому, що ти слабша.

 

На цей раз дівчина б’є своїх кривдників і вони тікають. Але питання про те, що має захистити Аню та інших дівчат і хлопців у такі ситуації, залишається відкритим.

 

«Скелет без шафи» показує історію слабкої дівчинки у світі, з якого нікуди не зникли ієрархія і примат сили. Шкільне середовище Ані чіткою ієрархізоване. Є гурток популярних дівчат, які жадають поклоніння їм і визнання їх правими в усьому. Оскільки Аня не приносить їй регулярну данину у формі похвал і милих усмішок, вони не стають гарантією її безпеки. Вони не приймають дівчину навіть на якусь найпринизливішу позицію до своєї зграї. Хоч, швидше за все, приналежність до гурту убезпечила б Аню.

 

Що робить героїня в цій книзі, так це намагається протистояти цьому абсурду. Аня не ведеться на провокації сісти на шпагат без розминки й розігрівання (цим вона могла б вимолити собі трошки уваги й протекції, але ризикувала нашкодити своєму тілу). Аня ховається у свій інстаграмний акаунт, у вивчення біології, у родинний затишок та в спілкування зі своєю далекою подругою. Таким є притулок дівчинки, куди вона інстинктивно тікає і де їй справді світло, безпечно і добре. 

 

Читайте також: Стежками «Залізного вовка» Лущевської: для чого сучасним авторам казки

Мохсін Хамід. Утеча на Захід

  • Київ: Bookсhef, 2019. – 224 с.

 

Надья розірвала стосунки зі своєю родиною, якось оголосивши їм, що відтепер житиме сама. І оскільки Надья походить із мусульманського середовища, таке рішення означало одне – родина безповоротно відреклась від дівчини, не залишивши її жодного шансу на підтримку в складні часи. Мовляв, хотіла сама, ну то й виживай сама.

У себе вдома Надья влаштовує невимушену атмосферу – курить травку, слухає платівки, знаходить спосіб непомітно водити до себе додому коханців (що в її світі м’яко кажучи не вітається). Та от у місті героїні починаються воєнні конфлікти, і навіть ця сильна й незалежна дівчина розуміє, що самій їй не вижити.

 

Хоч Надья далеко не підлітка, а доросла жінка, що сама вміє давати раду своїм потребам і проблемам, вона живе в постійному страху. Річ у тім, що ця сильна й незалежна жінка ніколи не виходить на вулицю без чорної накидки. Тої самої, яку, як ми звикли, ісламські жінки носять з релігійних міркувань.

 

Накидка для Надьї не має нічого спільного з релігією. Це захисний панцир, який робить дівчину на вулиці невидимкою. Це захисна оболонка, яка має сигналізувати іншим, що вона під протекцією своєї родини, свого чоловіка і свого бога. Це знак не чіпати її. Проте цей знак не завжди допомагає.

 

Якось у великій тисняві в банку випадковий чоловік намагався просунути свою руку між сідниць дівчини. Чоловіку нічого не вдалося, бо ж під накидкою на дівчині було немало одягу, але відчуття бруду лишилось. Чи треба казати, що в тому епізоді ненав’язливо прослизає тінь бородатого фундаменталіста, наче натякаючи, що саме вони й не шанують власноруч розставлені межі. 

 

Поза тим «Втеча на Захід» концентрується навколо проблем біженців, якими стає Надья та її хлопець Саїд. А ще цей коротенький роман деміфологізує образ притулку, яким видається західний світ. Адже чим далі вглиб книжки, тим більше цей райський куточок толерантності і взаємопідтримки виявляється міражем. Тож покладатися дівчина може лише на свого партнера по втечі. Але здебільшого лише на себе.

Дами в біді

Це тільки наївні ідеалісти й ідеалістки проповідують, що на кожну принцесу знайдеться свій лицар, а кожну Андромеду врятує Персей. Хоча, здається, саме на цей принцип покладалися продавчині, які під маскою захисту моралі чи дитячої психіки активно не радили купувати «Скелет без шафи» Оксани Лущевської. Видно, сцена булінгу справила на них свій ефект. Як не дивно, а книжки про проблемні теми вигадало не сучасні видавці. Історія культури була більш-менш реалістичною і книжки, що викликають емпатію до беззахисних героїв і героїнь, були завжди. 

 

Не треба далеко ходити. Шевченко був вправним і співчутливим колекціонером всіх скривджених і знедолених. І особливе місце серед його драматичної колекції посідають нещасні романтичні damsel in distress.

 

Шевченко почувався новітнім Іоаном Богословом, адже всесвіт його поем нагадує мальовничу передапокаліптичну картинку. І один із вісників зіпсованості світу і його близького кінця стає батько княжни з однойменної поеми, що зґвалтував власну дочку.

 

Князь не шанує жодних норм і не боїться жодних богів. Він вічно нетверезий, він має владу, тож він, побачивши красиве тіло, бачить можливість ним заволодіти й не бачить того, що мало б зупинити його. І якщо батько не стає на захист своєї дитини, то кінець світу точно близько, натякає нам тим часом пророк.

 

Якщо родина, як в Надьї та княжни, не гарантує їхній захист, таким інструментом мав би бути закон. От тільки історія літератури демонструє, що краса й сексуальність часто стають на заваді дотримання закону. 

Є такий маловідомий античний роман, який називається «Повість про любов Херея й Каллірої» авторства такого собі Харитона. Героїня цієї історії Калліроя весь текст страждає від своєї краси. Річ у тім, що за межами рідних Сіракуз ані її висок положення, ані її шлюбний статус не можуть захисти дівчину. Вона була така красива, що всі містяни вважали, що це Афродіта втілилася в земній подобі й буквально поклонялися дівчині. В неї закохувалися всі знатні чоловіки. Якщо ніхто її не зґвалтував, то тільки зі страху, що це і справді богиня в земній подобі. Ближче до кінця книжки відбувається суд, де володар Азії має вирішити, хто з двох чоловіків має більше прав на Каллірою.

 

Але побачивши предмет суперечки, володар всієї Азії замість мудрого Соломона перетворюється на хтиву тварину, засмучену, що ця красива сексуальна іграшка належить не йому.

 

Він навіть подумує спровадити власну красуню-дружину якнайдалі, відтягнути суд, щоб мати час переконати цю новітню Афродіту віддатися йому. І хтозна, чим би все це закінчилося, якби не почалась війна і всім чоловікам на коротенький час стало не до Каллірої.

 

Як не дивно, а насилля загрожувало й загрожує не лише дівчатам. У відомому античному романі «Дафніс і Хлоя» парі ідилічних пастухів постійно перешкоджають бути разом. Знаходяться розбійники й багатії, які хочуть забрати Хлою собі. Але знаходяться й ті серед сильних світу цього, кому приглянувся свіжий і симпатичний Дафніс. Так помічник хазяїна Дафніса вибудовує складні інтриги, щоб тільки йому дістався цей красивий хлопчик. І робить це не без спроби силоміць досягти «прихильності». 

 

І, звісно, як тут не згадати про «Маленьке життя» сучасної американської авторки Ганьї Янаґігари. Герой цієї книжки, Джуд, ріс під опікою монахів. І беззахисністю сироти в якийсь момент ситуацією скористався один із монахів. А далі цей хлопчик, за якого нікому заступитися, ставав жертвою не одного сексуального насилля, що страшенно травмувало його. Що цікаво, підрісши, Джуд інстинктивно вибрав собі кар’єру юриста, та це не додало йому впевненості й не порятувало від насилля, яке він знов пережив у дорослому житті від свого сексуального партнера.

 

Читайте також: Кричати, не мовчати: чого чекати від «Розквашеного яблука»