Радикальне особисте висловлювання та комікси Роберта Крамба

Ганс Ульріх Обріст, Роберт Крамб, Арт Шпіґельман, Джон Карлін, Борис Філоненко. Комікс у музеї сучасного мистецтва». — Харків: IST Publishing. 2018. — 112 с.

Чи можлива історія сучасного мистецтва без коміксу? Що розділяє поп-арт і андеграунд комікс? Яким бачать власний канон американські коміксисти? Відповіді на ці питання пропонують куратори, арт-критики, комікс-критики й автори коміксів — у книжці «Комікс у музеї сучасного мистецтва».

У сьогоднішньому уривку з розділу «Традиційні комікси й радикальне особисте висловлювання», написаному Джоном Карліном, ми дізнаємося про те, який вплив на становлення сучасного коміку як мистецької форми мав відомий андерграундний коміксист Роберт Крамб.

Найважливішою постаттю молодшого покоління художників був Р. Крамб (нар. 1943 р.). Він із дитинства, ще коли жив у Філадельфії, зі своїм старшим братом Чарльзом почав малювати самвидавні комікси. У нього рано виявився хист до зображення світу в різних стилях — від старомодних гумористичних коміксів про антропоморфних тварин до реалізму старих майстрів. Курцман першим розгледів Крамбів талант і видав ранню версію «Кота Фріца» у «Рятуйте!» в 1964 році.

…можна сказати, що Крамб підміняє фізичні пуанти давніх коміксів психологічною буфонадою. У нього герої не борюкаються, не падають, не отримують по голові цеглиною: натомість вони провалюються у кролячу нору власної психіки. Значна частина саспенсу в наступних коміксах заснована саме на тому, що читач намагається вгадати, наскільки далеко автор зайде вслід за своїми основними інстинктами.

Звертаючись до давніших, уже популярних стилів, Крамб вносить до коміксів відчуття усвідомлення своєї історії. Він використовує карикатури, які Курцман створював для MAD, і гру з формою в його попередників-коміксистів (наприклад, Геррімана). Загалом контркультура, що розквітла в середині 1960-х — це перший американський популярний рух, який виробив фундаментальне відчуття власної історії. Всі тогочасні американські художники, від Крамба до Браяна Вілсона, Боба Ділана й Енді Воргола, шукали нових форм для особистого висловлювання в історії американської культури.

Крамб спирався на незалежну мережу книгорозповсюдження, тому міг висловлюватися абсолютно відверто, чого більшість тогочасних популярних музикантів і кінематографістів не могли собі дозволити. Крамбові комікси, написані від першої особи, не просто явно автобіографічні, а й засновані на психологічному (й буквальному) оголенні. «Кіт Крейзі» (Krazy Kat) змальовує стан душі Геррімана, а «Дрібнота» (Peanuts) — психологічний вимір дорослішання в Америці середини століття, але до Крамба ніхто не пробував у коміксах настільки відверто передати свою біографію й ментальний стан.

Це видно і з того, як Крамб працює зі штрихами, і з того, що ці штрихи зображають. Він зумисне малює розхристаними штрихами, які начебто ось-ось вийдуть за межі сторінки, щоб передати емоційне враження від побаченого чи зображеного. Герріманові малюнки також ламали традиції, але Крамб зайшов далі й дав майбутнім коміксистам не лише свободу висловлювання про себе, а й засоби, щоб це робити. У той час, коли панівне місце в американській культурі посів абстрактний і концептуальний живопис, коміксист Крамб уперто стояв на засадах вправного реалістичного малюнка. Спершу його роботи видавалися через це старомодними та відірваними від актуальних течій, хоча й зображали важливі аспекти сучасного життя, майже не представлені в мас-медіа. Крамб передавав не лише зовнішню сторону життя в середині ХХ століття, а й його емоційний вимір.

Читайте також: Парад коміксів: новинки на українському ринку

Наприклад, «Пригоди Р. Крамба власною персоною» (The Adventures of R. Crumb Himself) починаються з панелі на цілу сторінку, на якій художник сидить у кріслі, витріщається за вікно й думає: «Піду-но я прогуляюся…» Він неакуратно вбраний, його штани подерті на колінах, на підборідді проступає щетина, на підлозі під ногами розкидано папери. Експресивні грубі штрихи теж натякають на нудне й порожнє життя.

На наступній сторінці герой виходить надвір, мугикаючи госпел, і одразу проходить «жорстку школу життя»: він потрапляє в пазурі черниці в модних чобітках на підборах, копа, солдата й учителя. Чоловіки роздягають його і тягнуть до черниці, а та кладе його член на дошку для нарізання м’яса й замахується різницьким тесаком. Крамб останньої миті перехоплює ножа і стинає черниці голову. Його герой вибігає надвір і натикається на старого у плащі, який продає йому бомбу. Крамб скандує революційні гасла у стилі 1960-х, жбурляє бомбу у школу й підриває її. Тікаючи від вибуху, він налітає на рекламний щит, який рекламує «жорстку школу життя», і його й далі оголений пеніс набрякає. На останній панелі він хапає двох гру дастих дівчат, питає: «Де записатися?», пускаючи слину, а тоді почасти вибачається перед читачами в бабблі з текстом прямо під пенісом: мовляв, він — «чоловіча шовіністична свиня». Історію підсумовано так: «Досконалих людей не існує… Р. Крамб».

У «Багатьох ликах Р. Крамба» (The Many Faces of R. Crumb) художник дозволяє нам «поглянути зсередини на складну особистість видатного мене!!!» Починає він із того, що показує, як художник «горить на роботі», мастурбуючи з вікна на свій комікс. У наступній панелі пояснює: «Я отримую, що хочу, малюючи об’єкт бажання», — а на малюнку бачимо дівчину на ім’я Кейті Буферсон. Наступні сімнадцять панелей зображають різні іпостасі Крамба — від художника-екзистенціаліста до прагматичного бізнесмена, сентиментального слинька чи п’яниці-дегенерата. На останній панелі Крамб знову постає у стилі, знайомому з перших двох панелей (та інших автобіографічних історій): він дивиться просто на читача, махає на прощання й пояснює: «Усе залежить від того, в якому я гуморі!»

Вервечка характерних іпостасей, що передають відчуття фрагментованої ідентичності, складається у скептичний портрет художника в сучасному житті. Художник уже не може бути денді, що рекламує свій талант, як Дюрер, чи мучеником, який виставляє на огляд душу, мов ван Гог; натомість він перетворюється на дивний проміжний феномен. Крамб відходить від коміксової традиції, створюючи ескайпістську фантазію для себе, а не читача. Комікси від Маккея до Кірбі творили фантастичний світ, до якого читач міг утекти. Крамбові фантазії надто вульгарні, надто особисті й надто ексцентричні, щоб запросити туди читача, зате вони прекрасно пасують до складного світу кінця ХХ століття.

У цьому сенсі Крамбові роботи не настільки вульгарні й самокритичні, як може здатися. Схоже, він наголошує, що надія на індивідуальне самовираження не згасає навіть у нашому пластиковому й дедалі гомогеннішому світі. Твори штибу «Ба гатьох ликів Р. Крамба» подають унікальну панораму сучасної Америки, де безумство проступає на поверхню, а індивідуальність, нехай гротескна й істерична, має всі можливості для розвитку. Його візія надихнула наступне покоління коміксистів, які спираються на Крамбові комікси від першої особи й експресивний стиль. Це засвідчує, що Крамб залишив тривкий слід в американському мистецтві.

Якщо вам цікаво дізнатися більше про світ коміксів та їхню культуру, не пропустіть серію лекцій INSIDE THE COMICS BOX Бориса Філоненка, що починається 15 лютого. Детальніше про подію читайте на сайті видавництва IST Publishing.

Читайте також: уривок з книжки видавництва IST Publishing «Культура у підмурках громадянського суспільства»