Джеронімо Стілтон

Уроки медіаграмотності: що розповість про журналістику нова пригода Джеронімо Стілтона?

30.06.2023

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Дамі Елізабетта. Джеронімо Стілтон. Репортер. Це моя сенсація. —  Ірбіс-комікси, 2023.  — 48 с.

 

Як далеко можуть зайти конкуренти у прагненні перевершити вас? Що важливіше — урвати сенсаційну (і, бажано, ексклюзивну) новину чи зберегти виняткову довіру? Що цінніше — першим розкрити сюрприз публічно чи докласти зусиль, щоб він таки вдався? Про все це і не тільки ідеться у новому випуску коміксової серії про пригоди миші-репортера (а також головного редактора і власника видання «Гризун») Джеронімо Стілтона «Це моя сенсація!».

Пам’ятаєте Джеронімо Стілтона?

Він — головний герой десятків коміксів і книжок, створених італійською авторкою Елізабеттою Дамі. Серія, присвячена його пригодам, одна з найпопулярніших у світі й перекладена на десятки мов. А Стілтон, вочевидь, найвідоміший серед дітей репортер (дарма що він миша)  і загалом  доволі впізнаваний серед книжкових персонажів. Джеронімо живе у місті Мишанія на Мишачому острові, видає газету «Гризун», має неабиякий авторитет у мишачому суспільстві, гострий нюх на сенсації й впізнаваний стиль, який не змінює роками (Стілтон — ще той консерватор). Останнє, до речі, і зіграє із ним злий жарт у цілій історії.

 

Читати також: Репортерське розслідування для дітей: знайомство з Джеремі Стілтоном

Інтерв’ю, яке висмикнули з-під носа, або Урок (не)доброчесності

Хоч Стілтон і миша, та суспільну вагу має неабияку. Перед читачами він постає на тому етапі життя і кар’єри, коли його знають і поважають як репортера і видавця найбільші селебріті краю. Саме Стілтону дають ексклюзивні інтерв’ю та доступ до сенсаційних новин. Звісно, конкурентам це не подобається, і тому вони вигадують різні підступні штуки, аби переманити співрозмовників, першими вхопити сенсацію чи просто спрацювати оперативніше (утім, не завжди якісніше).

Найдалі у цьому заходить Саллі Щуромиша, редакторка телеканалу  «Щур щодня». На ексклюзивне інтерв’ю про святкування Дня міста, яке мер пообіцяв Джероніму Стілтону, вона підсилає свого репортера, котрий вдає із себе Стілтона. Виявилося, що комбінації «зелений піджак – світла сорочка – червона краватка» достатньо, аби секретарка мера не запідозрила підміну. І коли розлючений Джеронімо врешті вривається у кабінет мера, пізно щось змінювати: той жваво розповідає про прийдешнє свято фальшивому Стілтону, а справжньому лишається лише зціпити зуби й відмовитися від уже не ексклюзивного інтерв’ю.

 

Цей епізод — яскравий приклад того, як деякі репортери у пошуку соковитого, яскравого та виняткового матеріалу іноді нехтують журналістськими стандартами та правилами доброчесності. 

Врятувати сюрприз

Здавалося б, Джеронімо Стілтон, якого страшенно вибішує нахабство конкурентів, міг би теж вдатися до подібних підступів.  Але йому на це, якщо чесно, бракує часу. Адже пригода сама приходить до нього  — у вигляді одноразового телефону з анонімною запискою. Намагаючись зрозуміти, від кого ця таємнича посилка, Стілтон із племінником Бенджаміном переслідує посланця. І несподівано потрапляє у будинок, де ховається анонсована мером таємна зірка, яка має стати «родзинкою» святкування. Виявляється, це давня приятелька Джеронімо, яка звертається до нього з неординарним проханням: захистити від нишпорок-репортерів і папараці (таких як його конкуренти), щоб зберегти обіцяний сюрприз у секреті.

І ось головний герой історії постає перед дилемою: з одного боку, перед ним найгарячіша сенсація, опублікувавши яку він миттю підніме рейтинги свого видання. А з іншого  — можливість зробити важливу справу і допомогти відсвяткувати День міста особливо яскраво (адже немає нічого кращого за сюрприз, який таки вдався).

 

Якщо ви гадаєте, що Джеронімо Стілтон довго вагався, то, значить, ще не знайомі із цим мишою-репортером. Адже довіра (читачів, знайомих, а надто ж давньої подруги) для нього на першому місці.

 

Тож він вмикає наповну всю свою кмітливість і винахідливість, вигадує фальшиві сенсації й пускає колег-конкурентів хибним слідом… І завдяки цим хитрощам та маніпуляціям вдається зберегти ім’я зірки у таємниці аж до моменту, коли вона з’являється на сцені. Свято врятоване!

 

А паралельно Джеронімо ще й вдається підмочити імідж  «Щура щодня», виставивши його виданням, яке не перевіряє інформацію і легко ведеться на фейки. У сучасному світі це неабияка репутаційна втрата.

 

Читайте також: Репортерське розслідування для дітей: знайомство з Джеремі Стілтоном

Два типи журналістики

«Це моя сенсація!» не лише пропонує читачам захопливі пригоди  — з погонями, маскуванням, фейковим прибульцем і гепі-ендом. Цей комікс (як і, певною мірою, кожна з історій про Джеронімо Стілтона) знайомить юних фанатів серії зі світом журналістики. А в ньому авторка Елізабетта Дамі, яка походить з родини видавця і сама багато років пропрацювала у видавничому бізнесі, почувається як риба у воді. У цьому коміксі вона демонструє два типи чи навіть два полюси журналістики.

 

На одному полюсі — «жовта» журналістика Саллі Щуромиші і її видання «Щур щодня». Вона не гребує різноманітними хитрощами, вдається до недоброчесних методів у гонитві за сенсаціями, жертвує перевіркою фактів на користь оперативності. Їй не так важливо бути найкращою у подачі матеріалу, зате важливо озвучити новину першою. Вона з тих редакторів, хто не надто переймається почуттями читацької аудиторії. Адже якби їй вдалося розкрити ім’я таємничої зірки, то вона б точно зіпсувала сюрприз, а отже  — настрій як глядачів концерту, так і самого мера.

Натомість Джеронімо Стілтон, який їй протистоїть, демонструє, що є цінності важливіші, ніж дуті сенсації. Довіра друзів і читачів — ось що головне. Так, він теж вдається до хитрих маніпуляцій, але спрямовані вони не супроти його аудиторії чи мешканців міста, а проти конкурентів, які, якби були уважнішими та ретельнішими, на них би не повелися.

 

Чому юним читачам важливо побачити ці два приклади репортерської й редакторської роботи? Як мінімум, для того, аби зауважувати моменти, які вказують на  «жовтизну» видання, і вчитися відрізняти медіа, яким можна довіряти, від тих, яким не варто.

 

Ну і, звісно ж, тим, хто мріє стати журналістом, коли виросте, корисно поглянути на те, якою буває журналістика.

Купити книжку

 

Матеріал створений у співпраці