Франкфурт №70: чи Україна на тій самій сторінці прав, свобод і трендів?

Цьогорічний Франкфуртський книжковий ярмарок став уже 70-м. Найбільшу книжкову подію світу відвідали 285 тисяч людей. Це дещо менше у порівнянні з попереднім роком, коли зареєстрованих відвідувачів було понад 286 тисяч, але, як бачимо, критичного спаду цієї цифри не відбулося. Тим часом український національний стенд став ще відвідуванішим, отже, прийшов час не лише розкидати каміння, а й збирати. Та чи була Україна цього року на тій самій сторінці, що й весь світ?

Зацікавленість у цьогорічному Франкфуртському книжковому ярмарку з боку професійної публіки зросла – організатори звітують про 7 503 зареєстрованих агентів та учасників виставки зі 109-ти країн світу. Серед них – 795 літературних агентів (у 2017-му їх було 788) та 337 агенцій (321 у минулому році) з 31-ї країни світу.

BookFest, який відбувався у межах ярмарку, цьогоріч розширив свою програму – події літературного фестивалю відбувалися не лише у новому Франкфуртському павільйоні, але й в різних частинах міста. За офіційними даними, ці івенти відвідали приблизно 25 тисяч людей.

Цього разу країною-почесним гостем стала Грузія, для якої не лише виділили цілий поверх одного з павільйонів ярмарку (його зайняла комплексна дерев’яна архітектурна інсталяція, в основу якої ліг унікальний грузинський алфавіт), але й практично в кожному павільйоні на ярмарку були відведені площі для представництва Грузії (від дитячої зони до гастро-кортів з вином) і по всій Німеччині впродовж усього року — виданими перекладами, марафонами, обміном досвідом та участю в культурних подіях на території обох країн.

Але попри успіх представлення Грузії у світі видавці зазначають, що проект, підготовка до якого велася близько чотирьох років виявився непідйомним для книжкового ринку. «Це має добрий вигляд, проте для нас це більше схоже на бенкет під час чуми», — зізнаються грузинські видавці.

Не можна забувати й про THE ARTS+  —  фестиваль, присвячений синтезу літератури, мистецтва та сучасних технологій. Він також ділив простір з Франкфуртським ярмарком й прийняв 125 000 відвідувачів.

Окрім виступу віртуальної співачки, яка була широко розрекламована організаторами, у секції був проведений саміт, присвячений основним бар’єрам для технологічних інновацій в галузі культурної спадщини. Зокрема розробник Fraunhofer представив проект, що здатний зчитувати історичні пам’ятки, а потім повністю їх копіювати. Така інновація може допомогти археологам і реставраторам, а також музейникам, які могли б не хвилюватися за крихкість історичної спадщини.

Провідні учені в галузі культури дискутували про цифрові стратегії та процеси управління змінами у всесвітньо відомих музеях та установах та обговорювали те, що ще треба зробити. Зі слоганом «A Book is a Film is a Game» пройшло також чимало подій, які об’єднали кінотворців і розробників ігор, що працювали з літературою. Та, на відміну від попередніх років, цікавих віртуальних книжкових проектів було представлено небагато. Це може свідчити як і про коштовність таких проектів, так і нерозуміння поки що їхньої бізнес-моделі.

Із цьогорічних нововведень — зона Frankfurt Kids, яка, щоправда, трохи розчарувала.

По-перше, чомусь розташовувалась не біля дитячих видавництв, а по-друге, не була надто пристосована для дозвілля дітей і сімейного відпочинку. Окрасою зони, безперечно, була колекція книжок-картинок від dPICTUS, про яку ми вже писали, також були мікровиставки дитячих ілюстраторів і спільний стенд малих іноземних видавців, що спеціалузується на дитліті.  З іншого боку, саме на сцені поруч відбувалися найзнаковіші події у світі дитячої і підліткових книжок. Зокрема були зустрічі із експертами конкурсу «Білі круки», оголошення номінантів на премію Астрід Ліндгрен, а також зустріч із головною командою IBBY. 

Ярмарок традиційно зайняв майже всю площу Франкфуртського виставкового центру, перетворившись на своєрідне «Місто книжок і літератури». Загальна його площа сягає аж 367 тисяч квадратних метрів. Видавничі стенди та сектори групувалися за тематикою та регіональною приналежністю. Як завжди, можна було знайти павільйон для національних стендів та видавців з усього світу, павільйони азійського, німецького та англомовного ринку, окремі сектори для дитліту, нон-фікшну, косплеєрів тощо.

У спеціальному Publishers Rights Corner професіонали мали змогу орендувати столик для перемовин з потенційними партнерами щодо продажу-купівлі прав, а в хабі Business Club можна було винайняти цілу кімнату для перемовин та презентації своєї компанії.

Тренди

Кожна країна може представити власні тренди на ринку — почасти діаметрально протилежні, проте є декілька тем, що викликали загальне збудження і понадміру уваги видавців практично в усьому світі: зростання популярності аудіокнижок, бізнес-модель підписки на онлайн-контент, вихід на нові перспективні ринки, еко-тренд у книговиданні та на друці, а також — права людини і зокрема фемінізм.

Щодо аудіокнижок незабаром ми підготуємо окремий матеріал, а нині можемо лише констатувати, що інтерес до них не зменшується, а аудіо- розглядають як ефективний інструмент для залучення аудиторії нечитачів до книжкового продукту — 50% слухачів аудіокнижок за останній рік не придбали жодної друкованої книжки. Цю цифру повторюють представники різних компаній з різних країн — від США до ОАЕ. Саме тому темі аудіокнижок цьогоріч відвели цілу конференцію.

«Я не впевнена, що підписка на онлайн-контент є тою моделлю, що підійде усім, — визнає Лінет Оуен, консультантка з питань авторського права та співорганізаторка цьогорічного Business Club, — проте ми провели опитування серед постійних учасників Клубу і виявили, що ця тема цьогоріч для більшості є особливо цікавою».

Юліус Відеман, головний редактор всесвітньо відомого видавництва Taschen також впевнений, що це працює не всюди: «Ринок електронного контенту стрімко розвивається, проте в мистецькому сегменті це не працює: ми спробували — і ця спроба була провальною. Print is back. Навпаки, стали продаватися більш матеріальні книжки — дорожчі і складніші у створенні, але крафтові».

Читайте також: Чому у Греції з електронним книговиданням все краще, ніж у нас

Проте видавці масової літератури впевнені, що для того, щоб залучити молоду аудиторію, потрібно надавати доступ до електронних книжок за підпискою. Хоча видавці часто бояться, що люди отримають забагато всього за дуже малі кошти, і не будуть купувати паперові книжки, зазвичай цей страх не є виправданим — переважно ці дві аудиторії не перетинаються. Тож перед багатьма виникає запитання про асортимент: що саме слід оцифровувати? Практика більшості видавництв, які спробували працювати в такому форматі, доводить, що не завжди паперові бестселери стають бестселерами в електронному варіанті. Зазвичай смаки «електронної аудиторії» різняться — тож електронний формат є шансом надати «щось іще» — наприклад, назви, які не знайшли своїх читачів у друкованому форматі. Тож формат електронної підписки поки є полем для експериментів та розуміння своєї нової аудиторії.

«Хай там як, а станом на сьогодні найкраще модель підписки працює в університетських спільнотах та бібліотеках, — впевнений Х’ю Александер, засновник textBox і учасник Business Club — Ця аудиторія давно використовує цю модель отримання інформації і готова за неї платити».

Практично всюди видавці підтверджують «вимирання» читацьких клубів, проте дехто намагається реанімувати цей формат роботи з аудиторією. Зокрема TAG Livros (Бразилія), що працюють вже 5 років на ринку і здобули аудиторію у 35 000 підписників. Вони пропонують кураторську підтримку читачів (книжки радять відомі письменники та зірки), а також представляють гарячі переклади світових бестселерів, які члени клубу отримують найпершими та в букбоксах із сувенірною продукцією — для кожного користувача, окрім першості, клуб пропонує елемент несподіванки, так само, як це роблять коробкові сервіси в Україні: ніхто не знає, що буде в наступній коробці. Сьогодні це найбільший читацький клуб у Бразилії.

Друкарі намагаються дедалі більше підкреслювати свій «зелений» статус: попри те, що особливих інновацій у друці на великих накладах не сталося, виробники вигадують нові еконазви для старих методів, стараються уникати ламінації та надміри плівок, що не можуть бути ефективно перероблені.

Не сталося якихось помітних інновацій і у видавничій справі — принаймні, ситуацію не порівняти з піком креативних технологічних рішень, який стався років 5-6 тому. Деніель Ленц, журналіст Digital Publishing Report, переконаний: «Усі інновації йдуть від Amazone», для інших він практично не залишає шансів.  

Якщо спробувати відстежити зміни в літературному житті, то не можна сказати, що за рік щось суттєво змінилося. Для локальних мов характерною є тенденція переходу відомих авторів, визнаних у своїх жанрах, у сферу більш комерційної літератури. Зокрема про це кажуть латвійці, ймовірно, натякаючи на Інґу Ґаіле, поетку, що перейшла на кримінальний фікшн, або ж колишнього літературного критика Ґунтіса Береліса, який став відомим автором трилерів.

Хорвати також відзначають, що навіть хороші автори досі не можуть жити зі своїх гонорарів, але попри це згадують про появу цілої низки потужних і перспективних молодих письменників. Саме вони починають піднімати нові, актуальні для сучасної людини теми: проблеми міленіалів, кохання за часів Tinder’a та соціальне життя в епоху диджиталізації. Натомість війна більше не є основним лейтмотивом у літературі.

 З-поміж партнерів ярмарку найбільше зацікавлення в учасників викликає IPR License – он-лайн платформа для продажу прав по всьому світу.

Ще один акцент – Азійський форум, який інтегрував події, що стосувалися ринків країн Азії: від Філіппін, Таїланду, В’єтнаму, Камбоджи до єдиної країни-гостя Франкфурту – Індонезії (2016 року). Представники країн ділилися власними думками щодо шляхів вирішення проблем розповсюдження книжок, що особливо гостро відчуваються у провінційних населених пунктах, обговорювали проблеми корупції та недостатньої підтримки літератури з боку держави. Гострою залишається також проблема закритості азійських ринків та слабкої культурної комунікації між країнами регіону, адже велика кількість видавців продовжує прагнути на ще більш закритий, але великий китайський ринок, при цьому не помічаючи потенційних партнерів у себе під боком.

Окремо варто згадати й Індонезію, представники якої  розповідали про те, як змінилося життя країни після участі у ярмарку в статусі країни-гостя. Небачене збільшення кількості перекладів іншими мовами та збільшення кількості німецьких туристів у декілька разів – свідчення того, що Франкфуртський книжковий ярмарок залишається ефективним інструментом популяризації маловідомих літератур.

Китай також залишається надзвичайно активним: серед учасників, що придбали стенди, китайські видавництва та друкарні представлені на понад 1000 стендів.

Читайте також: Китайський ринок-2018: радикальний бум на нон-фікшн

Нік Малгрев з видавництво Uhlanga, яке спеціалізується на поезії, розповів про те, як виглядає видавнича справа у Південно-Африканській Республіці: «приблизно так, як я уявляю собі видавничу ситуацію в Україні: обидві країни постколоніальні, мають демократію лише трохи більше 25-ти років, а також не можуть похвалитися великим читацьким ринком. Це досить таки складно – бути видавцем у ПАР. Ми маємо мало читачів – приблизно пів мільйона людей, що складає близько одного відсотка від населення усієї країни. Але це дуже цікавий інтелектуальний простір».

Нік зазначає, що поезія у ПАР має потужний політичний заряд, відбувається дуже багато взаємодії між соціально-політичними рухами та декларативними віршами. Така поезія надзвичайно популярна у ПАР, що створює для видавців певні труднощі в привчанні людей до читання віршів у книжках, але разом з тим і відкриває багато перспектив, адже точно відомо, що там є багато потенційних читачів.

«Англійська виступає як лінгва-франка, й ми в основному видаємо книжки саме на ній. З виданням іншими офіційними мовами ситуація не дуже добра, але ми маємо цим займатися й розширювати нашу аудиторія. Як тільки наше видавництво знайде для цього ресурси, ми плануємо заповнювати цю лакуну», – розповідає видавець.

На жаль, ще досі видавнича справа ПАР маркована спадком апартеїду та сегрегації. Звичайно, за останній час в країні відбулося багато змін і міжетнічна інтеграція відчутно покращилася, але видавнича справа досі націлена на ринок багатих та платоспроможних споживачів, а це переважно біле населення.

Політика

«I’m On the Same Page» – таким був посил та основне мотто 70-го книжкового ярмарку у Франкфурті, ювілей якого збігся з 70-ю річницею Декларації про права людини ООН. Велика частина подій та дискусій у всіх павільйонах виставки так чи інакше торкалися проблематики сучасного стану прав людини, питань свободи слова та стосунків індивіда та держави. Однойменна кампанія у пресі та соціальних мережах, яку запустили організатори ярмарку разом з німецькою асоціацією видавців, привернула увагу широкої міжнародної громадськості та засоби масової інформації. Цю акцію, яка поставила собі за мету – збурити дискусію довкола стану прав людини у світі, підтримали Європейський культурний канал ARTE, телевізійна компанія ZDF, журнал Der Spiegel, а також Amnesty International та сама ООН.

У кожного політика є свій привід з’явитися на Франкфуртському книжковому ярмарку: хтось приїжджає підтримати фокус ярмарку власним виступом чи / та отримати шанс на інтелігентну самопромоцію, інші прагнуть зорієнтуватися у світовому контексті культурно-дипломатичних відносин.

На урочистому відкритті, як завжди, вражає рівень промов, які мають шанси бути виданими окремими есеями. політиків першого ешелону – з промовою про захист свободи виступив президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр, головна представниця ЄС із зовнішньої політики Федеріка Могеріні наголосила на різноманітності як одній із цінностей Євросоюзу, і звісно, не обійшлося і без почесних гостей із Грузії, яку представляв прем’єр-міністр Мамука Бахтадзе.

Рейрі Коджіма, представниця відділу публічної дипломатії Міністерства закордонних справ Японії приїхала у Франкфуртський бізнес-клуб, щоб вибудувати зв’язки з зарубіжними колегами і зрозуміти, яким чином розширити присутність Японії на ярмарку.

«Видавнича справа як культурний сегмент у Японії — надзвичайно олдскульний. Попри стереотип, що ми високотехнологічна країна і намагаємося технологізувати все довкруги, видавці залишаються дуже консервативними і замкненими, а читачі досі віддають перевагу друкованим книжкам. Японія відома у книжковому світі лише через Манґа — проте це не єдине, що ми могли би показати», — зазначає Коджіма.

Читайте також: Про що говорили в Бізнес-клубі Франкфуртського книжкового ярмарку 2017

Основи людських прав і свободи преси у Туреччині щоденно підриваються. Неупереджена політична критика наразі можлива лише з-за кордону, тому й не випадково відбулася зустріч із відомим німецько-грузинським журналістом Денизом Юселем. Він ще раз нагадав про звільнення більше 100 письменників та журналістів, які зараз перебувають у в’язницях в Туреччині, а також про протести проти близько 150 ЗМІ, які були закриті.

Українська компонента

Для Українського національного стенда це вже четверта помітна офіційна участь у Франкфуртському книжковому ярмарку. Цього разу, окрім Міністерства культури, Міністерства закордонних справ та Асоціації видавців  і книгорозповсюджувачів України, до його організації вперше долучився й Інститут книги, що був створений рік тому. Саме він взяв на себе оформлення та технічну реалізацію проекту. Три роки безпосередню координацію проекту здійснювали активісти й працівники Мистецького Арсеналу.

3 300 000 грн – саме такий бюджет цьогорічного українського стенда у Франкфурті.

Відчутно більший, ніж у попередні роки (Минулого року ця цифра складала близько 2 900 000 грн, а позаминулого й взагалі – 2 300 000). Разом з фінансуванням збільшилася й площа стенда, що відбилося не лише на помітності української експозиції у просторі інтернаціонального павільйону.

«Цього року ми бачимо, який великий крок вперед було зроблено. Площа стенда 140 кв. м., причому 40 кв. м. нам безкоштовно запропонували організатори ярмарку. Ми залучили дуже цікавого візуального куратора стенда – львівського медіа художника Андрія Лініка. З його допомогою вдалося дуже ергономічно розділити простір на частини для публічних дискусій, ділових перемовин та виставкові площі. Навіть сама візуальна подача українського стенда у цьому році нарешті не випадає з візуального ряду, який пропонують наші сусіди – Польща, Угорщина, Словенія, Грузія, Естонія. Це стенд абсолютно світового рівня», – розповідає Юрій Рибачук, заступник міністра культури України.

У порівнянні з минулорічним стендом цьогорічний дизайн виглядав більш традиційно: білі та сині площини й тексти, невеликі вкраплення чорних шрифтів, лаконічні книжкові полички. 

Своєрідними акцентами усієї композиції стали два інтерактивних куточки на різних кінцях експозиції (проект із віртуальною книжкою «Знайомство з туконі» та аудіальний проект «Голоси письменників»), а також великі принти з зображеннями робіт українських ілюстраторів, що висіли високо над стендом, на висоті майже 6-ти метрів. Досить вдалим рішенням виглядає і утворений наскрізний коридор, який дозволяв пройти крізь стенд від однієї “вулиці” павільйону до іншої. Це забезпечувало постійну циркуляцію відвідувачів, які за інших умов могли просто пройти повз українську експозицію.

Тим часом не вистачало інформації про ринок, статистичних даних про читачів в Україні, що чи не найбільше зацікавлює потенційних партнерів, така інформація була представлена на стенді минулих років. На запитання, чи є програма для ґрантів на підтримку перекладів українських творів на іноземні мови, Україні вкотре доводиться ділитися химерними планами про майбутнє, що, звісно, бізнес-переговорам не сприяє.

Письменник Андрій Курков також відзначає, що національний стенд справив позитивне враження й на закордонних видавців: «Цікаво, що я лише 5 хв. побув на українському стенді й ще не встиг усього роздивитися, але в різних куточках виставки вже зустрів знайомих видавців з Англії та Франції, які його дуже хвалили».

Але на відміну від заступника міністра, відомий письменник відзначив, що ставиться до збільшення виставкових площ дещо стриманіше, адже перш за все треба мати що показувати.

«Я вважаю, що розмір стенда має бути оптимальним. Він має співпадати з обсягом того, що країна може запропонувати світові. Тобто немає сенсу робити його дуже великим і показувати там альбоми про Тараса Шевченка. У цьому сенсі, мені здається, цьогорічний український стенд досягнув певної гармонії», – говорить Курков.

На українській експозиції можна було побачити книжки від 16 видавництв: «Видавництво Старого Лева», «Фоліо», «Клуб сімейного дозвілля», «Наш формат», «А-ба-ба-га-ла-ма-га», «Навчальна книга – Богдан», «Фонтан казок», «САМІТ-Книга», «КМ-Букс», «Перун», «Брайт Букс», «Либідь», «АРТ НЕЙШН», «Маміно», «Агенція культурного розвитку».

Окремими блоками були представлені й книжки конкурсу Найкращий книжковий дизайн (Книжковий Арсенал й Goethe-Institut Ukraine), найкращих українських ілюстраторів та краєзнавча література. Під кожне видавництво на стенді відвели спеціальну поличку, до якої міг підійти будь-хто охочий та погортати те, що його зацікавило.

Гасло стенда – Senses of Ukraine / ВідЧУТИ Україну. Це поєднання двох значень слова «Senses» – відчуття і сенси, тому автори експозиції вирішили не обмежуватись лише книжковим форматом, а намагатися транслювати сенси за посередництвом різних медіа. Наприклад, біля частини, в якій розміщувався майданчик для публічних дискусій і лекцій, дизайнери встановили спеціальну стіну з зображеннями відомих українських письменників у повний зріст. Біля кожного з них, за допомогою навушників, можна було почути справжні голоси Наталі Сняданко, Сергія Жадана, Андрія Куркова, Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Катерини Калитко, Вікторії Амеліної та Тараса Прохаська. Це створювало своєрідний ефект їхньої «присутності» в одному просторі зі слухачем.

Читайте також: «Understanding Ukraine» на Франкфурті 2017

В іншому кінці стенда, де розташовувалися столики для зустрічей та переговорів і основна книжкова експозиція, можна було знайти ще один цікавий інтерактив – віртуальну гру, в якій, одягнувши VR-окуляри й орієнтуючись у намальованому лісі, відвідувачі шукали туконі – героїв дитячих книжок художниці Оксани Були. Організатори передбачили аж 4 сети окулярів, тож шукати казкових звірят можна було одночасно усією родиною.

Не можна не згадати й про те, що на гасло Senses of Ukraine також дуже серйозно попрацювала й команда Фігаро-Кейтерінг, яка влаштувала на українській експозиції майже справжню кухню. В якийсь момент відвідувачам навіть запропонували “відчути Україну” за посередництвом борщу та вареників, які дещо дисонували з загальним оформленням та атмосферою стенда.

Не забули організатори стенда підготували й програму заходів, яка включала в себе публічні дискусії, лекції та інтерв’ю з письменниками. Все почалося з офіційного відкриття за участі команди стенда та зокрема віце-прем’єр-міністра Павла Розенка та заступник міністра культури Юрія Рибачука. Відвідав стенд й віце-президент ярмарку Тобіас Фосс. Людей на відкритті було дійсно багато, настільки багато, що частині слухачів не вистачало стільців, і тому вони стояли цілим натовпом біля дискусійного майданчика. Це можна назвати своєрідним показником успіху.

«На українському стенді, як на мене, завжди були відвідувачі – на всіх подіях були слухачі, до видавців приходили іноземні партнери на перемовини, заходили представники іноземних книжкових інституцій з інших країн, журналісти, українці, які мешкають у Німеччині. Щодо подій, то найбільше людей було на публічному інтерв’ю Ґерхарда Ґнауха з Сергієм Плохієм, читаннях оповідань Олега Сенцова, які були організовані спільно з PEN Ukraine, на зустрічі з Мустафою Джемілєвим та на офіційному відкритті стенда. Люди стояли в коридорі», – зазначає Ольга Вишня, керівниця відділу промоції та організації подій Українського інституту книги.

Серед інших спікерів української програми: Романа Романишина та Андрій Лесів (творча майстерня «Аґрафка»), які презентували каталог українських ілюстраторів; письменниці Катерина Калитко та Вікторія Амеліна;перекладач Юрій Дуркот, а також літературний критик Євгеній Стасіневич, який розповідав німецькій публіці про те, навіщо Європі читати українську літературу.

«Українська культура звикла існувати в умовах катастрофи й не просто існувати, але й займатися продуктивною роботою. Що українська література та чуттєвість може дати світові? З одного боку, це історії про війну, в якій дійсно вирішується доля якщо не теперішньої, то завтрашньої Європи, як би це патетично не звучало. Цей конфлікт глибинно цивілізаційний. В цих історіях заламується історія європейського сьогодення. З іншого боку, це хороша можливість подивитися на те, як відбувається існування в умовах постійних перевантажень», – зазначив критик під час свого виступу.

На дотичну тему, але вже у геополітичному та культурологічному контекстах, говорили й історики Сергій Плохій та Ґвідо Гаусманн під час публічної дискусії «Ворота Європи. Що світові варто знати про Україну».

Читання на підтримку незаконно ув’язненого в РФ режисера та письменника Олега Сенцова стали однією з ключових подій на українському стенді, які дуже тісно перетинаються з мотто 70-го Франкфуртського книжкового ярмарку та роковинами ухвалення Конвенції про права людини. Тому зовсім не дивно, що до заходу було прикуто так багато уваги з боку публіки та засобів масової інформації.

Акцію #SaveOlegSentsov readings організував Український інститут книги спільно з PEN Ukraine та Генеральним консульством України в Німеччині. Юрій Дуркот, Андрій Курков, Вікторія Амеліна та Сергій Плохій читали оповідання Сенцова «Автобіографія», «Школа», «Собака» та «Заповіт». Кульмінацією заходу став мовчазний протест на російському стенді, на що росіяни відповіли повним ігноруванням. Вони продовжили вести свій захід, ніби нічого не сталося.

І саме ця подія стала відповіддю на запитання, що й Україна на тій самій сторінці, що й весь світ.

Ще одна із важливих та популярних тем, які обговорювалася як на офіційних заходах стенда, так і в кулуарах – перспективи можливого отримання Україною статусу почесного гостя Франкфуртського ярмарку. Це амбітне прагнення особливо посилилося після того, як один із найближчих наших сусідів Грузія таки спромігся здобути такий статус.

Зокрема заступник міністра культури Юрій Рибачук, не роблячи поспішно однозначних заяв, налаштований до української перспективи досить оптимістично: «Зараз така своєрідна мета-максимум – стати почесними гостями Франкфуртського книжкового ярмарку. Ще офіційних переговорів не було, але вони триватимуть. Загалом цей процес має тривати навіть не рік, а кілька років (Грузія готувалася 4 роки). Зараз нам певним чином натякають на те, що така перспектива є, тож я думаю, що переговори матимуть позитивний результат. Наразі черга почесних гостей розписана до 2023-го року».

За словами Юрія Рибачука, бути почесним гостем – це не те саме, що виграти Євробачення чи отримати якусь нагороду. Перш за все – це велика відповідальність.

«Ми повинні дуже добре підготуватися, адже Франкфурт – це не просто полички з книжками. Йдеться про велику програму, яка дозволить привернути до України увагу міжнародної спільноти. Ми маємо заявити про себе як про країну зі справді потужними авторами, яких знають у Європі й до слів яких прислухаються. Я абсолютно впевнений, що тут не буде якогось випадкового вибору», – зазначає заступник міністра.

Письменник Андрій Курков вважає, що почесний статус може спровокувати серйозну хвилю зацікавленості українською літературою за кордоном, але в умовах війни та нестабільної геополітичної ситуації дуже складно будувати подібні плани на майбутнє.

«Особисто не можу уявити, що буде діятися в Україні у 24-му році. Якби у нас була якась стабільність, можна було б підписати якусь угоду щодо такого статусу у майбутньому, і за ці роки міг би статися справжній сплеск цікавості до української літератури, якої й так не мало перекладено. Але я не знаю, чи реальне таке планування для України. Я розумію, що отримати такий статус хотілося б, адже Україна велика, їй є що показати. Але натомість ми поки що заявляємо про себе світові переважно у контексті новин про майдан, війну на Сході та окупацію Криму», – говорить Курков.

Читайте також: Забужко про Україну на Франкфурті 2017: Говорити про статус Почесного гостя зарано

Але присутність України на найбільшому книжковому ярмарку світу не обмежилась лише Національним стендом. Крім цього на виставці були окремі експозиції видавництва «Смолоскип», «Ранок», «Елвік», «Vivat» і дві поліграфічні компанії «Фактор друк» та «UNISOFT». Зокрема представниця видавництва «Смолоскип» Ольга Погинайко була однією з 20-ти учасниць Invitation Programme, організованої Франкфуртським ярмарком – спеціальний 6-ти денний семінар для незалежних видавців, що дозволяє неабияк «прокачати» свої професійні здібності.

Читайте також: Чого можна навчитися на Ознайомчій програмі для видавців у Франкфурті?

Засвітилися українські представники й на подіях, не пов’язаних з національним стендом. Андрій Курков презентував німецький переклад «Шенгенської історії» (німецькою книжка тепер називається «Kartographie der Freiheit»), а в готелі «An der Messe» провела свій окремий вечір й літературна корпорація «Meridian Czernowitz», який відбувся за участі Ігоря Померанцева та Андрія Любки.

Окремо варто