Юрій Камаєв . Мед з дікалоном

Книга Ю.Камаєва — свого роду кишенькова енциклопедія визвольних змагань українців у ХХ столітті. Проте справжню цінність роману становлять не відомості про кількість ґудзиків на мундирі українського авіатора 1919 року, а промовисті свідчення про те, як «простий тутейший дядько стає бійцем», озброєний гурт — армією, а місцеве населення — нацією.

Ми цілісінький день волочимо натерті до крові ноги курним степовим шляхом. Не інакше, як ідемо на хутори. Холера, чого-чого, а воювати за вєру-царя-атєчество з безбожними малоросійськими селянами мені зовсім не хотілося, навіть попри таку стрімку військову кар’єру. Спитаєте, як я опинився в Добрармії? Сам з’явився до військового комісара, щоб не потрапити під мобілізацію. Вольноопределяющихся переважно залишили в місті в різних охоронних та комендантських ротах, мобілізованих же одправили десь під Орел і Царицин — в саме пекло війни. А мені зовсім не по дорозі ні із єдинонєдєлімщиками, ні з червоними.
Взагалі, багато вже тут пройшло різних властей. Усе змінювалося із калейдоскопічною швидкістю. Спочатку були червоні — ходили строєм у шинелях з червоними бантами і співали Інтернаціонал. Мабуть, ці співи мали якесь містичне значення, на зразок ідуїстських мантр, бо після них на базарах щезли продукти і знецінились гроші.
“