5 книжок про війну, стрес, травми та як з цим впоратися

Щоб прожити стресовий досвід, радять дихальні вправи, сесії з психологом, рутини, які підтримують тощо. Книголюби можуть додати у цей список і кілька видань, що допоможуть розібратися із тим, як працює тіло та розум у стресі. А ще — почитати про досвід інших людей, які пережили щось схоже.

Можливо, й вам буде корисно чи цікаво дізнатися про чужий досвід, наприклад, проживання початку повномасштабного вторгнення. Більшість книжок у цій добірці — від українських авторів. Тут не буде псевдомотиваційних книжок чи голосних заяв про те, що життя у ваших руках і його можна легко змінити, якщо вийдеш із зони комфорту. Це просто чесні думки про те, що з нами сталося і як з цим впоратися.

Ця стаття є частиною спецпроєкту «Вітрина новинок 2024» до Книжкового Арсеналу, створеного за підтримки Фундації ЗМІН у партнерстві з Міжнародним фестивалем «Книжковий Арсенал».

«Простими словами: Як розібратися у своїй поведінці» 

Марк Лівін, Ілля Полудьонний. — К. : Наш Формат, 2022. — 264 с.

Автори пропонують розібратися у власній поведінці й тому, як ми адаптовуємося до реалій. Для цього обрали різні напрями психотерапії: гештальт, психоаналіз, когнітивно-поведінкова терапія. У кожній темі є теорія та історії з життя авторів, а також практичні вправи, щоб самому попрацювати. Як бонус — радять книжки та фільми, які допоможуть ще більше зануритися у тему. Зазвичай це дуже знайомі історії штибу «Гобіта» Толкіна або «Малий та Карлсон, що живе на даху» Астрід Ліндґрен, тому це дає змогу по-новому глянути на щось вже вам знайоме.  

У книжці достатньо джерел і посилань на них, а на кожен науковий термін тут знайдеться кілька жартів чи вдалих, знайомих аналогій, тому не варто запасатися словником додатково, щоб щось зрозуміти. Автори добре балансують на межі науковості, без якої складно загалом говорити про психологічні процеси й інструменти, та необтяжливого нон-фікшну без зайвого драматизму, а з простими порівняннями. Наче друг, який краще розбирається у темі пробує пояснити щось складне.

Цю книжку варто сприймати як інструмент для пізнання себе, адже без самозаглиблення жоден з розділів чи теорій не допоможе. Водночас теми стосуються не лише загальнолюдських почуттів, а й щонайсучасніших проблем типу — «людина відписує без смайликів, а я проєктую на неї своє уявлення про це». Загалом багато сказано про вплив медіа і соцмереж, і як взагалі людина взаємодіє з віртуальним світом.

Структура видання дає змогу не втомлюватися і легко перемикатися, все ще перебуваючи у темі розділу. Мета книжки — допомогти читачам краще себе пізнати, провзаємодіяти зі своїми установками та баченням світу, зрозуміти, що керує діями тощо. А це не найлегша робота, бо доводиться занурюватися у спогади (часом не найприємніші) чи визнавати помилки.

Купити книжку

«Бій: Психологія і фізіологія воїна в часи війни та миру» 

Дейв Ґроссман, Лорен Крістенсен. Переклад: Андрій Накорчевський. — Л. : Астролябія, 2023. — 720 с.

Книжка занурює у реалії світу воїнів. Ні-ні, це не про «народжених для війни». Автори вважають воїнами і військових, і правоохоронців, і загалом тих, хто готовий захищати себе та інших. Дейв Ґроссман додає ще «воїнів миру» — працівників неурядових організацій в зоні бойових дій, наприклад.

Ця книжка допомагає краще зрозуміти, що відбувається з людиною у стресі. Справді тут більше йдеться про тих, хто йде в бій чи стикається зі злочинцями, але тема корисна і для цивільних. Перевага у тому, що тут немає пафосу щодо того, що воїн готовий вдень і вночі захищати кожного з нас. Тут воїни — це люди, організми яких працюють як і у всіх інших. Наприклад, вони бояться чи мусять виспатися, щоб добре робити свою роботу тощо. Тож це допомагає краще зрозуміти й навіть дещо побороти стереотип про «народжених для війни».

Ви зустрінете чимало термінів і пояснень з психології та фізіології, але це не заважає сприймати текст, навіть якщо деякі поняття чи вислови прочитаєте вперше. Багато тут говорять про страх як нормальну реакцію організму, що теж допомагає долати певні стереотипи про безстрашних воїнів.

Приклади автор подає не лише з армійського життя чи тренувань, а й із потенційно знайомих ситуацій для більшості людей. Наприклад, у розділі про кілька станів організму і зокрема, стан стресу, автор розповідає про те, що коли стається надзвичайна ситуація — типу грабіжник намагається виламати двері будинку і потрібно набрати номер рятувальної служби, то зазвичай люди не можуть цього зробити. Не через те, що забули номер, а через те, що їхнє тіло у стресі втрачає моторні навички. 

Що радить автор? Кілька разів на рік тренуватися набирати конкретний номер на вимкненому телефоні, щоб пальці «запам’ятали» комбінацію і навіть під час стресу, коли серце починає битися швидше, можна було здійснити виклик. Далі є кілька ілюстрацій, коли про схожий досвід розповідає поліцейський, наприклад, який і сам не зміг набрати 911 (саме цей номер служби порятунку вказаний у книжці). Це порівнюється з іншими моторними навичками воїнів, які потрібно відпрацьовувати постійно, як от заміна магазину в зброї.

Автор пояснює, що під час бою військовий перебуває у зміненому стані свідомості: відключається слух, з’являється тунельний зір, час може сповільнитися або прискоритися. І це все не про спецефекти з кіносцен бою чи перестрілки. Це реальні відчуття людей, які це пережили. І такий процес приглушення сигналів органів чуття відбувається з усіма. Наприклад, коли ми зосереджені на читанні, то мозок «блокує» шум холодильника поруч. Схоже стається з організмом воїна: вимикаються усі «непотрібні» речі й тіло зосереджується на виживанні.

Попри те, що в книжці здебільшого описані реалії американських військових чи поліцейських, людський організм працює однаково. І навіть цивільні українці можуть знайти точки дотику, адже автор багато пояснює. До прикладу, чому можна не почути ракету, яка летить на тебе. Це теж про відключення слуху. І що цікаво — автор подає перелік висловів, які вживаються й в українській теж. Вони здаються метафоричними, але знаючи теорію того, що відбувається з організмом під час стресу, це вже не сприймається як метафора. Наприклад, «страшно, аж на очі не видно» — насправді про втрату ближнього зору, або «страшно до нестями» — про те, що мозок перестає обробляти інформацію.

Купити книжку

Читайте також: Особисті історії на тлі спільної боротьби: 6 книжок воєнної мемуаристики

«Емоційні гойдалки війни. Роздуми психотерапевта про війну»

Володимир Станчишин. — К. : Віхола, 2022. — 288 с.

Вже у вступі автор каже, що це книжка про війну, написана у розпал війни. Може здатися, що ще не минуло достатньо часу, аби якісно аналізувати все, що сталося в Україні з часу повномасштабного вторгнення і тримати голову холодною. Але такої змоги ми не маємо — як і автор не мав на момент написання книжки. Люди потребували підтримки та розуміння свого стану у 2022 році й потребують досі. 

Якось особливо щемко сприймаються дати біля розділів — це про те, коли вони записані. Це ніби наближує книжку до читачів, наче щоденник і нагадує, що ми не самі у своєму досвіді. Як і автор Володимир Станчишин, що вже встиг видати у «Віхолі» кілька книжок, які для когось справді ставали і стають розрадою та допомогою.

Автор намагається показати, що будь-яка реакція на війну — нормальна. Війна і напад Росії на Україну — ось що ненормально. Тож він часто підкреслює, що не можна стверджувати, що деякі вибори та вчинки правильніші за інші. Але коментує їхні особливості — приміром, що людина за кордоном тривожиться інакше, ніж людина в Україні. Не більше чи менше, а саме інакше. Тож не варто розділяти українців на тих, хто реагує правильно і тих, хто робить це неправильно.

Станчишин радить вести щоденник війни, аби справитися з тривогою. Адже його завдання не лише впорядкувати хаос, а також дати дозвіл на емоції й зрозуміти їх. Автор говорить і про почуття провини, яке часто йде поруч із тривожністю і ніколи не буває корисним. Про злість та ненависть, які, хоч і табуйовані, але допомагають зменшити тривожність, особливо під час війни. Автор зауважує, що чорно-біле мислення, з яким зазвичай ми боремося у терапії, у війні — нормальне.

Добре, що ми можемо читати цю книжку і зараз, коли минуло понад 2 роки від початку повномасштабного вторгнення. Це не значить, що книжка уже не актуальна, ні. Місцями вона створює химерне відчуття подорожі у минуле, де ми всі вже побували, коли весна 2022 року здавалася такою темною. Ми можемо знаходити свідчення епохи й того, що події тоді змінювалися дуже швидко, а зараз можемо на них оглянутися і щось краще зрозуміти. Серед іншого автор пише: «Питання ненависті до своїх є дуже важливим сигналом про те, що ось тут варто зупинитися». І це слова, які дуже актуальні зараз, коли ворожі ІПСО розхитують ситуацію, коли поглиблюється прірва досвідів. Взагалі відчувається, що це така «книжка посередині» — коли ще нічого не зрозуміло, але осмислити те, що є — уже багато значить.

Купити книжку

«Наше. Спільне. Як зберегти в собі людину під час і після війни»

Таня Касьян. — К. : Лабораторія, 2023. — 216 с.

Авторка книжки Таня Касьян — журналістка з Маріуполя, яка разом зі своєю психотерапевткою Марією Фабрічевою пробує осмислити власний досвід життя під час війни. Таня ділиться своїми переживаннями, а осмислення у термінах психології — уже за Марією.

Крім історій самої авторки у книжці є також історії інших людей: волонтерки, правозахисниці, військових, психологині, жителів Маріуполя, які вижили та виїхали. Це дає змогу ще глибше побачити нас самих, впізнати свої думки та почути інших. Це можливість краще осягнути те, як Україна переживає цю війну, з якими викликами та проблемами ми маємо справу. Можливо, деякі епізоди виявляться тригерними, адже тут є й історії про смерті та втрати. Але перш за все це — історії про життя, про віру, про те, що попри весь наш біль, довкола є й справді багато добра.

Теми, яких торкається авторка, дуже різноманітні — втрата дому, злість на себе, евакуація з прифронтових міст та сіл, пошуки власної ідентичності, гумор під час війни й ЛГБТК+ спільнота. Життєві історії влучно перемежовуються роздумами про психологію, згадками інших книжок та теорій. Все ж найбільше тут — про людські долі. 

Авторка дуже відверта з читачами, вона озвучує свої страхи, думки, переживання за рідних, переповідає власні дитячі спогади чи розмови з батьками. Ця книжка здається щемким щоденником, терапією, розмовою з найближчими про те, що болить. Така гранична відвертість не може залишити байдужими.

Наприкінці Таня пропонує почитати її словничок чутливої комунікації, де розгорнуто пояснює, що передусім — людина, а тоді її травма, інвалідність тощо. Це теж можливість краще перейнятися досвідом іншої людини та зробити ще один крок одне до одного. Бо у цій війні — ми разом і нам треба шукати спільне бачення, цінності й віру, щоб рухатися далі.

Купити книжку

«У чужому домі. Травма вимушеного переміщення: шлях до розуміння і одужання»

Ренос Пападопулос. Переклад: Інна Бодак, Наталія Яцюк. — К. : Лабораторія, 2023. — 416 с.

Книжка написана не простою мовою, насичена науковими термінами та теоріями, але це — хороша можливість осмислити явище вимушеного переміщення. Автор глибоко аналізує «Одіссею» Гомера, де простежується наратив повернення додому: яким воно може бути й чому просто повернутися — недостатньо. Адже за 20 років (10 років Троянської війни та 10 років поневірянь Одіссея) Ітака змінилася, тож героєві доведеться повертатися не лише фізично.

Автор розбирає ключові теми, пов’язані із вимушеним переміщенням: дім, ідентичність, ностальгічна дезорієнтація, жертва та травма. Кожен з розділів детально описує певні поняття, і це наближує до розуміння загального контексту, у якому живуть люди, що змушені покинути свій дім. 

Дім — це не лише фізичний будинок, а й уявлення про безпеку. Автор наводить цікаву думку — коли він просив групу людей описати дім, підібрати асоціації до слова, то усі без винятку уявляли ідеальне місце і не мали поганих уявлень про нього. Це свідчить і про певну архетипність дому. До речі, про архетипи автор теж багато розмірковує. А ще пропонує альтернативу класичному трикутнику жертви — ромб. Де крім жертви, рятівника і переслідувача з’являється ще одна сторона — аудиторія.

Дуже цінними є етимологічні пошуки та розбори, адже автор впевнений, що мова — надзвичайно важлива і щоб порозумітися і знайти нові підходи до тих, хто втратив дім і вимушено переїхав, треба знайти «іншу мову». Завершальна частина книжки націлена саме на тих людей, хто працює із вимушеними переселенцями. Автор впевнений, що такі люди мають не поглиблювати травму, а разом з людиною виявляти сильні сторони й ресурс, щоб допомогти їх активувати. 

Ось що пише автор: «Ми, працівники в цій галузі, можемо обрати позицію, з якої будемо сприймати вимушено переміщених осіб не як безіменних біженців чи тих, кого потрібно відновити, а як людей на особливо складному етапі життя, здатних до саморозвитку».

Хоч це і наукова праця, і можливо, не всім підійде стиль написання, але книжка важлива саме тим, що привертає увагу до проблематики питань щодо вимушено переміщених людей. Їхнє сприйняття у суспільстві нерідко змінюється — від «нещасні, яким треба дати все на допомогу» (що теж не дуже добре, бо поглиблює образ жертви) до «їм все дали, а вони ще чимось не задоволені». А як вони можуть бути задоволені, якщо втратили так багато і похитнули власну ідентичність? 

Можливо, люди, які не мають схожого досвіду і вірять у стереотипи про те, як добре влаштувалися ті, хто втік від війни, хоча б трохи наблизяться до розуміння, що втрачати дім — і фізичний, і відчуття безпеки — непросто. І заповнити цю прірву не зможе жодна гуманітарка. Все ж це не значить, що не треба нічого робити — варто шукати порозуміння, нові можливості для підтримки та розвитку цих людей.

Купити книжку

У просторі фестивалю Книжковий Арсенал Вітрину новинок формуватимуть видання про війну будь-якого жанру, теми чи вікової категорії представлені видавцями й книгарнями на ярмарку Фестивалю-2024.

Читайте також: Поки психолог не поруч: книги про травми та як їх пережити