Путівник для мандрівників фантастичними конвентами

Раз на рік в багатьох містах світу стається диво. На два-чотири дні вулиці такого міста окупують іншопланетяни, доктори Хто всіх реінкарнацій, ельфи, відьмаки, лицарі, роботи й орки. Також спостерігається надзвичайний сплеск активності любителів фантастики й велика концентрація письменників.

Це означає, що в місті відбувається конвент фантастики. Що це таке, навіщо потрібні конвенти і що там робити «звичайній людині», – у цьому випуску колонки.

Як ми уже згадували, перші конвенти відбулися майже синхронно у 1936-му і 1937-му роках. Не сказати, що зібралося на них аж так багато народу: шість-сім учасників у першому випадку і біля двадцяти у другому, – та вони започаткували традицію, яка за наступні десятиліття стала визначальною для існування жанру як такого.

Як не крути, саме конвенти стали одним із трьох китів, на яких тримається жанр у тих країнах, де він по-справжньому розвинутий.

Що ж таке конвент? Це зібрання людей, які цікавляться фантастикою. Насамперед читачів, але також і професійних гравців на цьому полі: видавців, редакторів, художників, письменників, – бо ж і вони насамперед читачі та любителі жанру.

Спершу суто літературні, конвенти з часом стали багатомедійними, бо і фантастика завоювала інші формати: з’являлася на радіо, у кіно й на телебаченні, у коміксах, настільних іграх, рольових іграх, що проводилися «вживу», та комп’ютерних іграх.

Передусім, звісно, йдеться про англомовний світ – США і Велику Британію, – але в інших країнах ініціативу також підхопили. Так, у 1962 році відбувся перший японський конвент «Nihon SF Taikai», у 1965 році – перший італійський конвент, присвячений коміксам, «Salone Internazionale del Comics» (нині – найбільший у Європі), у 1972-му році – перший загальноєвропейський конвент «Eurocon», у 1974-му – перший французький фестиваль коміксів «Angoulême International Comics Festival», у 1976-му – перший австралійський «Swancon», у 1984-му – перший загальнопольський «Polcon».

У Радянському Союзі, як і в інших країнах соцтабору, із фантастикою все було набагато складніше. Фактично, дозволеною лишалася лише НФ, а фентезі, містика, історії про супергероїв вважалися шкідливими для читачів, адже не говорили про майбутнє й не стверджували перемогу матеріалізму й марксизму-ленінізму. Додамо, що наукова фантастика мала виконувати саме популяризаторсько-заохочувальну роль: створювати образ світлого майбутнього, в якому всюди панує комунізм, сприяти тому, щоб молодь ішла до вищих технічних навчальних закладів, розповідати про найновіші досягнення радянської науки. Жодних вам розваг, жодної критики панівного суспільного устрою (максимум – окремих його недоліків).

Перший конвент у Радянському Союзі відбувся у 1981 році – в Єкатеринбурзі, під егідою журналу «Уральский следопит» («Уральський слідопит»). Він називався «Аэлита» – за іменем, що його носила героїня роману «Аеліта» Алєксєя Толстого. Одним з організаторів «Аеліти» став Віталій Іванович Бугров – історик фантастики, письменник, заввідділу фантастики в «Уральському слідопиті», взагалі – людина, яка зробила надзвичайно багато для промоції фантастики, зокрема й дорадянського періоду.

Те, що започаткував свого часу Г’юґо Ґернсбек, за наступні десятиліття розвинулося й набуло неймовірних масштабів. Крім власне конвентів, в усьому світі існували численні клуби любителів фантастики (КЛФ-и). Зазвичай вони були прив’язані до того чи іншого міста й дозволяли фанам, себто любителям фантастики, збиратися з певною періодичністю й спілкуватися між собою, обговорювати новинки, обмінюватися книжками, разом дивитися фільми, грати в ігри.

Це, по суті, були прообрази конвентів – те, з чого конвенти народжувалися, на основі чого формувалися. Зазвичай ядром будь-якого конвенту стає саме місцевий клуб, члени якого підшукують локації для заходів, домовляються про спонсорування, запрошують почесних гостей тощо.

Звісно, в Радянському Союзі такі клуби теж існували, от тільки будь-які організовані угрупування такого типу сприймалися владою як потенційно підозрілі. 16 квітня 1984 року на черговому засідання секретаріату ЦК КПРС було зауважено, що «в діяльності клубів любителів фантастики проявляється низка негативних моментів. Внаслідок слабкого контролю, в них нерідко пропагується західна фантастика, що культивує буржуазну мораль й ідеологію. Такого роду прояви неприпустимі, вони завдають шкоди вихованню радянської молоді». Було вирішено, що буде вжито «заходів із впорядкування діяльності клубів любителів фантастики».

Як наслідок – чимало клубів просто перестали існувати, за іншими було встановлено уважний нагляд. Та ж таки «Аеліта» тимчасово перейшла на напівпідпільне існування, а потім рік не проводилася взагалі.

І хоча під кінець існування СРСР конвенти проводилися, частіше любителі фантастики могли зустрітися один з одним на конференціях, семінарах молодих авторів та інших більш офіційних й вузькопрофільних заходах.

Перший український конвент відбувся в УРСР у травні 1986 року в Києві й називався «Укракон», хоча виник він стихійно, на основі загальнорадянського конкурсу фантастичних оповідань, що його проводив КЛФ «Світовид».

Уже в незалежній Україні з’являлося чимало інших конвентів: одні тривали довго (як київський «Портал» чи харківський «Зоряний міст»), інші проіснували лише рік чи два. Найчастіше проблемою ставала відсутність фінансування та тих, хто готовий був би працювати (скажемо відверто: переважно на ентузіазмі).

Чому існування конвентів настільки важливе для повноцінного розвитку жанру в країні? Для цього слід хоча би двома словами розказати про те, що, власне, відбувається на конвентах. Адже для сторонньої людини вони можуть виглядати чимось на кшталт тусівки для втаємничених, де збираються дивні люди й обговорюють дивні питання.

Насамперед пояснимо: за форматом конвенти бувають двох типів. Одні відбуваються десь на віддалі від людського ока, в якому-небудь пансіонаті чи на базі відпочинку. Інші – на базі університетів, музеїв, книжкових ярмарків та інших інституцій, що відкриті для якнайширшого кола відвідувачів.

Відповідно, перші – назвемо їх пансіонатними – розраховані переважно на фахову публіку (від ветеранів фендому до авторів та видавців). Натомість другий тип конвентів – міський – більше спрямований на популяризацію фантастики, на залучення до фендому нових членів і т.п.

Пансіонатні конвенти неквапливі. Звісно, вони мають у програмі дискусії, сольні виступи з тих чи інших питань, кіноперегляди, виставки живопису, ярмарки, концерти музичних груп, маскаради, — та взагалі атмосфера таких конвентів більш невимушена, там більше шансів поспілкуватися один з одним, в тому числі – з почесними гостями.

Міський конвент зазвичай має насиченішу програму й набагато вищий темп, там усе трошки «на бігу», кількість заходів, що відбуваються водночас, може сягати двадцяти й більше – і часом в них буває важко зорієнтуватися, особливо новачкові. (На деяких міських конвентах, як-от на «Ворлдконі», існує навіть окремий стрім якраз для тих, хто потрапив сюди вперше).

Якщо пансіонатний конвент має доволі скромні можливості й навряд чи нараховуватиме більше тисячі учасників, то такі масштабні події, як «Ворлдкон» чи «Пиркон» можуть похвалитися десятками тисяч відвідувачів. Відповідно, й кількість та рівень почесних гостей на міських конвентах зазвичай інші: ті ж «КомікКони» запрошують десятками теле- й кінозірок, не кажучи вже про письменників першого ешелону, від Джорджа Мартіна до Ніла Ґеймана.

Серйозний міський конвент має водночас кілька десятків стрімів, відокремлених локаціями й тематикою. Наприклад, на загальнопольських конвентах «Полкон», крім традиційних зустрічей з письменниками, дискусій на навколофантастичні теми, завжди існує блок наукових лекцій, кіно-стрім, низка подій, присвячених найбільш численним фендомам (там обговорюють «Зоряні війни», «Стар трек», «Доктора Хто», «Гру престолів», «Дискосвіт» та ін.) Щоб батьки дошкільнят і школярів могли трошки відпочити, часто роблять стріми й для дітей: заходи на кшталт «Школа молодого джедая» чи «Турнір з квіддічу».

Загалом – усе залежить від можливостей організаторів та від інтересів тієї чи іншої спільноти. Десь роблять акцент на коміксах, десь приділяють багато уваги косплею, а десь зосереджуються саме на літературній складовій. Наприклад, на познанському «Пирконі» окрему залу виділяють під настільні ігри, на «Ворлдконах» у Лондоні та Гельсінки були окремі зали для представників конвентів з усіх країн світу, у Пекіні в цьому році на «APSFcon»-і – з усіх жанрів зосередилися саме на науковій фантастиці.

КОСПЛЕЙ – термін виник у Японії в 1983 році як поєднання двох англійських слів «costume play», хоча саме явище існувало з часів першого «Ворлдкону» (1939). Косплей схожий, але не тотожній ані історичному реконструюванню, ані рольовому руху. Він не зосереджений на історичній вірогідності й не вимагає сюжетного розвитку персонажів. Головне – костюм певного відомого персонажа (з книжки, гри, фільму, серіалу, аніме, манги тощо) та те, наскільки вдало відтворює косплеєр характерну поведінку такого персонажа: рухи, міміку, впізнавані пози й жести.

Деякі конвенти при цьому мають свої нагороди, які відзначають ті чи інші здобутки в жанрі впродовж року (кращі твори, кращих художників, перекладачів, науковців тощо). Інколи на конвентах можуть відбуватися майстер-класи з письменницької майстерності, косплею, сценаристики, ілюстрування…

Зрештою, будь-який конвент так чи інакше віддзеркалює те, яким є життя любителів фантастики в країні. Навіть більше – він підживлює його, дає потужний імпульс для усіх учасників.

Видавці бачать найактивніших членів спільноти й розуміють, з якою цільовою аудиторією вони працюють. Їм стає легше орієнтуватися, на кого розраховувати, купуючи права, оформлюючи книжку, формуючи її образ на ринку. Так само, як у нас новинки готують «під Форум» чи «під Арсенал», на заході гучні предпрем’єри присвячувалися конвентам: це хороший старт і чудова промоція для книжки.

Автори на конвентах бачать тих, задля кого вони працюють. Вони отримують свою «мить слави» — так, направду, для більшості з них не дуже й часто випадає така можливість. Також вони спілкуються один з одним, знаходять нові ідеї для книжок, укладають угоди, знайомляться з колегами з інших країн.

Ну а звичайний любитель фантастики має на вибір безліч варіантів. Від нескінченого відвідування дискусій і лекцій, де він дізнається про жанр багато цікавих речей, до автограф-сесій улюблених авторів, перегляду фільмів, гри в настілки чи на компах, шикарних ярмарків…

Та найголовніше, що дає для читачів конвент – він створює середовище, в якому вони існують ці два, три, п’ять днів. Це спілкування з однодумцями, нові дружби й знайомства, нові ідеї, для молоді – часто можливість соціалізуватися.

При цьому на конвентах зазвичай діють суворі правила: не можна перебувати на території навчального закладу чи музею, де він проходить, у нетверезому стані. Заборонено проносити зброю й наркотики. Заборонено проявляти агресію до інших учасників конвенту.

Купуючи квиток для участі в конвенті, ви зголошуєтеся із тим, що будете дотримуватися цих правил (вони зазвичай перераховані у книжечці з розкладом, що їх додають до пакета учасника). Порушників охорона просить залишити захід, незалежно від їхнього статусу.

В Україні на даний момент існує кілька конвентів. Серед найгучніших – «ЛіТерраКон» (Київ), «Kyiv Comic Con», «Брама» (Івано-Франківськ).

Крім того, на таких великих загальнолітературних заходах, як Львівський форум видавців та Книжковий арсенал уже кілька років поспіль існує блок подій, присвячених фантастиці, — й за змістовим наповненням та відвідуваністю вони не сильно поступаються власне фантастичним конвентам. Наприклад, у цьому році на Львівський форум видавців планують запросити одразу трьох закордонних фантастів, зокрема – Пітера Воттса. На Арсеналі, що закінчився на минулому тижні, були Цезарій Збєшховський та Іоанна Бурозопулу та пройшло понад сорок заходів, так чи інакше пов’язаних із фантастикою.

Зазвичай участь в українських конвентах недорога, найбільші витрати пов’язані з переїздом та проживанням (якщо ви з іншого міста). Натомість хоча б раз на рік відвідати такий захід, повірте, варто – і не тільки задля придбання новинок.

Що ж до закордонних конвентів, то тут ситуація тільки здається складнішою. Безвізовий режим значно спростив перетин кордону, хоча би базове знання англійської дозволить вам спілкуватися із колегами-фенами з інших країн, якщо ж ідеться про Польщу, Чехію чи Болгарію, знання української та російської зазвичай допомагає збагнути, що кажуть на вулицях чи під час дискусій. Чесно скажу: на своєму першому «Полконі» у 2004-му році я розумів лише окремі фрази з того, про що говорили під час дискусій – і сидів у залі, вслуховуючись в кожне слово. Але жодного разу не пошкодував про ту поїздку, як і про всі наступні: кожен такий досвід безцінний і неповторний. Кожен конвент – по-своєму унікальний.

Ну а для тих, хто професійно планує займатися фантастикою, конвенти – це шанс нових знайомств, перспектив, ідей. Саме там ви побачите й почуєте, що відбувається у жанрі, які зараз панують тенденції, які проблеми, хто що пише.

Зрештою, і просто долучитися до спільноти однодумців та іншопланетян з гобітами – такий шанс теж випадає не щодня, чи не так?

А ми наступного разу повернемося до жанрів наукової фантастики – і поговоримо про оперу, в якій не співають, фантастику під прицілом та багато інших речей.

Автор: Володимир Арєнєв

У матеріалі використано фотографії В.Коблова (з архіва Ю.Зубакіна), Аліни Болото, The Conmunity – Pop Culture Geek, Сергія Пальцуна, архівів Мистецького Арсеналу та архівів автора колонки, Чільна: Josan Gonzalez

Любителям фантастики наші партнери Ideo-Grafika підготували знижку 5% за промокодом chytomo2018