Хто наступний за Кайдашами? – що з укркласики можна перетворити на серіали

За карантин природа настільки оновилася, що широка аудиторія зафанатіла від серіалу за мотивами української класики. Ще трохи, і можна чекати на продаж класичних книжок у кіношних суперобкладинках, які скуповуватимуться неймовірними тиражами. Наразі мова звісно ж про «Спіймати Кайдаша» за сценарієм Наталії Ворожбит і мотивами повісті Нечуя-Левицького. Але хтозна, може, незабаром пощастить й іншим класичним творам. 

І поки всі продовжують ловити флешбеки від «Кайдашів», ми розглянули 8 інших класичних українських текстів, які можна було б візуалізувати й реактуалізувати. Якщо не на екрані, то хоча б для себе. 

Заміський джентльменський клуб «Січ» – «Тарас Бульба» Гоголя

Що як забути про весь героїзм і патріотизм «Тараса Бульби»? А заодно й про те, що про Січ Запорізьку заведено говорити, як про мертвих, – або добре, або ніяк. 

Що робить Тарас Бульба на початку тексту, щойно до нього вертаються його любі сини? Правильно. Він не дає їм і дня посидіти вдома, а натомість з шалом в очах тягне на Січ. Січ цілком могла б бути якимось чи то комп’ютерним клубом, чи пабом, чи українською філією «Бійцівського клубу», чи клубом гашишистів (де гашиш треба замінити на козацькі люльки). Це такий заміський джентльменський комплекс, куди чоловіки від чогось тікають (зокрема від свого родинного життя). 

Зрозуміти сина-зрадника Бульби не так складно. Він втік до першої-ліпшої (першої симпатичної!) панянки від грізного батька, який все трощить і нетверезо перепитує: «Ти мене поважаєш?!»

Ну, не оцінив син батькові розваги. І, на щастя для себе, його мама мала своє незалежне майно, яке могла віддати сину. Та й тема жінки Тараса Бульби досить щемка. На «радісному» сімейному святі на честь повернення синів з інтернату, бухий Бульба трощить посуд, а на жінку не зважає. А Гоголь ще й прописує, що дружина Бульби відчуває себе занедбаною й нелюбленою. Загалом варто б подумати, а чи не одружився Бульба тільки тому, що його жінка залетіла? А далі вже гаяв час далеко від дому з алкоголем, в компанії друзів по нещастю і з адреналіном від збройних сутичок. 

Із життя двох фрилансерок – Хтось біленький, хтось чорненький

Тема про начебто лесбійські стосунки між Лесею Українкою й Ольгою Кобилянською вигулькує так часто, що хтось вже мусив би створити за цим комікс, серіал чи фільм. Томи листування Лесі Українки цьому дуже сприяють. Що ми маємо? Дві юні мисткині, які постійно чатяться (чи то пак листуються) і працюють на фрілансі. Працюють з дому, скаржаться на невизначені ТЗ, проблеми зі своїми медіа й видавцями – таку панораму медійно-видавничої кухні можна розписати! Причому як сучасної, так і часів Лесі Українки й Кобилянської. Висвітлити всі інтриги, конфлікти, плітки. Ну а в Лесі міг би бути друг-сифілітик Іван (Якович), який постійно повторює їй, що вона тут в цьому літпроцесі взагалі єдиний мужик!

А щодо еротики: зомбі не зашкодили «Гордості й упередженню» в переробці Сета Ґрема-Сміта, то чому еротичні сцени мали б зашкодити цим двом панянкам? Закрийте нарешті цей лесбійський гештальт!

Читайте також: Леся Українка: десять найсильніших років українського модернізму

Могилянка вже не та! – «Хмари» Нечуя-Левицького

Час плинний, а фраза «Могилянка вже не та» – вічна. Її цілком могли б повторити герої «Хмар» Нечуя-Левицького, спудеї Воздвиженський з Тули й Дашкович з Черкащини. Ці двоє не друзі, але сусіди по кімнаті в гуртожитку. І майбутні родичі – після чергової пиятики вони випадково залізли в садок до двох симпатичних (і багатих!) сестричок. У сучасному світі ці двоє могли б бути галичанином і східняком. А описи їхнього навчання й викладачів – доказом, що «Могилянка не та» ще з 1615-го року.

Дочки Воздвиженського й Дашковича теж мають місце у сучасному світі. Панночки ходять сучасним Маріїнським парком і жахаються неотесаності всіх людей. Критикують не трендовий одяг, не фітоняшність. І як сучасні дівчатка, які марять Європою й Америкою, де все краще просто через те, що на ньому американська бирочк, так і ці дві панночки мріють про бали в Петербурзі й вишукане товариство маркізів із французьких романів. Та і їхня французька, видно, дуже нагадує зловживання англійськими словами в офісному мовленні. Тож час плинний, а віртуальний інститут благородних дівиць – вічний. 

Пригоди айтішника у провінції – «Вій» Гоголя

«Вій», поза всією своєю чортівнею й народним романтизмом, можна прочитати досить однозначно. Хлопці з універів не хочуть зв’язувати своє життя шлюбом, але хочуть розважитись. І під «розважитись» мається на увазі не лише алкоголь і поживна їжа на канікулах (так званих рекреаціях). Певно ж спудеї ходили розважатися з дівчатами, які залюбки несли їм власноруч зроблені смаколики. 

Сцена «Вія», в якій спудеї приходять до баби в хату переночувати, і та сама баба суне вночі на Хому Брута так, що він заледве не тверезіє, дуже цікава. Здається, хлоп очікує, що відьма потягне його на сіновал для всіляких еротичних ігрищ.

Звісно, далі відбувається чортівня, де ця сама баба скаче на Хомі, а йому ввижається бозна-що. Тримаймо тут в голові, що баба ХІХ століття – це далеко не сивоволоса жінка після менопаузи з купою зморшок. І що відьми й сукуби вночі здебільшого успішно зваблювали своїх жертв. Тож можете собі уявити, як саме скакала на Хомі відьма.

Та й те, що Хома не міг просто так взяти й піти від мертвої панночки, можна прочитувати, як відчуття провини перед дівчиною, яку він всіляко безчестив. Тоді не дивно, що погрози татка панночки так налякали Хому. Статус «хлопця з міста» взагалі є набагато вищим за статус «своїх односельців». Це майже те саме, що вийти заміж за іноземця. Ось вам і спосіб осучаснити «Вія»! Хома міг би бути симпатичним випускником одного з американських вишів, який нарешті повернувся на рідні землі і якому світить тут чудова кар’єра айтішника з житлом на Печерську. Звісно ж до нього і панночка чіплятиметься, і якась старша матрона на ньому залюбки гарцюватиме. 

Читайте також: А ви не знали? Що насправді вивчають діти у шкільній програмі з літератури

Із життя заробітчан – «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного

Українські заробітчани – феномен не новий. Друзяка Чіпки з ненависних зі школи «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Грицько до Америки не їздив, але на заробітках на півдні України добряче збагатився і побачив життя. Так добре, що потім ще й вернув носа від своїх землячок. Незгірше від багатьох сучасників, які повертаються з-за кордонів і вернуть носа від всього українського, та ще й мають флер бувалих мандрівників, які бачили світ. Комплекс меншовартості й постколоніальний синдром як вони є. 

Взагалі тема заробітчан всіх цих чумаків та інших шукачів прибутку поза своїм селом така велика в класичній українській літературі, що можна набрати матеріалу на великий серіал. Чи драматичний, чи гумористичний. 

Читайте також: Синдром Сердешної Оксани: страждання в українській літературі

Аніме й фентезі наших прабабць – Києво-Печерський патерик

У давньому світі ти отримував своє церковне ім’я і мав іконки із зображеннями свого святого. В сучасному світі ти визначаєш свій фандом і розбираєшся з тим, за якого мага грати в комп’ютерних іграх. І хоч для українського фентезі передовсім беруть козаків-характерників (ну ще інколи всіляку нечисть з романтичної літератури), не варто недооцінювати житія святих. Наші прадіди й прабабці були не гіршими фанатами фентезі, ніж ми. Тільки їхнім фентезі були житія святих.

У чудовому українському романі «Лазарус» Світлани Тараторіної є спеціальна глава, присвячена Києво-Печерській лаврі і її ченцям. На основі Києво-Печерського патерика авторка прописала самобутніх фентезійних героїв і їхні пригоди. Шкода, що навколо сучасної лаври крутиться стільки негативного пафосу, адже вона цілком могла б стати платформою для дій аніме-серіалу.

Юні екзорцисти в чорному, які виганяють чортів, – це ж те, що треба! Та й для розгортання фентезійного сюжету в патерику є все необхідне. Тільки погляньте: епічна боротьба зі злом, злісні чортяки й демони, що полюють за мирним добрим населенням, правителі, у яких свої плани щодо магів та пророків. Ці герої і від голоду рятують магічними проскурами, і знають, як перехрестити умивальник, щоб запечатати там необачного чортяку.

А з іншого боку, може, всі негативні новини навколо лаври (включно зі спалахом covid-19) додали б цій історії перчинки? Заблудлі душі, що не витримали свою людську природу й скорилися злу, чим не маги Урсули Ле Ґуїн?

Фінансова безграмотність – «Глитай, або ж Павук» Кропивницького

В літературі ХІХ століття вистачає текстів про фінансову безграмотність селян. А заодно й демонізації поганих заможних кредиторів, які обдирають чесних працьовитих хлопців і дівчат. Мабуть, в уявленні всіх цих простих, описуваних людей, кредитори мали самі пробачати всі наявні борги відразу, коли бачать чесні очі й працьовиті ручки українців.

Місцевий кредитор (в сучасному варіанті – якийсь працівник «ПриватБанку» в біленькій сорочці й зеленій краватці) Бичок в Кропивницького фліртує з юною красунею Оленою. І все мріє, щоб чоловік Олени, якого звати Андрій, кудись зник з його шляху. На щастя для Бичка, Андрій вирушає на рік на заробітки. Бо що? Бо хата Олени під заставою, сама Олена неписьменна і не те щоб дуже допомагала із зароблянням чи заощадженням грошей, а борги треба повертати. 

Коли до Олени приходить підробний лист Андрія (мовляв, не чекай мене, люба, я знайшов собі багатшу дівчину), Олена навісніє і сама стрибає у ліжко до Бичка. І дівчину турбує не тільки зрада, а й матеріальний аспект вчинку Андрія. Їй теж хочеться вдягатися в наймодніші лахи.

На виправдання антагоніста варто сказати, що Бичок партнер нівроку. Він і гардероб своїй дівчині купує модний, і алкоголем частує елітним. Щоправда, в Кропивницького це не робить образ Бичка приємним. Бо Бичок згоден зустрічатись з Оленою (тобто жити з нею в цивільному шлюбі), а от підписувати шлюбний контракт сенсу не бачить. І тут його із сучасної перспективи не звинуватиш. Олена юна, красива і вся із себе драматична. Але ґаздиня й партнерка так собі. В Кропивницького Олена неписьменна – в сучасних умовах з неї вийшла б героїня без освіти, робочих навичок та феміністичних переконань. Вона не може сама про себе подбати. В критичній ситуації Олені просто таки потрібен папік, який розрулить всі проблеми із заставленою хатою та оплатить всі б’юті-процедури (чи хоча б звозить на ярмарок). А Бичок (хоч і поганий хлопець в цьому тексті) в сучасній інтерпретації викликав би стільки співчуття і дівочих зітхань, що можна на його роль брати якогось симпатичного актора. 

Інформаційний детокс – «Intermezzo» Коцюбинського

За мотивами новели «Intermezzo» завжди можна зробити серію сторіз в Instagram про особисту втому й нечутливість до потоку новин. Як там робив герой Коцюбинського? Поїхав із міста в поля у душевному сум’ятті й закушував думки про трупи сливкою. Читаєш цей фрагмент і думаєш: «Та це ж про душевний стан багатьох із нас!» Прочитав/ла новину про сирійських біженців – знуджено закусив/ла сливкою (тостом з авокадо?). Побачив/ла, що вся стрічка пише про чорнобильські ліси – ніякого емоційного відгуку (тут і австралійські коали трепету не викликали, а з лісами ближніми – просто перебір). Та якщо герой самого Коцюбинського дозволяв собі зізнаватися в нечутливості, то і нам, простим смертним, не так соромно за себе. 

«Intermezzo» сьогодні – це новела про людину, яку задовбали соцмережі, новини та всі світові тренди. Яка вимкнула смартфон і поїхала за місто. До речі! Для додаткового ефекту можна замінити поле Коцюбинського на один із сучасних українських заміських котеджів чи шале в мальовничих лісових куточках.

Читайте також: 10 найкращих телевізійних екранізацій десятиліття від Literary Hub