Коли музи не мовчать: Міжнародна трієнале малюнка «Слава Україні!»

Нещодавно у київському Центрі сучасного мистецтва «Білий Світ» відбулась перша Міжнародна трієнале малюнка «Слава Україні!». Олександр Янович,  засновник артпростору та один з ініціаторів трієнале, розповів Читомо про те, чому такі події потрібні під час війни, коли буде створена українська «Герніка» та про схожість малюнка з літературою. 

– Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея проведення Трієнале в наш непростий час? 

– Сама Трієнале малюнка дійсно відбулась вперше, але ЦСМ «Білий Світ» до неї мав досвід організації аналогічних проєктів. Наприклад, ми двічі зробили Трієнале малих форм друкованої графіки «Intaglio» і двічі – Всеукраїнську бієнале Левкасу. Думаю, Трієнале малюнка не з’явилася б, якби не війна. Чудовий львівський художник і мій добрий друг Олег Денисенко давно казав про необхідність зробити проєкт про малюнок, але все якось не складалось. І от вже влітку 2022 року, під час повномасштабної війни, ця тема знов випливла. Ми думали про те, що маємо створити проєкт, який би об’єднував. 

Владислав Єрко. Комбінат

Взагалі бентежило відчуття, яке характерне нині для багатьох українців, – здавалось, що робимо недостатньо, що треба ще… Вважаю, що змагатись із самим собою – найцікавіше, як і досліджувати власні можливості у моменти, коли, здається, вже не можна перевершити попередні досягнення. Приблизно такою була мотивація створення Трієнале малюнка. До того ж ми розуміли, що іще трохи й буде пів року, як триває повномасштабна війна. Це було, певним чином, символічно. Тому 29 липня вирішили, що Трієнале малюнка має відбутись. І вже на день Незалежності оголосили Open Call, щоб показати: боротьба триває недарма, художники не мовчать.  

– І далі продовжили йти за символами, зробивши відкриття виставки 24 лютого… 

– Знаєте, коли ми відкрили виставку учасників Трієнале, на якій були представлені роботи 161 художника й художниці, то ми ніби схаменулись: це ж вже рік повномасштабної війни… Здавалося б, ми мали рефлексувати, сумувати, але нам було ніколи, бо у нас – виставковий проєкт, нагороди. Думаю, ми ще тоді влітку правильно відчули, що слід реалізувати Трієнале і ні на що не зважати. Тому принцип «робити краще, ніж не робити» став для мене головним у житті. Бо від того, що ми продукуємо, людям стає легше і краще. 

Олена Дудніченко Цой. Портрет Люті

– І все ж, чому після левкасу і графіки ви обрали малюнок?

– Бо це, на мій погляд, недооцінений вид візуального мистецтва, багато хто вважає, що малюнок – лише певна основа, як таблиця множення. Але ми прагнемо довести, що він – це щось набагато більше, глибше. Серед 161 роботи, представленої на нашій виставці та в каталозі, є геніальні малюнки. Так, не всі. Бо в житті багато чого має різний рівень. Я взагалі вважаю, що урівняти можна лише те, що не дуже вирізняється якістю, змістом. Однаково погане зустрічаєш часто, а от однаково добре – ні.  

Дмитро Кришовський. Кодове слово

– Як плануєте забезпечувати сталість цього проєкту, адже в Україні погано приживаються бієнале чи трієнале візуального мистецтва? 

– ЦСМ «Білий Світ» – молода галерея, 1 березня нам виповнилось лише сім років. Вже є досвід, про який розповів раніше, та моє особисте прагнення розвитку, відчуття того, що ця справа повинна мати продовження. Щодо сталості проєктів, то скажу так: коли ти берешся за бієнале чи трієнале, то автоматично себе зобов’язуєш до повторюваності. До того ж митці, а я не лише колекціонер і галерист, але й людина творча, – люди дуже егоїстичні (Сміється – прим. ред). Якщо нам щось дуже подобається, то будемо це робити, попри обставини. Іще додам: недостатньо продукувати мистецтво, треба його обговорювати, залишати по ньому щось іще. Тому ми видаємо каталоги наших проєктів і вже стали міні видавництвом, бо це те, що збережеться для історії.  

Аміна Величко. Омаж на Дмитра Врубеля

– Якими за настроєм чи характером були малюнки учасників? Чого було більше – патріотичних образів, що легко зчитувались, чи більш особистісних метафор, рефлексій?

– Є багато людей, які вміють малювати, але серед них далеко не всі – художники. Художник – це коли поєднується вміння з ідеєю, наявністю того, що митець хоче донести своєю творчістю. Коли тобі є, що сказати, це неможливо втримати. Тому кожен митець по-різному виливає свої емоції, думки, те, що наболіло. А який час є найбільш для цього продуктивним, як не війна. Тому і більшість робіт нашої виставки дуже професійні, емоційні. Взагалі до нас надійшло понад 300 малюнків. Ми спочатку дуже прискіпливо, суто з професійної точки зору підходили до їхнього відбору. А потім зрозуміли, що є люди, які хоч і не володіють досконало технікою, але мають, що сказати. І ми декілька таких робіт просто не змогли не взяти, бо їхня експресія зашкалювала. 

Ахра Аджинджал. Дорога додому

– Розкажіть, будь ласка, про роботи переможців Трієнале. 

– Першу премію здобула робота Владислава Єрка, що має назву «Комбінат». Це складний малюнок, в якому ми бачимо одне, але маємо ще чимало зашифрованого. Зверху малюнка є номер ЄДРПОУ – це реальні дані Металургійного комбінату «Азовсталь». Робота Єрка унікальна тим, що кожен побачить у ній щось своє, але точно відчує спільну для всіх нас нині напругу і страх. Крім цього вона виконана з просто фантастичною майстерністю. 

Друга премія належить малюнку «Портрет люті» Олени Дудніченко-Цой. Олена – дуже талановита малювальниця, можливо, не настільки відома, як хотілося б. Людина, яка надзвичайно глибоко переживає все, що нині відбувається в країні. Коли вона надіслала «Портрет люті», ми відчули, наскільки точно цей малюнок передає наші спільні емоції.   

Сергій Алієв-Ковика. На Орілі

Третю премію за роботу «Кодове слово» отримав Дмитро Кришовський. Він взагалі дуже талановитий графік. Під час війни роботи Дмитра стали по-особливому пронизливими, вони пробуджують спогади про трагічні сторінки минулого України. «Кодове слово» – не лише про боротьбу, але й про перемогу, яку ми неодмінно здобудемо.

– Що б ви назвали аналогом малюнка в літературі, в плані його емоційності, швидкості реакції на ті чи інші події? 

– Як задум, чи як техніку, бо будь-яке натхнення ґрунтується на ній, щоб там не казали, то я б порівняв малюнок з планом, начерком. Дуже багато часу в академіях приділяється саме малюнку. Малюють інколи так багато, що технікою забивають ту цінну експресію, яка була у студента до вступу. А потім вже залежить від самого автора. Хтось робить з малюнка не скажу, що роман, але повість так точно. Бувають дуже технічно складні роботи. Дивишся, а вони за змістом навіть на оповідання не тягнуть. 

Матвій Вайсберг. Ніка Пеонія, тонка червона лінія

– На вашу думку, українська «Герніка» твориться десь тут і зараз, чи для появи твору такої сили мистецького висловлювання потрібен час?  

– Наша «Герніка» вже є, і не одна. Зокрема і серед робіт учасників Трієнале малюнка. Чи, скажімо, серія ліногравюр Матвія Вайсберга «Тонка червона лінія». 8 травня, у день пам’яті жертв Другої світової війни, ми плануємо відкрити нову виставку. Впевнений, на ній будуть роботи, які доповнять цей список «Гернік». Розумієте, рефлексії художника викликає те, що поруч з ним. Потім ми відображатимемо почуття, викликані перемогою, і вони будуть вже зовсім іншими.  

Читайте також: 31 день — 31 малюнок: всесвітній марафон з малювання чорнилом

Матеріал створений у співпраці.

Чільна: фрагмент малюнка Ольги Бабак «Покій»