Аналізуємо новий «проєкт» правопису: від «скрипниківки» до новацій

Нещодавно Національна комісія з питань правопису запропонувала до уваги громадськості проект нової редакції Українського правопису. Автори проекту зазначають, що він розроблений на фундаменті української правописної традиції з урахуванням новітніх мовних явищ, що набувають поширення в різних сферах суспільного, наукового та культурного життя.

Про те, які зміни відбудуться у правописі, що нова норма поверне зі «скрипниківки» та як ці реформаторські заходи вплинуть на гнучкість української мови, розповідає кандидат філологічних наук, доцент Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка – Дмитро Данильчук.

За дев’ять днів до чергової річниці Незалежності українці отримали подарунок від Національної комісії з питань правопису – новий проект (або нову редакцію) Українського правопису (УП). Пишу останні два слова без лапок, щоби не плутати з відомою всім книжечкою під такою самою назвою, що її силу-силенну разів видавали-перевидавали практично без змін впродовж останніх 25 років, і на яку зазвичай посилаються як на чинний правопис української мови. Про ту книжечку ще поговоримо далі, а зараз – про винесені на суд громадськості правописні новації.

Правопис із непростою історією

Судячи з деяких коментарів у медіа, для багатьох поява проекту (або, точніше, проєкту, адже саме таке написання пропонується в ньому) стала несподіванкою, таким собі чортиком із табакерки. А проте слід сприймати цю подію як закономірний і навіть давноочікуваний результат роботи правописної комісії, яка в нинішньому складі й статусі працює вже три роки. Суто для порівняння: це трохи більше, ніж термін підготовчої роботи аналогічної комісії, яка наприкінці 1927 винесла для обговорення учасників Всеукраїнської правописної конференції у Харкові проект славнозвісного «соборного» правопису («харківського», або ж «скрипниківки»).

Щоправда, на той час мовознавчі дискусії йшли в умовах більшовицької диктатури й під безпосереднім керівництвом «товариша Скрипника», що, вочевидь, посприяло майже ударним темпам праці, як тоді казали, «на мовному фронті». І всі подальші дев’яносто років «скрипниківка», нехай і офіційно скасована в УСРР в 1933-му, залишалася на видноколі чи не всіх правописних суперечок та обговорень в Україні – материковій і діаспорній.

Було кілька спроб реформувати Український правопис після падіння тоталітарного режиму, – йдеться, зокрема, про впровадження редакцій 1990 і 1993 роках (так звані «третє» і частково змінене «четверте» видання). Редакція 1993 року – це і є той згаданий на початку «Український правопис», тобто чинна правописна редакція. Була потужна хвиля навколоправописних дебатів на межі століть, у період прем’єрства Віктора Ющенка, яка тоді втілилась у два альтернативні проекти – «Українського правопис. Проєкт найновішої редакції» за редакцією мовознавця Василя Німчука (1999 рік) і «Український правопис: Проект» за редакцією філолога Віталія Русанівського (2003 рік). Згодом, у 2008 році, оприлюднили авторський проект Івана Ющука.

І кожного разу, під час кожної спроби запропонувати нове бачення правописного кодексу української мови, мимоволі виникало порівняння зі «скрипниківкою»: чи повертає той чи той новітній проект УП норми 1928 року, і якщо повертає – які саме, і наскільки він концептуально співставний  з «харківським» правописом дев’яносторічної давнини.

І це не тому, що правопис 1928 року був досконалим – та й навряд чи мІг бути таким, адже був результатом компромісу й багато в чому штучного (про це писав, зокрема, Іван Огієнко) поєднання елементів західно- і східноукраїнської правописних традицій. Проте задекларований як соборний, тобто правопис для всіх українців (східняків, галичан, кубанців, діаспорян тощо), він вийшов за межі лише утилітарного документа й набув значення одного із символів епохи «українізації» 1920-х – початку 1930-х років і ширше – доби українського національно-культурного ренесансу.

У цій його ролі «харківський» правопис можна, до певної міри, звісно, порівняти з модерністськими течіями в літературі Розстріляного Відродження, зі школою «бойчукістів» в образотворчому мистецтві чи українським національним стилем в архітектурі. Принаймні, риси всіх їх ще протягом півстоліття по розгромі початку тридцятих якнайретельніше вишукували компартійні ідеологи й радянські цензори в будь-яких нових творах українських митців і літераторів.

Нова редакція і привид «скрипниківки»

То чи слушно буде казати – як це вже поквапилися зробити журналісти багатьох ЗМІ – про повернення «скрипниківки» в контексті нової редакції УП? І що змінить реформа УП у житті звичайного українця, який щодня щось читає й пише?

Почнімо з тих «реперних точок», які вже стали звичними дискусійними моментами в українських правописних дискусіях останньої чверті століття. Саме на цих кількох змінах вирішили детально зупинитися автори статті «Про нову редакцію (проект) Українського правопису» – член правописної комісії, директор Інституту мовознавства НАН України Богдан Ажнюк і співголова комісії, заступник міністра освіти й науки Максим Стріха. Приклади-ілюстрації наводжу з їхньої публікації:

• Літери «Г» і «Ґ». Загалом лишається чинна орфографічна норма щодо вживання цих літер. Але щодо іншомовних імен та прізвищ людей ухвалено варіантне передавання звука [g] мови-джерела літерою «г» або «ґ» на розсуд мовця: (Васко да Гама, Вергілій, Габсбург, Гарсія, Грегуар, Гонгадзе, Гуллівер і Васко да Ґама, Верґілій, Габсбурґ, Ґарсія, Ґреґуар, Ґонґадзе, Ґуллівер).

• Літери «Ф» або «Т» на місці етимологічного «TH». У словах грецького походження на місці літери «тета» мови-джерела віднині можна буде на свій вибір писати «ф» або «т»: анафема і анатема, дифірамб і дитирамб, ефір і етер, кафедра і кате́дра, логарифм і логаритм, міф, міфологія і міт, мітологія, Борисфен і Бористен, Ефіопія і Етіопія тощо.

• «АУ» або «АВ» на місці етимологічного AU. Так само, як і в попередньому випадку, укладачі нової редакції правопису передбачили варіантність написань: аудієнція і авдієнція, аудиторія і авдиторія, лауреат і лавреат та ін.

• Закінчення іменників ІІІ відміни на -ТЬ після приголосного та деяких інших. Тут запроваджується опція вживання закінчення -и (поряд із -і, як у чинному УП) у родовому та давальному (?!) відмінках, однак лише у художніх текстах (підкреслення й емоції мої. – Д. Д.): гідности, незалежности, радости, смерти, чести, хоробрости; крови, любови, осени, соли, Білоруси, Руси.

• Написання запозичень із латинським коренем -JECT-. У цьому випадку – «без варіантів»: звукосполучення [je] передається в таких словах послідовно через українське «є»: об’єкт, траєкторія, проєкт, проєкція і т. ін.

Тепер дозволю собі прокоментувати наведені новації.

Як бачимо, прагнення одних і побоювання інших стосовно поширення вживання ґ на всі іншомовні слова, крім грецизмів (як це було у «скрипниківці» – ґенеральний, конґрес, анґіна, леґалізувати), не виправдалися. Щоправда, дещо дивним і непослідовним видається дозвіл уживати на письмі ґ, поряд із г, лише в особових іменах та прізвищах іншомовного походження.

На мій погляд, логічніше було б поширити дію цієї норми на всі іншомовні власні назви зі звуком [g] у мові-джерелі – і на географічні назви, і на назви фірм, установ, газет тощо. А то як тоді бути, наприклад, зі словом Washington? Коли це прізвище, можна буде писати Вашинґтон або Вашингтон, а коли назва міста чи штату – тільки Вашингтон?

Читайте також: Латинка проти кирилиці, або нова хвиля «абеткової війни»

Флексія та орфоепічні норми

До речі, у цитованій статті автори стверджують, що «згідно з чинною редакцією правопису 1990 року, звук [g] в усіх власних назвах іншомовного походження і далі адаптується до українського [г]». Однак, якщо ми розгорнемо видання УП 1990, 1993 років чи будь-яке стереотипне перевидання наступних років на § 15 «Літера ґ», то побачимо, що це не зовсім так. Примітка до цього параграфа твердить: «У власних назвах іншомовного походження етимологічний [g] … вимовляється як [г]; проте збереження [g] у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренландія й Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар; Гарібальді й Ґарібальді, Гете й Ґете» (виділив автор. – Д. Д.).

Звісно, намагання регулювати орфоепічні норми через правописні положення саме по собі викликає подив; але тут важливіше інше: наш правопис базується на фонематичному принципі («пишемо, як чуємо»), тож укладачі УП-90, хай і не напряму, але допускали варіантне написання г/ґ у всіх власних назвах іншомовного походження (а не лише в іменах та прізвищах). Тому пропонована цьогорічна новація радше звужує вживання літери «ґ», ніж розширює його.

Славетне «правило двох шелестівок» (юність – юности і тому подібне) та дотичне до нього – щодо флексій іменників кров, любов, осін, сіль, Русь, Білорусь у родовому відмінку. Можна сказати, один зі стовпів «скрипниківки». Після скасування дії УП-28 сліди цієї форми залишалися тільки у структурі прислівника безвісти (від без вісти), а десь із кінця вісімдесятих ми стали звикати до форми України-Руси в назві історичної праці Михайла Грушевського та в титулах церковних ієрархів. Автор нової редакції УП не вдалися до рішучого й однозначного відновлення цього написання флексії генітиву однини, натомість обмежившись умовним дозволом уживати його «в художніх текстах».

Це не змінює статус-кво, адже автори художніх текстів і без того застосовували закінчення -и, не надто зважаючи на приписи чинного УП. Це ж стосується й багатьох інших написань, альтернативних до правопису в редакції 1990 і 1993 років.

Воістину, подиву гідним є вжите у статті Ажнюка й  Стріхи щодо цього правила формулювання «у родовому й давальному відмінках». Менш визначено мовиться в самому тексті проекту: спочатку – «У родовому та давальному відмінках однини іменники третьої відміни мають закінчення -і», а потім – «У художніх текстах іменники на -ть після приголосного, а також слова «кров», «любо́в», «о́сінь», «сіль», «Русь», «Білору́сь» можуть набувати як варіант закінчення -и…».

Справді, виходить так, ніби цей варіант флексії запроваджується для двох відмінків – родового й давального. Проте, згідно з «харківським» правописом та базованим на ньому «Правописним словником» Григорія Голоскевича, закінчення -и у згаданих іменниках слід писати тільки в родовому відмінку, а в давальному мала бути флексія -і: почуття любови, але віддаватися любові; День Незалежности, але радіти незалежності! Саме на граматичне розрізнення форм генітива і датива як на один із резонів для поновлення цієї норми «скрипниківки» вказували свого часу Святослав Караванський, Олександр Пономарів, Ірина Фаріон та інші мовознавці.

Уважні знавці історії українського правопису, звісно, зауважили, що поки що ні слова не було сказано про ще один підмурівок УП-28 – написання -ія- для передавання іншомовного (переважно латинського) звукосполучення -ia- у лексичних запозиченнях. Навіть через кілька років після офіційної заборони «харківського» правопису форми на зразок матеріял, соціялістичний, спеціяльно раз у раз виринали в текстах УРСР-івської преси. У повоєнний час написання з -ія- зберігалося хіба що у слові марсіянин (як варіант поряд із марсіанин). Проект 2018 року не передбачає повернення з -ія- навіть як варіантних, тож цей аспект української орфографії поки що залишається за дужками правописних змін.

Читайте також: Покращуймо мовну культуру: 11 видань з української мови

Індик проти Индика та усунення винятків

Декілька нововведень пропонованого проекту згадано в статті Ажнюка й Стріхи лише побіжно, без жодної конкретизації – автори просто перелічують положення, що ними доповнено УП. Розглянемо й ці новації, звернувшись уже до тексту самого проекту.

• Літери І/И на початку слова перед Н та Р. Знову в режимі варіантності повертається орфографічна норма «скрипниківки» щодо написання и в деяких питомих українських і давно засвоєних словах перед приголосними н та р – «відповідно до вимови»: індик (индик) і похідні від цього іменника, ирій (= вирій), ірод (ирод) (у значенні «дуже жорстока людина») та ін. (На жаль, новий проект УП не позбувся однієї з вад своїх попередників – оці «та ін.», «і под.», «тощо», які дають індульгенцію для різнотлумачень і поширення дії правил на ті чи ті слова й словоформи на розсуд мовців).

• Написання «пів» у складних словах. Ось тут усе чітко й доволі однозначно: пів зі значенням «половина» з наступним іменником – загальною та власною назвою у формі родового відмінка однини пишемо окремо: пів аркуша, пів години, пів відра, пів міста, пів огірка, пів острова, пів яблука, пів ящика, пів ями, пів Європи, пів Києва, пів України. Нарешті йдуть у минуле муки школярів і студентів, пов’язані з проблемою вибору правильного написання – разом без апострофа, разом з апострофом або через дефіс! Щоправда, «винятки» лишаються: в іменниках, які позначають цілісне поняття, – півзахист, півколо, півкуля, півмісяць, півострів… – та в числівнику півтора пів пишемо разом. Здається, це справді спрощує правопис, хоча варто поспостерігати, як нова норма приживатиметься на практиці.

• Передавання окремих звуків і звукосполучень у словах іншомовного походження. Крім згаданих вище змін (літери г і ґ, ф і т, ау і ав), проект УП 2018 року вносить небагато інших новацій у цьому сегменті. Усунуто винятки – загальні і власні назви, у яких іншомовне ja (je, ji…) раніше передавалося з подвійною йотацією (через йя, йє, йі…); тепер пропонується писати: єті, фоє, Гоя (=Ґоя), Ісая, Савоя, Соєр, Хаям; Єллоустон, Єль (Yale). Без подвоєння писатимуться власні назви з германських мов, де є ck в оригіналі: Дікенс, Текерей, Бекі. Після приголосних д, т і р за новою редакцією УП належить писати «и», а не «і» (Мадрид, Сардинія, Рив’єра), у всіх географічних назвах, а не лише в певному переліку; а от після інших приголосних – тільки в окремих топонімах «за усталеною традицією» (Вифлеєм, Єгипет, Сиракузи). Узагалі, в пропонованій редакції УП значно детальніше, ніж було раніше, розписано правила передачі на письмі окремих звуків, зокрема дифтонгів, звуко- і літеросполучень з англійської, німецької, французької та інших мов, а також норми відмінювання слів іншомовного походження.

• Правопис складних слів. Найпомітніша зміна, що її виносять на обговорення укладачі проекту, – написання слів із першою частиною арт, бліц, веб, економ, кібер, максі, міді, міні, пан, поп, прес, топ, фол(ь)к разом із рештою слова. Так само разом пропонується писати назви посад та військових звань із першими складниками віце, лейб, обер, унтер, хоча чомусь зроблено виняток («але за традицією») для слова контр-адмірал (а як тоді бути з віце-адміралом?). Нарешті чітко визначено написання разом слів із початковим медіа (медіаринок, медіапродукт), які дотепер пишуть хто як – і разом, і через дефіс, і навіть окремо (медіа продукт). Уперше подано й рекомендації щодо графічного оформлення складних слів, що містять абревіатури різного типу: ВІЛ-інфекція, віл-інфекція, ДНК-аналіз, ДНК-експертиза, ВІП- зала, віп-зала, айті-галузь; е-декларування, е-декларація.

Проект містить ще багато інших, дрібніших, нововведень – зокрема, стосовно вживання великої літери, правопису закінчень відмінюваних слів, правил уживання розділових знаків тощо. Враження чогось справді нового (а не косметично підправленого) з’являється вже тоді, коли бачиш Зміст, який є структурно іншим у порівнянні з непорушним, наче мумія Леніна в мавзолеї, Змістом усіх попередніх видань «Українського правопису» з 1946 року аж по сьогодні. Автори-упорядники нової редакції сміливіше вводять до її тексту лінгвістичні терміни (морфема замість частина слова тощо).

Революція не відбулася

Запропонований українському загалові новий проект правопису важко назвати революційно новим. А проте, чи на часі саме зараз революція в мові? Чи не спрацювали б можливі радикальні зміни в УП на шкоду утвердженню української мови серед дедалі більшого числа мовців? До того ж, серед останніх багато таких, що повертаються до рідної мови, яку колись давно вчили в школі і якою розмовляли їхні батьки, діди.

Радикальна зміна правописних норм (а у зв’язку з цим і багатьох інших – насамперед, орфоепічних) може дезорієнтувати таких людей, а деяких, особливо – старших, навіть відвернути від цього через небажання чи неспроможність перевчатися. Хоча є й протилежна думка: мовляв, у період, коли мова тільки утверджується, коли її норми ще не стали «табличкою множення» для більшості населення країни, – саме тоді й варто вносити до цих норм докорінні зміни. Ясна річ, якщо для таких змін є об’єктивні підстави.

Напевно, ця суперечка – із розряду вічних, на кшталт дискусії про первинність курки чи яйця. Та хоч там як, мова розвивається, відображаючи розвиток суспільства, держави, світу, і правопис не може лишатися закостенілим панциром на її тілі. Тим паче, що в чинному на сьогодні правописі справді є чимало внутрішніх суперечностей (приміром, щодо написання складних слів – разом і через дефіс), ще більше – винятків, застережень, недомовок, які часто-густо тільки ускладнюють життя користувачеві. І добре, що бодай частину таких давно обговорюваних «мовно стурбованою» спільнотою моментів спробували усунути члени правописної комісії в проекті нової редакції УП.

Найбільшою вадою запропонованого проекту правопису, на мій суб’єктивний погляд, є наявність у ньому відразу кількох варіантних положень.

Безвідносно до змісту кожного з них (а за змістом їх уже було проаналізовано вище) сама по собі свобода писати «або так, або так», закладена у правописному кодексі, може спричинитися до розхитування орфографічної норми. Тим більше, що йдеться про тривалий (два-три роки) перехідний термін. А як бути з оцінюванням навчальних завдань із граматики у середній та вищій школі в цей період? Як редагувати тексти, особливо ті, що вимагають високої внормованості форми й змісту, приміром, акти правового регулювання?

Виникають й інші запитання. Скажімо, користувач, не дуже глибоко обізнаний з нюансами різних концепцій УП, використає в тому самому тексті, навіть у тій самій фразі дві граматичні форми, що належать до концептуально різних варіантів правописної норми – наприклад, напише «Міфологія любови» або «від тривалості авдієнції». Формально мовець матиме рацію, адже новітній проект УП дає йому такі опції, по суті, ж вийде груба мішанка, такий собі правописний суржик…

Ознайомитися з текстом нової редакції правопису можна на сайті МОН України.

Нагадаємо, що Міністерство освіти і науки винесло на громадське обговорення проект нової редакції Українського правопису, яке тривало до 15 вересня.

Раніше повідомлялося, що член Української національної комісії з питань правопису Богдан Ажнюк та співголова комісії Максим Стріха розповіли про зміни, які передбачає нова редакція українського правопису.

Також у Facebook розпочався флешмоб із закликом до правописної комісії унормувати вживання в українській мові фемінітивів.

Автор: Дмитро Данильчук

Кандидат філологічних наук, доцент Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, автор книжки «Український правопис: роздоріжжя і дороговкази», спеціально для Читомо.