«Ворошиловград» і розмови з Сергієм Жаданом очима іспанця

Сергій Жадан один з найвідоміших українських авторів, книжки якого постійно перекладаються іноземними мовами, тому не дивно, що він закріпився у свідомості мешканців інших країн, зокрема європейських, як ретранслятор української ментальності. Сьогодні іспанський політолог, публіцист та автор книги «Bosnia in Limbo» Франсіско де Борха Ласерас розповідає про те, як творчість Жадана сприймається  людиною, яка належить до зовсім іншої, відмінної від української культури.

Зала заповнена вщент: слухачі чекають появи барда. Ми найшли кілька вільних місць поміж молодих і не дуже глядачів, які не звертають на нас увагу, вдивляючись у чорну завісу. Колись цей театр був одним із єврейських центрів у Чернівцях, а тепер тут щороку відбувається Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz. За деякий час на сцені з’являється Сергій Жадан — «східноукраїнський бард», як його описала Марсі Шор, разом з двома гітаристами. Натовп вибухає вітальними оплесками.

У нього гострі риси, він у всьому чорному – вільних штанах і світшоті, волосся з боків зголене під нуль, а посередині зачесане назад. Цей Жадан у чомусь нагадує Джеймса Діна (якби той дожив до сорока) і Дейва Ґаана з Depeche Mode (з яким у Жадана є щось спільне і в музиці, і в зовнішності).

Він хапає мікрофона і запрошує тих, хто стоїть і сидить біля входу та сходів на сцену біля нього. Потім дві години «Жадан і собаки» грають музику ска, яку слухає це покоління в Україні, та іншу музику, на яку покладені його тексти. Співаючи, декламуючи й вільно рухаючись сценою, Жадан створює атмосферу єднання з аудиторією. Тоді хочеться клясти себе за те, що не можеш зрозуміти всього, що він говорить, і стати одним із посвячених у це дійство.

Після останнього виходу на біс він пропонує продовжити вечірку в барі Контрабанда, напівпідвальчику в погано освітленій алеї, за непривабливим екстер’єром якого ховається цілком собі жива атмосфера.

Там я опиняюсь поруч з Жаданом і ми намагаємося розмовляти серед гамору й підігрітого алкоголем натовпу, що штовхається зусібіч. Наступного ранку нам вдається продовжити розмову там, де закінчили вчора, після кількох порцій кави та інших напоїв, які полегшують похмілля.

Жадан – сучасний бард і автор, якого перекладають іншими мовами, альтернативний музикант і активіст, відданий справі демократії в Україні. Іншими словами, він бунтар-кумир, який знаходить відгук в багатьох своїх співвітчизників. Народний поет у кращому розумінні, він надихає, коли багато інших лідерів країни розчаровують. Але за хамелеоноподібною особистістю в його провокативних музичних кліпах, де є різка сатира і соціально-політична критика, ховається той Жадан, з яким довелося зустрітися мені в різний час між Чернівцями, Мадридом і рідним зараз Харковом – проста людина, вільна від усякого зіркового его.

Він може бути напористим, звісно, але він уважно слухає. Щиро і відкрито ділиться переживаннями та думками про свою країну і суспільство. Він зірка андерґраундної сцени й водночас батько. Його чотирирічна донька Марійка кидає на мене скептичний погляд, коли я незграбно розбиваю її склянку, обіймаючи її батька цього літа в харківському кафе.

Твори Жадана – це правдиве віддзеркалення жорсткого постіндустріального і постутопічного середовища сучасної України, особливо у регіонах, що найсильніше зіштовхнулися з десятиліттями нав’язуваного радянського проекту.

Зараз ця мертва утопія зберігається у вигляді, подібному до покинутих погрудь Леніна, що вигулькують на звалищах, у парках або на подвір’ях державних будівель.

Читайте також: Дикоград: що в «Дикому полі» залишилось від Жадана

Жадан з гострим гумором, але дуже по-людськи зображає персонажів, яких бачиш у цьому закутку Європи: настільки глибоко недосконалих, як і глибоко дивовижних. Персонажів, які схожі на Германа з роману «Ворошиловград».

Герман – «незалежний експерт», що працює на якогось харківського політика. Йому десь 30, у нього нікому не потрібна вища освіта і досить грошей для життя, до якого він звик. Робити щось інше – надто пізно, і живеться йому, за його словами, пречудово. Так було до того, як одного ранку йому зателефонував знайомий з дитинства Коча. Германів брат Юра, який тримає пошарпану заправку в Ворошиловграді, поїхав, і Коча просить нашого героя повернутися і зайнятися нею, бо вона зареєстрована на нього.

Герман їде до Ворошиловграда, плануючи невдовзі повернутися до Харкова – наступного дня, якщо вийде. Але дорогою ворожка Кароліна, перш ніж його «вирубає» від якогось її напою, нашіптує: «Думаю, ти так швидко тікаєш, оскільки забув усе, що з тобою було. Коли згадаєш, тобі буде не так просто звідти поїхати». І зрештою Герман перевершує незначні очікування інших: він протистоїть «кукурудзяним королям» і місцевому олігарху, що пропонує Герману купити його заправку, прагнучи підібгати під себе весь бензиновий бізнес на Донбасі.

Спершу з Германом тільки Коча – дрібний бандюк, який живе у скруті й тримається за роботу на заправці; Травмований – зірка місцевого футболу в минулому з піжонськими вусиками та поважним пузом, який тепер працює механіком і дуже ласий до жінок; і Ольга – рудоволоса бухгалтерка, з якою Герман їздить на її скутері.

Багато в чому «Ворошиловград» – це подорожній роман. Розповідь про особисту подорож, про різні простори, у яких поєднуються магічний реалізм з його привидами й мареннями, і мікроісторії. Він десь між «Шаленим Максом» і «Трейнспоттінгом». Як поліцейський Макс Рокатанскі, Герман опиняється на території без законів, але з певними правилами. Як наркоман Рентон, він живе заради негайного задоволення. Екранізація роману під назвою «Дике поле» – це своєрідне вшанування невидимої багатьом епопеї, яку проживають ті, хто вирішує залишитися всупереч усьому. Багатьом ця епопея здасться абсурдною. Як тому бандиту, що дорікає Герману в потязі: «Тут немає за що триматись».

Україна може бути такою, як Ворошиловград для Германа: приїжджаєш туди, пролітають дні й пори року, і їхати звідти стає дедалі важче.

Може це тому, що навіть тоді, коли позбуваєшся ідеалізму і наївності, цей дуже реальний лімб між радянським індустріалізмом і Заходом, який сумнівається у собі, цей європейський простір між Карпатами й степом, де стикаються утопія й антиутопія, все ж заново відкриває тобі сенс деяких речей. Це зіткнення утопії й антиутопії може набувати страшного вигляду російсько-українського конфлікту, що вибухнув після виходу роману і заковтнув Луганськ – колись Ворошиловград. Цей контекст уже описаний у наступній книжці Жадана «Інтернат».

А може це через природну харизму усіх цих Коч, Травмованих і Ольг на скутерах, не кажучи вже про Жадана. А може тому, що іноді виявляється, що майбутнє лежить там, де заново відкриваєш для себе і миришся з минулим, яке так часто хотів залишити позаду.

Читайте також: «Інтернат» Жадана: дорога до тихого дому

Автор: Борха Ласерас (Мадрид)

Переклала Анна Корбут за матеріалами letraslibres.com

Зображення: Укрінформ