Ярослав Грицак. Що може історія

Продовжуємо проєкт «Воєнний стан» – онлайн-антологію есеїв українських інтелектуалів та інтелектуалок про війну від Meridian Czernowitz. Сто авторів – у ста текстах – розкажуть про власні враження, спостереження й почуття. Створення антології відбувається у межах проєкту «Поглиблення внутрішнього культурного діалогу в Україні». Частина цих текстів – в оригіналі та англомовних перекладах — публікується на Читомо.

Читаємо есей історика Ярослава Грицака.

Що може історія

Олександр Янов, колишній радянський дисидент й американський історик, помер за чотири дні до війни. На його смерть Дмітрій Биков написав вірш. Там є такі рядки:

…профессор Янов

Всё предсказал, а сам не досмотрел.

Биков мав на увазі, що Янов був одним із небагатьох – може, єдиним з російських (і не тільки російських) – істориків, який зрозумів механізм російської історії. Він описав цей механізм як «російський маятник». Янов категорично заперечував, що стародавня Русь НЕ вміщалася у рамки європейської історії. Навіть її далекий північний осколок у вигляді Московського царства, а пізніше Російської імперії час до часу пробував «приєднатися до людства», тобто провести реформи і стати нормальною державою. Але щоразу після короткого періоду реформ наставав довгий і жорсткий період контрреформ – із репресіями проти опозиції та воєнною агресією проти близьких і далеких сусідів. Після Івана ІІІ приходив Іван Грозний, після Алєксандра І – Ніколай І, після Алєксандра ІІ – Алєксандр ІІІ, після ліберально-демократичного Тимчасового Уряду – Лєнін і Сталін, після Горбачова – Путін. Янов нарахував дванадцять таких коливань російського маятника і передбачав, що правління Путіна буде останнім. Нова російська «відлига» скінчиться остаточною нормалізацією Росії. Російський маятник нарешті зупиниться – і Росія нарешті стане нормальною європейською державою.

Янов порівнював сучасну Росію з Веймарською республікою. Він, однак, вважав, що Путін не стане новим Гітлером, а його влада – фашистським режимом. Для того Путін не мав ані сил, ані можливостей. За тридцять років посткомуністичної трансформації у Росії склалися інституції, котрі не дозволять йому це зробити.

Янов помер у віці 92 років і залишався при свідомості до кінця свого довгого життя. Можна тільки уявити, яку глибоку депресію він мав відчувати перед своєю кончиною.

Крах прогнозу Янова ставить питання: що насправді можуть історики та історія? Мій польський колега жартує, що історія має допомагати глядачам телевізійних серіалів орієнтуватися, про яку історичну добу в них ідеться і яких історичних діячів утілюють актори. Інший мій колега – відомий український історик – поставив питання про придатність історії в інший спосіб. Пам’ятаю його збудження після телевізійних новин про розправу чергового режиму з опозицією. Він бігав нервово по кімнаті і повторював: «Ми пишемо книжки, а вони все одно чавлять танками людей!».

Це питання стоїть особливо гостро сьогодні, коли російські танки їздять по Україні, а російська влада і російська армія чинять злочини проти українців, які можна прирівняти до геноциду. Історики намагалися перетворити історію на справжню науку, тобто дисципліну, яка може на основі аналізу подій минулого виявляти певні закони і закономірності, а навіть робити прогнози. Виглядає, що всі ці наміри й надії зазнали краху. Не тому, що історики є поганими дослідниками, а тому що – як вважає нині багато хто – минуле є хаотичним нагромадженням випадковостей, і шукати в них якийсь сенс є даремною справою. За таких обставин історики годяться тільки, щоб  у гіршому випадку постачати матеріали для пропаганди, а в кращому – вивчати історичну уяву та історичну пам’ять.

Але дискусію про роль історії можна побудувати від протилежного, а саме – як неправдива історія руйнує політичні плани. Прикладом є провал української політики Путіна. Він виправдовував своє вторгнення в Україну історичними аргументами. Мовляв, існування української нації є історичною помилкою, яку треба виправити, стерши її з політичної карти світу. Україна є вигадкою жменьки українських діячів (націоналістів або нацистів), яких підтримує Захід, щоб підірвати силу Росії. Оскільки української нації нема, то її не буде кому захищати. Звідси його надія на коротку переможну війну із захопленням Києва за три-чотири дні.

Фантазії Путіна не виросли на пустому місці. Вони є хоч і карикатурним, але цілком упізнаваним відображенням того, що пишуть про Україну російські історики. Прикладом може слугувати монографія Алєксєя Міллєра «Украинский вопрос в Российской империи». Головна її теза: український рух був дуже слабким і безперспективним.

Характерно, що Міллєр також є критиком Янова. Він вважає, що Янов міфологізує європейськість як зосередження всього доброго, а насправді Європі притаманні ті самі історичні риси, які приписують Росії. Якщо Янов намагається піднести Росію до рівня Європи, то Міллєр опускає Європу до рівня Росії.

Між Міллєром і Яновим є одна засаднича різниця. Міллєр вивчає те, що думали і писали про імперію, Янов – те, чим ця імперія була. Не тексти та образи, а політичний уклад. Не software, a hardware. Тому діагноз Янова точний: Росії не вдалося зробити те, що вдалося Заходу, тобто провести політичні реформи, які б вивели її на шлях європейської демократії. У результаті влада в Росії була і залишається абсолютною – байдуже, є це влада московських царів, російських імператорів, генсеків компартії чи теперішніх президентів.

Янов помилився лише в одному: він був надто оптимістичним. Але помилка його прогнозу не знецінює вартості його діагнозу.

Українцям, схоже, вдається те, на що сподівався Янов: зупинити «російський маятник». Вони успішно чинять опір режиму Путіна і мають шанси довести його до повного краху.

У кожному разі українці не є «ніякою нацією з нізвідки». Навпаки, вони – дуже реальна сила, котра може усунути російську загрозу для себе і для всього світу. Своєю боротьбою українці творять сенси, яких, вважалося, не існує. А якщо існують сенси, то є і сенс їх вивчати. Як у теперішньому, так і в минулому.

Це дає надію нам, історикам, на історію як на кращу історичну науку.

Почитати інші есеї циклу «Воєнний стан»