Запорізька книжкова толока: 4 роки, політ нормальний

В Україні 460 міст, а тижнів всього 52 на рік. Тобто, коли кожне місто проводитиме літературний фестиваль і книжковий ярмарок у якісь вихідні, то обов’язково настане момент, коли одночасно відбуватимуться 9 фестивалів. Розклад культурних подій цієї осені наводить на думку, що до цього все і йде. Місяць тому традиційно пройшов Форум Видавців у Львові. Тиждень тому вперше пройшов Book Space у Дніпрі (українських слів для назви не вистачило, всі розібрали інші). А нещодавно одночасно відбувалися літфестивалі в Трускавці й Запоріжжі. Саме про останній і піде мова.

А де всім цим подіям набрати поетів? Вже зараз є підозри, що по ярмарках замість Жадана їздить старанно загримований Кокотюха (Жарт). Насправді на цьогорічній Запорізькій Книжковій Толоці спромоглися запросити самого Юрія Андруховича, який, втім, зізнався, що летів на виступ з Чернівців, де ще вчора презентував нову збірку, двома літаками. Тож слава українській авіації, слава відродженню внутрішніх рейсів, яке частково розв’язує проблему дефіциту поетів, підвищуючи їх мобільність.

А прозаїк Андрій Кокотюха приїхав у Запоріжжя залізницею, ґрунтовно, на всі три дні. Він мав окремий стенд, на якому продавалися тільки книжки Андрія Кокотюхи – приблизно 65 назв. І звісно, не тільки не загримований, але й у фірмовій футболці з адресою сайту своєї книгарні www.kokotuha.com, щоб точно ні з ким не сплутали.

Запорізька книжкова толока проводиться з 2015-го, тобто цього року пройшла вже вчетверте. Це якщо не враховувати, що організатори стали проводити книжкові ярмарки також у Маріуполі чи Слов’янську. Це взагалі можна вважати віянням часу. Новонароджена каста українських культурних менеджерів набила гулі, набила руки, накачала м’язи, і їй стало нудно чекати цілий рік на свій наступний фестиваль, тож вони почали гастролювати по інших містах. Або всією командою, як Запорізька толока, Меридіан Черновіц чи Гоголь-фест, або «відриваючи від серця» кураторів, як Ірина Вікирчак свого часу полишила «меридіанів» у Чернівцях, щоб започаткувати фестиваль короткої прози імені Коцюбинського у Вінниці.

Читайте також: Слов’янська книжкова толока: голоси культурного фронту

Ось і в Толоки цього року сталася «передача естафети» програмного директора від Олени Заставної до Анастасії Левкової, яка і була найбільшою інтригою цього року. І слід визнати, що попри певні неминучі втрати, передача відбулася цілком успішно. Пані Анастасія, мабуть, як ніхто інший надається до ілюстрування своїм прикладом появи отих «мандрівних кураторів», бо працювала й жила вже і у Львові, і в Києві, і навіть встигла зачепити ніжних запорожців на відкритті місцевої книгарні «Є».

Характерно, що цьогорічна Толока мала також окрему програму саме для культурних менеджерів, де куратори успішних культурних проектів з різних міст України читали лекції та ділилися досвідом.

Лекції були посутні, слухачів вистачало. Тож ризикнемо пророкувати, що обіцяний на початку статті культурний бум таки станеться впродовж кількох найближчих років. В основній же програмі Толоки за три дні відбулося близько 150-ти подій, серед яких дискусії, презентації, круглі столи, лекції, майстер-класи, кінопокази, концерти тощо.

Відбувалося все так, як і в попередні рази, у виставковому комплексі «Козак Палац» на вулиці Перемоги (коли їдеш громадським транспортом від вокзалу, кодове слово для приїжджих «до Побєди»). Від звичних киянам виставкових ангарів на Нивках, в яких певний час пробували проводити «Медвін», палац відрізняється в кращий бік наявністю відокремлених аудиторій і залів для презентацій на 2 поверсі, а від Львівського Форуму тим, що всі події відбуваються в одному місці, і не треба з язиком на плечі ганяти між різними локаціями по всьому місту під дощем.

Але виставковий простір всі чотири Толоки теж еволюціонував. Першою від загальної експозиції відбурунькувалася дитяча програма «Книголісся». Зараз вона займає вже чи не третину площі павільйону. Програма розрахована не тільки на виступи дитячих авторів перед маленькими слухачами, але й на рукоділля, малювання, ігри й просто усіляку гіперактивність на штучному газоні. Цього року до її фінансування вперше приєднатися Запорізька мерія, що слід всіляко підтримати схвальними вигуками, бо заходи для дорослих так само продовжує фінансувати USAid. У той час, як в сусідньому Дніпрі мерія просто віддала на розтерзання книжникам саму себе, навіть свої приміщення.

Також на Толоці від мейнстріму відділилися програми й локації історичної літератури і фантастики. І поціновувачі історичних розвідок та реконструкцій, якими славиться Запоріжжя, нарешті змогли сісти в одному залі й просидіти там всі дні, прослухавши всю програму без поспіху. Інші ж забігали туди час від часу «лупанути селфі» на тлі махновської тачанки. До речі, це той випадок, коли запрошені київські історики, як ось Віктор Брехуненко чи Олексій Сокирко, не тільки презентували свої книжки, але й самі купили купу запорізьких історичних видань, зокрема видавництва Олександра Лазутіна «Дике поле», майже не представлених у Києві.

Локація фантастів називалася «Диван», там не тільки доповідачі, але й всі слухачі тонули в м’яких диванах, і не хотілося звідти нікуди йти всі три дні. Аудиторія, значно молодша, ніж в любителів історії, але старша ніж в «Книголіссі», вказувала на те, що їх виділили виправдано. Найбільше заходів тут провели куратори конкурсу «Зоряна фортеця» Олег Сілін та Альона Савінова (Київ), а також Запорізький клуб любителів фантастики.

Читайте також: Книжкова толока у прифронтовому Маріуполі

Ну і третя «відрубна» локація називалася «Купол». Вона була зібрана на вулиці, мала потужну апаратуру й призначалася для виступів рок-гуртів Los Colorados, Дядя Діма Бенд, фортепіанних концертів Запорізького музучилища та виступів тих літераторів, що зловживають музикою у своїх читаннях, як от прозаїк Валентин Терлецький (Запоріжжя) та поет Роман Коляда (Київ).

З легкої руки гуру українського перекладу, уродженця Запоріжжя Олександра Красюка, який цього року чомусь не брав участі в програмі, на Толоці традиційно гарно була представлена секція перекладачів. Монстрів перекладу представляв кіплінгіст Максим Стріха, а молоді пагони – Ярослава Стріха та Іван «Тюссо» Рябчій.

Аудиторія на їхніх виступах теж збиралася цілком професійна, як не викладачі факультетів іноземних мов, так зав. кафедри перекладу, при чому не тільки запорізьких вишів, але й численних студентів. Пан Максим, як публічний інтелектуал і заступник міністра освіти й науки в одній особі, також разом з філософом Вахтангом Кебуладзе брав участь в дискусії «Коли наука піде в народ? Роль публічних інтелектуалів». З отих публічних інтелектуалів, які на все впливають, нами був помічений також Юрій Макаров, але вже після виступу, в готелі.

Кілька слів про готелі. Все добре, але з минулого року пропала гаряча вода. І частину учасників поселили на Хортиці, звідки ввечері в місто було вже не вибратися, хіба на таксі чи пішки по греблі Дніпрогеса. А тій частині, яку поселили в готелі «Україна», було далеко добиратися ввечері на Хортицю на екскурсію.

Літературну критику вже традиційно представляли харків’янка Тетяна Трофименко й Софія Філоненко з Бердянського університету. З усіх критичних закидів в різноманітних дискусіях (відчувалося, що деякі з них і затівалися саме задля «вкидів», щоб красиво поскандалити на публіці), найбільше нам сподобався диспут «Як це взагалі можна було видати й продати за гроші?», в якому відчувалося, що модераторці не дають спокою сумнівні лаври критика обкладинок Іллі Стронґовського. І тільки участь такого досвідченого практика, як редакторки Світлани Скляр, пом’якшувала безкомпромісність критика. Пані Світлана ще й наводила приклади дійсно повчальних і смішних факапів, без яких ніколи не обходиться книговидання. Вираз «перевірка на мух», який ходить у видавництві КСД після того, як на фото дорогезної страви дорогезної кулінарної книги потрапила муха, достойний стати мемом.

Щодо інших дискусій, то Софія Філоненко більше займалася систематизацією і критичним осмисленням, скажімо, літератури жахів, починаючи з часів Едгара Алана По та Мері Шеллі, і сперечатися з нею нікому не вистачало загальної ерудиції, а з Тетяною Трофименко, пам’ятаючи її нікнейм «Т-34», ніхто особливо дискутувати й лаятися не хотів, усі одразу з її тезами погоджувалися, навіть якщо вони були абсолютно хибними.

Основну ж програму забезпечували кількадесят приїжджих авторів з Києва, Харкова, Львова та інших міст, перераховувати яких не варто, бо когось та й забудеш. Досить того, що всі побачились і поспілкувалися на каві у проміжках між виступами.

Виділялася хіба що міждисциплінарна програма підтримки в’язнів сумління в російських тюрмах. І особисто мені дуже сподобалася презентація збірки оповідань Олени Стяжкіної «Розка», в якій донецька письменниця осмислює досвід війни та окупації. Презентація велася українською, хоча збірка російська, і це, мабуть, і є щонайменшою вимогою до російських текстів, щоби вони потрапляли в український контекст, як це до війни ставалося з книжками Андрія Куркова та «Фоззі» Сидоренка. Наступний крок – видавництва починають перекладати українською такі книжки, щоби вони існували у двох мовних версіях одразу.

А от що не забудеш точно, так це те, якими іменинниками Толока робить авторів запорізьких, чия участь в програмі з кожним роком все збільшується, і вони вже не обмежуються роллю модераторів різних виступів, де вони теж незамінні, але й проводять все більше власних заходів, при чому в усіх названих секціях.

Читайте також: Фестиваль «Маестро»: книжкова весна у Черкасах

Не втримаюся, щоб не подякувати Олесю Барлігу, Тетяні Савченко та Юрію Ганошенку, наприклад за те, що саме з їх дискусії колись довідався, що в запорізьких авторів чомусь не заведено називати у своїх творах Запоріжжя на ім’я. Вони воліють залишати місто абстрактним та безіменним. Я з подивом усвідомив, що в єдиній своїй книжці, де я писав про Запоріжжя, я чомусь дотримався цього правила, хоча нічого про нього не знав. Власне, наявність в місті інтелектуалів, таких як Ольга Вакало, здатних достойно промодерувати зустріч з Юрієм Андруховичем, і публіки, здатної заповнити залу в аншлаг, вже певним чином те місто характеризує.

Окремо, мабуть, треба згадати авторів-вихідців із Запоріжжя, які зараз повертаються на Толоку вже у статусі столичних штучок. На презентаціях Павла Вольвача серед публіки можна роздивлятися трохи подорослішавших героїв його романів «Кляса» та «Сни неофіта» і вивчати історію запорізьких радіо й телебачення (чомусь чи не всі творчі люди Запоріжжя так чи інакше мають стосунок до місцевого телебачення). Я також сподівався взяти інтерв’ю в іншого столичного гостя Олега Шинкаренка, однак він на сніданки не з’являвся. Та й пише він більше про Кагарлик і перших українських роботів.

Описане вище події літфесту мають суто прикладне значення, бо всі видавці, що приїхали на книжковий ярмарок, оцінюють свою в ньому участь зовсім інакше – за продажами.

Перша Толока 2015-го року була сенсаційною – спрагла за українськими книжками запорізька публіка вигребла все. Наступні роки, особливо після відкриття книгарні «Є», були більш поміркованими. Публіка вже порівнювала і прицінювалася.

Але і цього року на продажі не скаржилися видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» та «Фоліо», які приїхали вперше, а згадуваний власник книгарні імені себе Андрій Кокотюха розпродав усі привезені книжки, залишилось лише десять примірників.

Тож можемо записати як феномен запорізької публіки її прихильність до нових учасників, що, можливо, спонукає інших видавців до участі у майбутньому. А от Сашко Лірник, який бере участь в Толоці вже не вперше, цьогоріч продажами своєї книжки казок залишився незадоволений.

Про певні збільшення продажів у порівнянні з попереднім роком повідомили також «Смолоскип», «Темпора», «Книги ХХІ», «Віват», «Видавництво Старого Лева».

«Тезі», «Фабулі», «Лютій справі», «Човну», «Дискурсу» хотілось би кращого.

За відвідуваністю повноцінною була, мабуть, тільки субота, бо в неділю виявилося, що проводиться міський марафон – дороги перекриті, і навіть автобус з видавцями з Хортиці блукав містом, перш ніж знайшов не перекритий міст.

Втім, всі видавці традиційно нахвалювали гарну організацію, бо саме для них логістика розроблена добре. Волонтери на чолі з технічним директором перевантажують книжки з вантажівки Нової пошти безпосередньо на стенд. Цього року прийняли таким чином 10 тонн книжок, а відправили назад лише 6. Мабуть це і є показник ефективності Толоки (слід врахувати, що частина видавництв возять книжки власним транспортом). Всіх учасників, а для тих, хто три дні сидить на стендах це дуже важливо, годують і напувають кавою по талонах тощо. Правда, камбуз цього року скористався роз’ясненнями Уляни Супрун і викреслив з меню борщ, зате ввів вегетаріанське меню – 1:1. А от кава в чотирьох кав’ярнях була традиційно гарячою і смачною.

Якщо поставити собі мету до чогось прискіпатися, я б задав про те, що проблему накладення звуків виступів у сусідніх локаціях основного павільйону минулого року вже було вирішили, а цього року все відкотилося на стартові (погані) позиції. І з інтернетом (хоча б для учасників) вже давно пора щось зробити. Іноді треба для роботи, а нема.
І вибачте, що про це згадую, але просили згадати. Бути культурним менеджером – це також знати, як боротися з чергами у жіночу вбиральню. І стежити за тим, щоби там весь час був папір.

Сподіваюся, що чудова команда під керівництвом Ігоря Гармаша до наступного разу все вирішить і придумає ще якесь покращення, якими Толока взяла моду вражати учасників щороку.

Нагадаємо, що минулого року у Запоріжжі відбувся третій Міжнародний літературний фестиваль «Запорізька книжкова толока». Серед учасників були представники 61 видавництва та 9 книжкових магазинів. 

У 2016-му році Запорізька толока ввійшла в коло найпомітніших літературних і книжкових подій

Фото: Запорізька книжкова толока