Переклад як міст через Ла-Манш: українська драматургія мандрує до Великої Британії

Парадоксально, але повномасштабна війна, розв’язана росією проти України, відкрила для європейських країн різноманіття української культури. Саме тепер, коли наша країна переживає найтяжче випробування у своїй сучасній історії, все більше людей у різних куточках Європи із зацікавленням долучаються до культурних подій, фокусом яких є Україна. Інтеграція української культури, зокрема драматургії та театру, в загальноєвропейський контекст стає можливою завдяки успішним перекладам, які метафорично з’єднують Україну з іншими країнами Європи віртуальними мостами. Саме про практику перекладу п’єс ми й розповімо у цьому матеріалі.

Перекладацькі ініціативи Українського інституту

У 2020 році сектор Перформативних мистецтв Українського інституту започаткував програму «Transmission.ua: drama on the move», яка спрямована на підтримку перекладів та постановок сучасної української драматургії в країнах Європи. Першочергово програма була розрахована на 2020-2022 роки, протягом яких була реалізована у Німеччині, Польщі та Великій Британії. Успішне втілення проєкту в цих країнах спонукало до продовження програми і незабаром буде оголошено нові фокусні регіони.

Анастасія Гайшенець, керівниця напряму «Перформативні мистецтва» Українського інституту, окреслює передумови та бачення створення програми «Transmission.ua: drama on the move»:

На сценах європейських театрів сучасні українські театральні тексти були представлені дуже мало, зокрема й через відсутність їхніх перекладів. Панувала також певна негативна стереотипізація України, підсилена ізольованістю та відірваністю українського театру від європейського контексту. Першочерговою метою програми було підтримати переклади сучасної української драматургії у країнах Європи та ввести ці переклади у репертуарні сітки європейських театрів. 

Британський фокус «Transmission.UK»

Британський фокус «Transmission.UK» реалізовано у рамках Сезону культури Велика Британія/Україна, а також у співпраці з лондонським театром Роял Корт та Центром сучасного театру університету Біркбек у Лондоні. Результатом стали переклади англійською мовою 5 українських п’єс-фіналістів Драматургічного конкурсу-2021 від Українського інституту, а саме «Мати Горького» Лєни Лягушонкової, «П’ять пісень Полісся» Людмили Тимошенко, «PENITA LA TRAGEDIA» Тетяни Киценко, «Час Пілатесу» Ольги Мацюпи та «Тіндерленд» Ірини Серебрякової. 

Усі п’єси, обрані для перекладу та промоції у Великій Британії, дуже різні як за смисловим наповненням, так і за стилістикою. Таке розмаїття дає можливість представити багатошаровість та неоднорідність українського культурного ландшафту, в якому співіснують часом непоєднані тенденції та течії: від спроб осмислення радянського минулого у п’єсі «Мать Горького» Лягушонкової до занурення у сучасні технології у «Тіндерленді» Ірини Серебрякової. 

Багатогранність текстів вимагає особливої майстерності перекладачів. Саме тому з текстами працювали одні з найкращих перекладачів з української: Ніна Мюррей, Дейзі Гіббонс, Рорі Малларкі та Хелена Кернан. Ми попросили перекладачів, щоб вони поділилися своїм досвідом перекладу української драматургії, а також зазирнули за лаштунки, або з’ясувати, з якими викликами їм довелося зіткнутися у процесі роботи.

Рорі Малларкі

Британський драматург і перекладач Рорі Малларкі здійснив переклад п’єси «Мати Горького» Лєни Лягушонкової. Перед ним стояло надзвичайно складне завдання, адже ця п’єса – історія про материнську любов, що розгортається у селищі міського типу на кордоні з Росією протягом радянського і пострадянського періодів. 

Текст насичений радянськими реаліями, які мало зрозумілі глядачам та читачам Великої Британії, котрі ніколи не стикалися, зокрема, з явищами радянської культури. Перекладачеві довелося балансувати між спробами пояснити деякі з них та збереженням своєрідного ритму тексту. Наприклад, перекладач додав, що Проня Прокоповна – це персонаж фільму «За двома зайцями», а назву журналу «Работніца» замінив на «Пролетарська жінка», що створює більш впізнаваний радянський образ та краще передає іронію співіснування книжок Гемінґвея та радянського жіночого журналу у читацькій палітрі героїнь твору. 

Інші радянські зірки (Висоцький, Лєонтьєв), добре впізнавані українськими глядачами старшого покоління, залишися у тексті без суттєвих змін та пояснень, що здебільшого зумовлено вимогами до лаконічності перекладу текстів драматургічного жанру. 

Дейзі Гіббонс

Над перекладом п’єси «Час Пілатесу» Ольги Мацюпи працювала Дейзі Гіббонс. Повсякденна історія однієї сім’ї перетворюється на абсурд, сповнений насильства, ретравматизації та болю. До Інни на день народження приїжджають батьки, котрі йдуть на прогулянку та планують купити їй у подарунок годинник. Батьки сподіваються, що під час вечері зможуть познайомитися з  її нареченим, який повернувся з війни. Інна йде на заняття пілатесом, під час якого отримує страшну звістку, і заняття перетворюються на тортури. Сюжетна лінія твору, однак, нелінійна та представлена у цікавій формі, що за ритмом та композицією нагадує поетичний діалог або, часом, ритмічні інструкції під час виконання вправ з пілатесу. 

Для перекладачки Дейзі Гіббонс цей переклад став першим досвідом роботи із драматургією, хоча вона мала великий попередній досвід перекладу художньої літератури та поезії. За її словами, спочатку їй було важко вловити, що саме відбувається у творі, не в останню чергу тому, що вона ніколи не займалася пілатесом. Дейзі окреслила найскладніші аспекти процесу перекладу:

У п’єсі «Час пілатесу» згадано багато місць у Києві, про які ніхто, окрім знавців міста, не здогадується. Наприклад, Млин Бродського. Я довго думала, чи не використати подібні пам’ятки, скажімо, в Лондоні, але потім вирішила, що немає сенсу перекладати українську п’єсу, щоб потім прибирати місцеві деталі, намагаючись зробити її більш доступною. Отже, я зберігала локальні деталі: якщо в тексті є універсальні ідеї чи почуття, вони не повинні мати великого значення.

Переклад є тільки першим етапом інтеграції драматургічного тексту в цільову соціокультуру. Якими є наступні кроки? Чи є можливість публікації та постановки? Чи перекладач активно залучений до цих процесів? Дейзі ділиться своїм досвідом: «Переклад цієї п’єси я робила на замовлення театру Роял Корт у Лондоні. Наскільки мені відомо, поставка запланована на наступний рік, як і видання антології драматургії. Тож наступні кроки були сплановані ще до того, як я торкнулася клавіатури ноутбуку, починаючи переклад. Я навіть рада, що не беру участь у плануванні подальших кроків. Хоча, якщо режисерові п’єси знадобиться моя консультація, я з радістю допоможу йому». 

До видання, про яке згадує Дейзі, було відібрано дві п’єси, перекладені в рамках «Transmission.UK», а саме «Час пілатесу» Ольги Мацюпи та «Мати Горького» Лєни Лягушонкової. Ця антологія, яка включає тексти, написані українськими драматургами від 2013-го року й до сьогодні, буде видана британським видавництвом «Bloomsbury» восени 2023 року. До збірки також увійдуть переклади п’єс Наталії Ворожбит, Максима Курочкіна, Наталії Блок, Андрія Бондаренка, Анастасії Косодій та Катерини Пенькової.

Ми також запитали Дейзі, чи сприятиме, на її думку, цей перекладацький проект подальшій співпраці між Британією та Україною: «Це просто переклад п’єси. Співпраця між Британією та Україною відбувається на величезному стратегічному рівні з британською та українською арміями. Це ті макрополітичні речі, які можуть сприяти мікроспівпраці в мистецтві. З іншого боку, можливо, одного чудового дня хтось, хто нічого не знав про українську драму, побачить її на лондонській сцені, а потім запросить українського драматурга до створення вистави у Великій Британії, що призведе до збільшення контактів, зустрічей людей і порозуміння між двома країнами. Я сподіваюся, що так і станеться».

Ніна Мюррей

Для Ніни Мюррей, яка  переклала дві п’єси: «П’ять пісень Полісся» Людмили Тимошенко та лібрето до опери «PENITA LA TRAGEDIA» Тетяни Киценко, участь у цьому проекті стала логічним продовженням її без перебільшення тріумфального перекладу «Кассандри» Лесі Українки: «Я перекладаю українську літературу з 2006 року. У 2021 році Український Інститут у Лондоні (UIL) заснував премію «Українська література в перекладі», щоб відзначити 150-річчя Лесі Українки. Я ніколи не думала, що буду перекладати Лесю Українку, але набралася сміливості й надіслала роботу на конкурс. Це був уривок з «Кассандри», який зрештою виграв премію». 

Коли я почала перекладати цю п’єсу, я вже не могла відірватися від неї. Гарвардський український науковий інститут (HURI) погодився опублікувати повний переклад. Потім Марія Монтегю, заступниця директорки UIL, надіслала п’єсу докторці Гелен Істмен, театральній режисерці та експертці з класичної драматургії. Гелен сподобалася п’єса і ми зібрали кошти на постановку в Лондоні.

Після такого успішного досвіду перекладу класичної української драматургії, Ніна отримала замовлення на переклад двох сучасних п’єс від Британської Ради в межах програми Українського Інституту. «П’ять пісень Полісся» Людмили Тимошенко складається з п’ятьох новел, що тривають в часовому просторі з 1940 до 2020 і пов’язані однією місцевістю – північним Поліссям. У творі Тетяни Киценко «PENITA LA TRAGEDIA» чотири жінки розповідають про життя в «санаторії». У кожної власна історія, але всі мають спільну трагедію, що привела їх сюди, – вбивство. 

Ніна Мюррей зауважує: «П’єса «П’ять пісень Полісся» розповідає історії, які є універсальними саме тому, що вони так глибоко вкорінені в конкретній місцевості. За висловом Джорджа Пакера з журналу «Нью-Йоркер», «чим більше місцеве, тим більше універсальне». Водночас, «PENITA LA TRAGEDIA» працює, як і більшість опер, з універсальними силами, що керують життям людини, Еросом і Танатосом».

Ніна додає, що мала можливість переглянути запис вистави «PENITA LA TRAGEDIA» перед тим, як почала роботу над перекладом. Це був дуже важливий етап: «Ця п’єса дуже важка емоційно, тому досвід як глядача був помічним у процесі перекладу».

Стилістично, обидві п’єси, які переклала Ніна, велику увагу приділяють створенню образів дійових осіб через характерне мовлення. Така авторська стратегія завжди добре спрацьовує для аудиторії, для якої такі мовні коди є легко впізнаваними та зрозумілими. Для перекладачів, однак, саме мовленнєві особливості становлять складне завдання, майже головоломку, до якої важко підібрати правильний ключ, який «відкриє» всесвіт героїв для іноземної аудиторії: «У п’єсі «П’ять пісень Полісся» дійові особи у кожній з п’яти частин мають дуже виразне мовлення. Переклад діалектів – це завжди виклик. У цьому перекладі я обирала здебільшого граматичні засоби передачі ненормативного мовлення. Я не впевнена, чи мені вдалося повністю передати настрій твору».

Попри деяку невпевненість перекладачки у виборі вдалої стратегії, її переклад вийшов живим та яскравим, але водночас зберіг характерні елементи, притаманні українській культурі. 

Навіть найпрофесійніші перекладачі не можуть перенести усі смисли оригіналу у перекладений текст. Деякі символи, глибоко закодовані у шарах культури, можуть бути осмислені тільки носіями цієї культури. Наприклад, героїня першої частини п’єси Людмили Тимошенка забороняє ховати пса під калиною, оскільки кущ, за її переконанням, може загинути від цього. Її слова здаються абсурдом на перший погляд, але набувають смислу, якщо калину розглядати не тільки як рослину, але як символ української нації та її незламності. 

У п’єсі «PENITA LA TRAGEDIA» герої часто використовують суржик, а також деякі елементи російською мовою, що безумовно неможливо відобразити у перекладі без втрат змісту. За допомогою різноманітних компенсаторних засобів, таких як розмовна лексика, перекладачка змогла відтворити стиль та настрій тексту.

З алюзіями на античну міфологію та літературу, якими вдало жонглює авторка тексту, перекладачці вдалося впоратися дуже успішно, чому сприяв глибокий зв’язок з античністю як української, так і британської культур. У поєднанні з безумовним поетичним талантом та чуйним ставленням перекладачки до ритму оригіналу, текст англійською мовою має потенціал сценічного втілення у форматі опери. 

Англійську мову часто розглядають як шлях українських авторів до міжнародної аудиторії. Ми запитали у Ніни, чи справді перекладачі, які працюють з англійською мовою як цільовою, орієнтовані на міжнародну аудиторію. Чи справді переклади англійською є ключем до міжнародного визнання?

Мій досвід перекладу «Кассандри» Лесі Українки підтверджує, що англійські переклади досягають міжнародної аудиторії. Процес перекладу був ініційований у Великій Британії, де і відбулася театральна постановка, однак текст перекладу вийшов друком вже у Сполучених Штатах. У нас також є запити від театрів у Нідерландах та Іспанії. Режисери тепер мають доступ до текстів англійською мовою, з якими можуть ознайомитися, та вирішити, чи їм би було цікаво перекласти їх своїми мовами. 

Хелена Кернан

Хелена Кернан переклала драмеді «Тіндерленд» Ірини Серебрякової. Вона розповідає, як вона почала працювати з українською драматургією: «Я вперше зацікавилася сучасною українською драматургією 2018 року, коли жила в Києві, де брала участь у кількох театральних проєктах. Я перекладала п’єси з української на англійську, а також поезію та документальні фільми. У розпал повномасштабної війни ця робота стала важливішою, ніж будь-коли. Для мене було особливо почесно перекласти кілька коротких документальних п’єс про війну для лондонського театру Роял Корт, а також два твори Анастасії Косодій та Катерини Пенькової для проекту «Жінки і війна» минулого року».

П’єса «Тіндерленд» представляє історію трьох подруг, що шукають кохання у сучасному цифровому світі. В процесі пошуків вони переосмислюють сучасні ролі жінок, а також технології у стосунках, травми минулого та мотиви дружби, що їх пов’язують. Універсальність цих тем дозволила перекладачці створити невимушені та природні діалоги англійською мовою, які будуть зрозумілі глядачам у різних куточках планети. Подруги шукають стосунки у мережі «Тіндер», сподіваючись знайти «нормального» партнера, хоча поняття норми у сучасних реаліях дуже розмите та занадто індивідуальне. 

Хелена розповідає, наскільки сприйняття перекладу змінюється після перегляду вистави або театралізованого читання: «Вистави та театралізовані читання – це справжній подарунок для перекладача, адже вони надають можливість отримати зворотній зв’язок від аудиторії. Зазвичай перекладач отримує лише прямі відгуки від редакторів, критиків або колег. Слова на сторінці – це зовсім інший світ, ніж перекладений текст на сцені, що є справжнім випробуванням для перекладу. Моє сприйняття тексту також змінюється після того, як я побачу виставу чи інсценізацію. Я можу в реальному часі оцінити, чи працює переклад, коли його втілюють реальні, живі люди, чи доречний гумор у певному контексті, який емоційний вплив слова справляють на аудиторію».

Цікаво було також дізнатися, як відбувається взаємодія перекладача із видавництвом, що бере текст перекладу в роботу: 

Публікація та/або постановка – це кінцева мета перекладу театрального твору. Якщо вам пощастило знайти зацікавленого видавця, редактор, як правило, ретельно вичитує текст і робить детальні нотатки, перш ніж звернутися до перекладача і почати діалог про можливі зміни. Зазвичай цей процес передбачає згладжування складних аспектів перекладу та особливу увагу до перекладу культурного контексту. Іноді редактори не володіють мовою оригіналу, що робить їх ефективним мірилом зрозумілості перекладу для цільової аудиторії. 

Хелена каже, що перекладачі зазвичай не беруть участі в підготовці тексту для сцени, адже це завдання режисерів, акторів і театральних колективів. Однак, у квітні минулого року вона мала чудовий досвід у театрі Роял Корт. Перекладачів текстів для театралізованих читань «Про війну» апросили працювати разом з акторами та режисерами під час репетицій. Творчий обмін між літературними та театральними фахівцями дозволив по-особливому розкрити нюанси текстів,

.

На думку Хелени, переклади сприяють кращому порозумінню та зближенню українців та британців: «Якщо переклад зможе показати, що українці переймаються тими ж проблемами, що й ми, що вони борються з тими ж екзистенційними питаннями з гумором, витонченістю, меланхолією та вдумливістю, це сприятиме успішному подоланню культурного розриву. Я вважаю, що зараз це важливіше, ніж будь-коли, оскільки російська агресивна війна триває і продовжує завдавати страждань народу України. Чим більше британська громадськість ідентифікуватиме себе з українським народом та українською культурою, тим більшою буде підтримка боротьби України за своє існування, автономію та ідентичність».

Де шукати переклади?

Програма перекладів Українського інституту отримала очікуване і надзвичайне важливе продовження. У 2022 році запрацювала Бібліотека перекладів української сучасної драми мовами світу «Ukrainian Drama Translation» на окремій цифровій платформі. Основою бібліотеки стала драматургічна база, сформована ініціативою Worldwide Readings Project та програмою Українського інституту «Transmission.ua: drama on the move». У бібліотеці вже є більше ніж 150 перекладів сучасної української драматургії десятьма мовами світу, однак база текстів поповнюється мало не щодня.

Читайте також: Театр у книжці: яку драматургію друкують в Україні